Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ЧЕТВЕР, 14 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
20.05.2016

НІГИН ГИНУТИ І НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ

Ще ніколи так комфортно мені не було на сторінці «Моє село», бо цього разу вона належить Нігину. А тут кожну вуличку, кожен куточок, школу, Будинок культури, дитячий садочок - усе можу назвати своїм, бо тут я народилась, росла, навчалась. А сьогодні ласкаво прошу вас у гості до села, що зручно вмостилося в ногах славнозвісних товтр, має багату історію та бурхливе сьогодення.

НІГИН ГИНУТИ І НЕ ЗБИРАЄТЬСЯПерша писемна згадка про с.Нігин датується 1530 р. Тоді поселення належало Кам’янецькому римо-католицькому єпископату. В інвентарних реєстрах нараховувалося одне господарство. Згодом землі єпископату були конфісковані та при третьому поділі Польщі ввійшли до складу Росії.
А вже 1795 р. імператриця Катерина ІІ подарувала село Нігин у вічне і спадкоємне володіння графині Олександрі Браніцькій у нагороду за знамениті заслуги її покійного дядька - генерал-фельдмаршала князя Григорія Потьомкіна-Таврійського.
Та найболючішою датою в сільській історії залишається 1672 р., коли селом неслася турецько-татарська навала. 18 серпня Кам’янець здався турецьким військам - і султан увійшов до міста. Незабаром навколишні села були пограбовані й спалені, а жителі - замучені. За різними даними, по-звірячому було знищено близько двох тисяч жителів сіл Нігин, Черче, Залуччя.
Страшна трагедія змальована в легендах. За переказами, щоразу, коли татари наближалися до цих сіл, люди збирали свої скромні пожитки, дітей і ховалися в печерах на лівому березі Смотрича. Лише в такому надійному сховку вони почували себе в безпеці. Оскільки селянам доводилося переховуватися по декілька тижнів, то в печерах влаштовувалися ігри, сватання і навіть весілля. Якось одна наречена тихцем вийшла з печери, аби нарвати барвінку у вінок, і її помітили татари. Катуваннями примусили показати, де ховаються люди. Вимагали, аби втікачі здалися в полон, але ніхто не погодився. Тоді нападники проникли до печери, закидали вузький прохід гречаною соломою та хмизом і підпалили. Задушливий дим забрав життя і маленьких дітей, і жінок, і дідусів та бабусь. Живим не залишився ніхто.
Лише через 200 років київські історики винесли рештки вбитих селян і поховали їх біля підніжжя печери. Односельчани на тому місці встановили пам’ятний знак, а про трагедію пам’ятають і нині, влаштовуючи пам’ятні вечори.

ПРО «БІЛОЧКУ» ТА ШКІЛЬНІ БУДНІ

Навчання і дозвілля сільських дітейПарадні двері гостям Нігин відчиняє «біля фігури». Так тут називають пам’ятний знак, встановлений на околиці села ще 1911 р. на честь 50-ї річниці відміни кріпосного права. Мало хто з місцевих знає, наскільки цінною та кам’яна пам’ятка була для тих, хто її встановлював. Замовляли пам’ятник у майстрів із сусіднього Залуччя. Кошти на його зведення збирали всім селом. На великі свята у ніші біля образу Матері Божої Казанської селяни запалювали лампадку. Були часи, коли за наказом влади хрест неодноразово руйнували, однак завжди знаходились небайдужі, які відновлювали кам’яне свідчення того, що тут живуть люди, котрі понад усе цінують свободу.
Спускаючись далі центральною вулицею, бачимо, як пухнастим хвостиком малечу до себе манить дитячий садочок «Білочка». Стежку сюди топтали маленькі ноженята не одного покоління нігин-чан, адже цьому закладу майже шістдесят років. Однак після «пластичної операції» 2009 р. за кошти місцевого підприємця Анатолія Ткачука вік «Білочки» видають хіба що ракети з металевого пруття, на яких уже нікуди не полетиш, та кілька гойдалок, що народилися разом із садочком. Решта дихає новизною та сучасністю: ковані ворота, вимощений мур, новенькі меблі, ламінована підлога, розмальовані стіни. Не збрешу, коли скажу, що такі умови потрібно добре пошукати не те що в сільських, а й у міських дитсадках.
Навчання і дозвілля сільських дітейУ «Білочці» завжди гамірно і весело. 45 дошкільнят не мають часу нудьгувати, бо завзяті вихователі щоразу вигадують нові заняття. Взяти участь у чемпіонаті з шахів, зробити ляльку-мотанку, виліпити іграшку з глини, вивчити цілющі властивості трав, - це вам не дитячі забавки. А от уже й гуде медична сирена, маленькі «білченята» готують носилки, аби врятувати поранену колежанку. Не встигнеш оглянутися, як на подвір’ї розгорнулося справжнє містечко із світлофорами, дорожніми знаками, - час вчити правила безпеки на дорозі, бо ж зовсім скоро потрібно буде переступати поріг школи.
І щоб це зробити, далеко йти не потрібно, бо Нігинська ЗОШ І-ІІІ ступенів межує із дитсадком. Тут теж ніщо не стоїть на місці. Широке шкільне подвір’я, яке ще пахне свіжовистеленим асфальтом, відрихтований ганок, і двері до храму науки вже не старі, дерев’яні, рипучі, а світлі, сучасні, пластикові. Незмінним залишився лише гучний дзвінок на перерву, який миттю виганяє непосидючих школярів із навчальних класів. І поки вони у просторій їдальні смакують вермішельний суп та молочну кашу з айвовим варенням, ми йдемо до директора, аби розпитати, чим нині живе навчальний заклад.
- У нас досить велика шкільна родина - 124 учні та 23 вчителі, - каже директор Галина Помазан. - Пишаюся своїм колективом, в якому кожен член є патріотом нігинської школи. Випадкові люди тут надовго не затримуються, залишаються лише ті педагоги, які покликані виконувати свою місію. Тому й маємо гарні результати. Наші учні є постійними призерами районних олімпіад, переможцями Малої академії наук, конкурсу Петра Яцика та інших.
Багато говорити ця жінка не любить, їй більше до вподоби робити, а вже потім демонструвати плоди злагодженої праці. Тому вирушаємо на оглядини школи. В охайному триповерховому приміщенні комфортно живеться дев’яти навчальним кабінетам. Кожен із них має виняткове оформлення з цікавими стендами, фотовиставками, історіями видатних науковців. Особливо затишно виглядають кімнати «першачків» з ігровими куточками та малюнками на стінах. А у лівому крилі другого поверху вчителі початкових класів власноруч створили справжнісінький зимовий сад. Тут вам і буяння вазонів, і гумові лебеді, і березові пні.

У ФУТБОЛІ ТІЛЬКИ ДІВЧАТА

Та найбільшою гордістю цього року, мабуть, є відремонтований до невпізнання спортзал. Нова система освітлення, вирівняні та пофарбовані стіни й підлога, замінені захисні сітки на вікнах, - роботи зроблено чимало. Та, певно, якби не ентузіазм і наполегливість людей, які тут працюють, то капітальний ремонт приміщення й надалі залишався б примарною ілюзією. Це той нетиповий випадок, коли вчителі замість ручки та книжки беруть до рук шпателі та пензлики й роблять майбутнє своїх школярів світлішим, не чекаючи, що хтось це зробить замість них.
Навчання і дозвілля сільських дітейФізичне виховання юних нігинчан - у надійних руках 31-річного Олександра Дорожа. Про те, що ця людина на двісті відсотків віддається роботі, говорять не лише школярі та колеги, а й десятки кубків, що виблискують на полицях у кабінеті фізрука.
- Спортивне життя нашого села не обмежується стінами цього залу, - запевняє Олександр Вікторович. - Ви приходьте сьогодні, о 15.30, на стадіон, переконаєтеся в цьому самі. Але ж не забудьте про спортивну форму (сміється).
Сільське поле для спорту вразило не менше: скошена трава, дерев’яне табло для відстеження рахунку матчів, пофарбована розмітка, лавки для вболівальників. Очевидно, це місце без діла довго не стоїть, і квочці з виводком курчат, що зараз тут поважно прогулюються, таки доведеться поступитися спортсменам. А й справді, за вказаним часом на полі з’являються Олександр із двома сітками м’ячів і футбольна команда... дівчат. Та, може, комусь незвично бачити, як дівча з косою до пояса із легкістю набиває м’яч однією ногою, але родзинкою нігинського спортивного життя є саме жіночий футбол.
- Я навмисне зробив ставку на жіночий футбол, і жодного разу про це не пошкодував. Наразі секцію відвідують 16 дівчаток із 4 до 8 класу. Тренування проводяться тричі на тиждень, - розповідає перед розминкою Олександр. - І, знаєте, за всі роки, що я працюю в селі, в цих дівчатах бачу найбільший потенціал. Їх чекатиме велике майбутнє.
Та й уже сьогодні за тендітними плечима нігинських футболісток чимало перемог. Чотири роки поспіль вони перемагають у чемпіонаті Хмельницької області «Хто ти, майбутній олімпійцю?», що дає право брати участь в однойменному змаганні, але вже всеукраїнського рівня, яке щороку проводиться в місті Скадовськ. 2014 року звідти до рідного Нігина вони повернулися із золотими медалями. Того ж літа наші дівчата стали першими в Кубку України з пляжного футболу (м.Одеса).
Крім дівчат, при селі є ще декілька чоловічих команд: «Товтри», збірна ветеранів «XX століття star» і шкільна команда.
Більше того, найактивніші вболівальники згуртувалися та створили власний фан-клуб, і тепер до кожного матчу вони також активно готуються і їдуть разом зі спортсменами на змагання, аби вболівати за них.

ВІД ТОРТОНУ ДО «ПОПЕЛЮШКИ»

Не спортом єдиним. Цінують у Нігині й власну історію, традиції, культуру. Підтвердженням цього є Нігинський народний музей історії села, який уже не один десяток років береже сокровенне. У двох невеличких кімнатах аж тісно від спогадів, знахідок, старовинних світлин. Лише експозиційну залу можна розглядати годинами. Тут на скляних поличках закам’янілі скарби Тортонського моря, яке хлюпало над селом ще до нашої ери: мушлі, морський черв’як, голова гадюки, водорості тощо. Поруч - величезний Нігинська «Губернія»зуб мамонта. Трохи ліворуч - ріг благородного оленя, уламки козацьких люльок і татарського меча, - чого тут лише не знайдеш. Над виставкою вся стіна завішана фотографіями односельців, котрі не повернулися з Другої світової війни, їх тут 143, аби кожен в обличчя знав, кому завдячувати за мирне життя. На іншій стіні на знімках кипить життя в колгоспі у 30-х роках: будують першу конюшню, зустрічають першого комбайна, грають у волейбол, зводять силосну башту, хизуються зведеним духовим оркестром. Цінність цих фотографій у їхній автентичності. Фотографував те все місцевий житель Микола Пастущин, перший фотограф у нашій окрузі, а потім щедро поділився тим всім із музеєм. Є тут і ще одна цінність - копія клятви тутешніх партизанів, підписана кров’ю. Її оригінал зберігається в Київському музеї, бо кажуть, що це єдина в Україні клятва з такими от незвичними підписами.
У сусідній кімнатці цікавинок не менше. Тут у мальованих стендах вміщено історію від перших згадок про Нігин, набіги татар, голодомор до відкриття діючої нині церкви Різдва Святої Богородиці та участі наших земляків у АТО.
- Дуже бракує місця. У мене ще стільки матеріалу лежить по скринях, - каже директор музею Ніла Слободян. - Я ж уже 24 роки досліджую це все, і щоразу знаходиться щось нове.
А нове з’являтиметься неодмінно, адже життя в Нігині на місці не стоїть, ба більше, воно нестримно мчить уперед. Чого лише варта «Губернія» в центрі села, яка не припиняє збільшувати свої території. Цей ресторанний комплекс став для Нігина, як для Парижа Ейфелева вежа: кожен хоче побувати, відсвяткувати або бодай сфотографуватися для нової аватарки в соцмережах. Щоправда, місцеві милуються переважно високими мурами, за якими ховається та вся розкіш, але нехай.
Для селян є щонайменше дві дещо скромніші альтернативи банкетних залів - магазини і навіть справжнісінький бутік із милою назвою «Попелюшка», де можна взутись і одягнутись. А на другому поверсі приміщення колишньої сільради за крок до відкриття сучасний стоматологічний кабінет і аптека. І, можливо, червону стрічку вже б перетяли, та через державу, яка не диктує чітких правил гри для бізнесменів, у бізнес перестають грати. З такої ж причини на «паузі» тримають громіздкий «Карась», де ще рік тому тоннами плели коси із солоного сиру.
Однак староста села Олександр Сосула вірить, що все втрясеться, тішиться реформі децентралізації, бо село потихеньку вилазить із дотацій і виконує свою роботу: рихтує дороги, освітлює вулиці, реставрує криниці.
- Нехай сьогодні лунає багато критики і побоювань щодо змін у селі, але я переконаний, що все стане на свої місця, і люди зовсім скоро відчують, що все робиться на краще.

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку