РОЗШИРИТИ МЕЖІ ЗВИЧНОГО

19 вересня – День винахідника і раціоналізатора

У його доробку – 14 патентів на винаходи, п’ять заявок на раціональні пропозиції, дві солідні монографії, 65 наукових публікацій у престижних журналах і разом із тим сотні врятованих життів й успішних операцій. Винаходами відомого на Кам’янеччині лікаря-хірурга вищої категорії, кандидата медичних наук Миколи ЗЮБРИЦЬКОГО користується не лише Україна, а й сусідні країни. Тому напередодні Дня винахідника і раціоналізатора, що припадає на щедру пору осені, випала слушна нагода дізнатися більше про запатентовані винаходи нашого земляка, який незмінно працює в міській лікарні ось уже 46 років, після закінчення Тернопільського медичного інституту.

Під час розмови Микола Михайлович зізнається, що розпочинав працювати в такому сильному, професійному і активному колективі, що не міг стояти осторонь від наукової роботи. Чи не щодня під час 5-хвилинок вітали колег-медиків за їхні раціональні пропозиції, та це неабияк заохочувало молодого хірурга й самому взятися за винахідни­цтво. А першими винахідника­ми, за словами Миколи Михайловича, були лікарі Валентин Грубляк і Микола Слабінський, котрі за свої винаходи отримали авторські свідоцтва ще колишнього СРСР.
– Я щасливий, що моя трудова діяльність розпочалася далекого 1974 року на базі нашої міської лікарні, де велася активна раціоналізаторська робота, яку очолював талановитий лікар і блискучий організатор охорони здоров’я, начмед Євген Мазурик, – розповідає Микола Зюбрицький. – Мої перші успіхи у винахідницькій діяльності – отримання заявок за раціоналізаторські пропозиції від обласного відділу охорони здоров’я. Їх було 5, і це були технічні вдосконалення інструментів та пристроїв, спрямованих на покращення діагностики й лікування.
Але найбільшою гордістю для хірурга Зюбрицького є 14 запатентованих винаходів.
– 14 патентів на винаходи, видані Державним департаментом інтелектуальної власності України (Укрпатент), стосуються хірургії, а саме нових способів діагностики і оперативного лікування різних захворювань, та використовуються в практичній діяльності, – продовжує медик. – Проблемною була така патологія, як хронічна дуоденальна непрохідність. Хворі лікувалися в терапевтів, гастроентерологів щодо панкреатитів, холециститів, але причиною була хронічна непрохідність 12-палої кишки, її здавлення пухлиною, чи злуками (спайками), чи брижовою артерією. Так, у спів­праці із професором, колишнім директором Київського науково-дослідного інституту клінічної і екс­периментальної хірургії Валерієм Саєнком та кандидидатом медичних наук Валерієм Слабінським було розроблено новий спосіб хірургічного лікування хронічної дуоденальної непрохідності, а також зонд для інтубації тонкої кишки при її непрохідності, оригінальна трубка для дренування ран і порожнин у хірургії. До речі, останні два винаходи запущені в серійне виробництво на кам’янецькому підприємстві НВО «Каммед».
Усім відомо, наскільки агресивно протікають виразки в ділянці п’яток, передньої поверхності гоміл­ки у хворих із хронічною артеріальною недостатністю. У мене виникла ідея, щоб підключити для загоєння цієї рани і покращення кровообігу у цій ділянці кровотік, який є у кістці. Кістковий кровотік кращий, аніж у м’яких тканинах. Так, через поверхню виразки робиться трепанація кістки – і кістковий мозок виходить на поверх­ню виразки, його субстрат сприяє загоєнню самої виразки. Це був новий оригінальний метод, раніше не відомий, за який отримав патент.
У співпраці з лікарем-хірургом Валерієм Арсенюком запропонували і запатентували ефективні способи хірургічного лікування бешихи нижніх кінцівок, спосіб зашивання складних ран, спрямованих на запобігання їх гнійних ускладнень, спосіб оперативного лікування аб­домільних гриж за допомогою сітчастих протезів.
А ось деякі ідеї, як зізнається Микола Михайлович, виникали безпосередньо під час операції.
– Разом із лікарем-онкологом Русланом Стрижкою проводили оперативне втручання щодо відновлення прохідності товстої кишки в онкологічного пацієнта, – продовжує лікар. – Хворому порекомендували придбати спеціальний зшивальний апарат. Щоправда, під час операції не вдалося зшити кінці кишок за допомогою цього апарату. Постав вибір: або виводити кишку, або щось вирішувати просто зараз. І миттєво виникла думка, що треба з’єднати кінці ободової та прямої кишок спеціальним швом. Так і зробили, отримавши позитивний результат. Згодом успішно прооперували ще одного хворого, тому вирішили надіслали заявку і запатентували цей простий у виконанні, але напрочуд ефективний спосіб. До слова, він дозволяє ще й значно здешевити саму операцію, запобігти виникненню різних ускладнень та пришвидшити одужання.
Серед найновіших винаходів у співавторстві з Русланом Стрижкою розробили новий спосіб ампутації нижніх кінцівок у пацієнтів із гангреною. Ампутацію можна виконувати на рівні гомілки або ж стегна, а ми запропонували посередині – на рівні колінного суглоба. Чому? Бо він кращий для протезування, там менше тканин і м’язів, лише сухожилки, й відповідно він менш травматичний. І це створює умови для хорошого загоювання і ранньої реабілітації.
Микола Зюбрицький зазначив, що користь від нових винаходів у медицині чимала. Це скорочення кількості ліжко-днів, менше витрат на лікування, швидше відновлення праце­здатності в пацієнта і, найголовніше, менший ризик для його життя та здоров’я. Вміння розширити межі звичного, не боячись вийти за рамки протоколів лікування, часто дозволяють у найкритичніші моменти врятувати життя пацієнту.
– Процес патентування теж нелегкий. Треба опрацювати чимало літератури, ознайомитися, аби не було нічого схожого, і аж тоді робити заявку. В Укрпатенті вона проходить кваліфікаційну експертизу, а потім – повну експертизу, коли досліджуються всі джерела, які є в світі. І якщо винахід справді раніше не був відомий і не використовувався, аж тоді видається патент. Якщо ж було щось схоже, надходить відмова, – пояснює Микола Михайлович. – Більшість запатентованих способів лікування опубліковані в бюлетенях, наукових статтях, у двох монографіях, які вийшли в світ у 2000 та 2015 роках.
Але жодні труднощі не можуть загасити запалу до винахідни­цтва, який не один рік надихає хірурга вигадувати щось ефективніше. Правда, зізнається, що останнім часом його засмучують деякі твердження, мовляв, така діяльність лікареві не потрібна:
– Шкода, але останнім часом серед чиновників поширилася думка, що наукова та винахідницька діяльність не мають жодного стосунку до подальшої післядипломної освіти лікарів. Хочу зауважити, що саме наукова і винахідницька діяльність для більшості лікарів, які практикують, є рушійною силою задля вдосконалення і розвитку медицини загалом. Вважаю, що серед важливих рис, особливо для хірурга, є його креативність і вміння використати новий метод лікування задля спасіння хворого, ніж заявка лікаря, в разі невдачі, мовляв, лікував відповідно до протоколу і зробив усе можливе.