ЗМАГАЄМОСЬ У СЕРПНІ, АЛЕ НЕ В РОСІЇ!

Відкриваючи спортивну стрічку новин, ми звикли до того, що бачимо черговий успіх українських спортсменів силових видів. Представників Кам’янця-Подільського це теж стосується. Чемпіонів із пауерліфтингу та жиму лежачи в нашому місті готує заслужений тренер України, викладач кафедри легкої атлетики К-ПНУ ім.Івана Огієнка та старший тренер національних збірних України з пауерліфтингу Вадим ВОРОНЕЦЬКИЙ – наш сьогоднішній співрозмовник.

– Вадиме Борисовичу, як найкраще розповісти, що таке пауерліфтинг?
– Пауерліфтери виконують у змаганнях три вправи: присідання зі штангою, жим лежачи на лаві та тягу штанги. Використовується спеціальне екіпірування: кистьові бинти, що намотуються на зап’ястя, бинти для колін та вдягається спеціальне трико. Завдання – набрати в підсумку найбільшу вагу.

– Чому Ви обрали саме цей вид спорту?
– У 90-х було модно займатися спортом. Популярним був фільм «Качай залізо» з Арнольдом Шварценеггером, з’являлись перші спортзали, саме тоді багато хлопців пішли «качатися». Я ще у школі займався різними видами спорту, а якось потрапив до залу разом із друзями, де й познайомився зі своїм тренером Кімом Нагачевським. Це був спеціаліст рівня Лобановського у футболі. Він «затягнув» мене до цього і завжди дуже підтримував як атлета і як тренера пізніше.

– Однак не всі хороші спортсмени стають хорошими наставниками. У Вас ви­йшло. Завдяки чому?
– Знову допоміг Кім Павлович. Він сказав, що я маю спробувати, адже бачив у мені риси характеру, потрібні для тренерської діяльності. Для того, щоб бути хорошим тренером, повинен вибудувати довірливі стосунки з підопічними та навіть з їхніми батьками. Я у цьому рівняюся на нього і вважаю, що він був великим педагогом. Потрібно також бути компетентним у власній справі. Знати фізіологію та анатомію, а не лише методику викладання. Усе в комплексі. Дуже багато складових, адже це складна професія.

– Спортсмени мають різні можливості, реалізовують свій потенціал по-різному. Чи є момент, коли стає зрозуміло, що вихованець здатний на найвищі досягнення в залізному спорті?
– Думаю, так. Існує певна «тренерська чуйка», коли ти відчуваєш, що ось-ось має вийти хороший результат. Звичайно, це ви­дно за зростанням фізичних можливостей, але більш ніж двадцятирічний досвід на тренерському містку підказує, що не менш важливим є те, як пауерліфтер відданий своїй справі. Тому що багато прикладів, коли молодь мала хороші показники, і люди закінчували кар’єру в статусі призерів чемпіонатів України чи навіть Європи, однак залишалося відчуття, що можна було ще краще. Тут теж багато компонентів. Хтось може виявитися не надто стійким психологічно, комусь будуть заважати лінощі, а ще комусь не дозволять життєві обставини.

– Якщо продовжувати говорити про ті обставини, в яких ми живемо, то як вплинула пандемія на Вашу діяльність?
– Складно. 2020-го в Україні відбулися лише одні змагання. Турнір у Донецькій області був відбірковим на міжнародні першості, але всі вони були відмінені. На щастя, цьогоріч уже маємо декілька змагань на Батьківщині, виступили непогано. Але надалі доводиться жити в нерозумінні того, що буде зі стартами за кордоном. Також постраждав графік тренувань, деякі спортсмени хворіли на ковід. Це все впливає не стільки на здоров’я моїх підопічних, як на їхній моральний стан. Адже для багатьох важливими є стипендії та премії, які нараховують за конкретні досягнення, а для цього потрібно мати мож­ливість змагатися.

– Існує хоч якась інформація щодо міжнародного календаря?
– Перші міжнародні змагання перенесли аж на серпень. На початку останнього місяця літа в Росії має бути європейська першість із жиму лежачи, але до країни-агресорки ми не поїдемо, а потім у Чехії повинен відбутися чемпіонат Європи. Проте є інформація від різних національних федерацій, що в їхніх атлетів усе ще немає можливостей для підготовки. Тому не знаємо, чи ці чемпіонати відбудуться.

– А неучасть у російському старті не вплине на кваліфікацію на Всесвітні ігри?
– Ні, ліцензії на Всесвітні ігри здобуваються у чемпіонаті світу, який має відбутися в лис­топаді в Норвегії, а потім може бути додатковий відбір на ЧЄ наступного року. Сподіваюся, що на головному старті чотириріччя точно будуть дві кам’янчанки – Тетяна Мельник та Тетяна Шлопко. Хороший потенціал теж має Анастасія Антонюк, але їй лише 18 років, тому досвіду бракує. Тож наша відсутність у Росії ніяк не завадить майбутнім планам.

– Щодо силових видів спорту існує багато міфів. Один із них – високий травматизм. Як пауерліфтеру зберегти здоров’я?
– Якщо подивитися статистику та перевірити, який вид спорту є найбільш травматичним, то можна здивуватися тому, що силові види не лідирують у списку. Для уникнення пошкоджень потрібно розуміти їх походження. Левова частка травм трапляється від надмірних тренувань і неправильного виконання вправ. Якщо все робити правильно, то можна значно зменшити ризик, але пов­ністю виключити неможливо. Змагальний спорт без фізичних пошкоджень не існує. Для здоров’я потрібно обирати фізкультуру.

– В який момент потрібно сказати собі, що далі – лише фізкультура?
– Якраз тоді, коли починаються травми та немає задоволення від процесу, потрібно йти зі змагальної діяльності. Але не переставати вести активний спосіб життя, оскільки серце звикло качати великі об’єми крові, а коли вони різко знижуються, можуть початися проблеми зі здоров’ям.

– Повертаючись до результатів спортс­менів, українці завжди відзначалися найвищими досягненнями в силових видах спорту. Навіть складного 2020-го наш Олексій Новіков став чемпіоном світу зі стронгмену. У чому секрет успіху?
– Згадується випадок, коли під час іспи­ту на факультеті фізичної культури один студент написав, що сила – це Богом дана якість. Українці справді наділені хорошою генетикою, а також маємо стимул від держави. Наприклад, за перемогу в чемпіонаті світу з пауерліфтингу наші атлети отримують 50000 доларів, Всесвітніх іграх – 35000.

– Вадиме Борисовичу, яка у Вас найбажаніша тренерська мета?
– Серед підопічних уже є призери та чемпіони Всесвітніх ігор, але ще є бажання себе реалізовувати. Подобається, коли на честь мого спортсмена грає гімн України. Тому хочу підготувати ще не одну плеяду чемпіонів.

Олександр ЩЕРБАТИХ.