Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ЧЕТВЕР, 19 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
23.09.2016

КАМ’ЯНЕЦЬ, ЯКОГО МИ НЕ ЗНАЄМО

27 вересня - День туризму

«Не красун, але й не поганий із себе, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не сказати, щоб старий, одначе й не так, щоб занадто молодий». Так на початку «Мертвих душ» Микола Гоголь охарактеризував свого героя - Павла Чичикова. Думаю, що схоже резюме можна було би видати і Кам’янцеві-Подільському.

КАМ’ЯНЕЦЬ, ЯКОГО МИ НЕ ЗНАЄМОВін не такий уже й великий, якщо порівнювати з Києвом чи Одесою, але й не малий, якщо взяти до уваги Хотин або Сатанів. Оскільки перша достовірна документальна згадка про Кам’я­нець припадає тільки на 1374 рік, то він не такий старий, як Чернігів чи Коростень, але й не такий молодий, як Горішні Плавні (колишній Комсомольськ) чи Новодністровськ. Ка­м’я­нець ­ не настільки значний і потужний центр, як Львів чи Дніпро, але й провінційним його, що має два солідні університети з майже столітньою історією, аж ніяк не назвеш. Місто над Смотричем оптимальне для вивчення й пізнання: згадок про нього є чимало в різноманітних джерелах, але це не така лавина інформації, як для Києва чи Львова. Є достатньо важливих подій і колоритних постатей, а також пов’язаних із ними історичних місць і споруд, щоби Кам’янець був надзвичайно цікавим і привабли­вим для туристів і тих, кого цікавить українська минувшина та й минув­шина інших народів, чия доля тісно переплелася з подільською перлиною. Уже багато що зроблено для заманювання сюди мандрівників як з України, так і з інших країн, але, звісно, туристичний потенціал Кам’янця все ще залишається своєрідним айс­бергом, розкритим для допитливого ока тільки на сьому (або ще й меншу) частину.
Про місто потрібна найрізноманітніша інформація в найрізноманітнішій формі та способах її донесення не тільки до гостей, але й до мешканців самого Кам’янця. Я, що понад 15 років систематично черпаю відомості про подільську перлину з багатьох доступних джерел, і нині усвідомлюю, як ще мало знаю про рідне місто. І в цьому немає нічого дивного, адже, як казав один діяч, якого колись цитували без міри, а сьогодні обминають десятою дорогою, «електрон є так само невичерпний, як і атом».
Ось конкретний приклад. Є в Старому місті величавий будинок (вулиця Троїцька, 2), в якому нині розмістилася низка закладів Кам’янець­Поділь­ського району, серед них відділ культури, бібліотека й дитяча музична школа. Історично будинок відомий як готель «Бель в’ю», що в перекладі українською мовою означає «чудовий краєвид». Інформацію про цю пам’ят­ку можна почерпнути з історичного нарису Олександра Прусевича, виданого 1915 року польською мовою. Звідти довідуємося, що будинок 1875 року звела Дверницька, вдова сина генерала, на місці домоволодіння Ляховецьких, в якому мешкав поет Маврицій Гославський, що народився 1802 і помер 1839 року.
Ця інформація в трішки вужчому чи трішки ширшому вигляді повторюється в сучасних путівниках містом. Будинок, як і не один десяток інших, просто випав з екскурсійного поля. А що ще цікавого можна повідати про нього, чим ще можна привернути до нього увагу?
Перше, що напрошується, це розшукати детальнішу інформацію про генерала Дверницького й поета Гославського й цікаво її подати. По-друге, в готелі, без сумніву, мешкали непересічні люди. І, на щастя, спогади таких людей вдалося знайти.
Знаменитий хоровий диригент і композитор Олександр Кошиць, який з очолюваною ним Українською республіканською капелою успішно гастролював європейськими столицями, в книзі спогадів «З піснею через світ» розповів про свій приїзд у лютому 1919 року до Кам’янця-Подільського. Учасники ж капели прибули до міста над Смотричем на кілька днів раніше. Читаємо в Кошиця: «На ранок я пішов до готелю «Бель в’ю», де знайшов усіх, крім Приходька, який жив у батьків на Підзамчі. На першій співанці капела зробила на мене прямо страшне враження: такого хорового дрантя я ще на віку своєму не бачив». Але з цього «дрантя» Кошиць зумів зробити справжню «цукерочку». Вже цікаво й значимо.
Ще одна пам’ятна постать - Софія Русова, яка розробила концепцію української національної системи освіти та національного виховання. У «Моїх споминах» вона згадувала, як у грудні 1919 року проводжала з Кам’янця-Подільського за кордон сина Юрія з його молодою дружиною. Згодом Юрій Русов увійшов в історію науки як іхтіолог. У спогадах матері читаємо: «Вийшли з дому ще поночі. Поки йшли, стало світати, було тепло, вода струмочками збігала по гористих вулицях Кам’янця. Прийшли до готелю «Бель в’ю», забрали речі, що попереносили сюди звечора, почекали на когось, вони сіли в авто, сів і якийсь польський офіцер із собачкою, і поїхали». Ось маємо і другий цікавий епізод.
Тепер звернемося до праці «Україна в огні і бурі революції» Ісака Мазепи, який у часи Української Народної Республіки був прем’єр-міністром. Він, зокрема, розповів про недовгу діяльність у Кам’янці-Подільському в березні 1919 року Комітету охорони республіки, про арешти та звільнення його членів, серед них і колишнього військового міністра УНР Олександра Жуківського. Той перебував в ув’язненні в одній із кімнат готелю «Бель в’ю» і, коли Мазепа та ще двоє повноважних осіб прийшли до нього, «мав дуже переляканий вигляд». Який багатий на спогади 1919 рік!
Тепер звернемо увагу, що фасад колишнього готелю прикрашає меморіальна дошка: «У цьому будинку з 26 березня до 2 квітня 1944 року перебував штаб 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу». Корпусом командував генерал-лейтенант танкових військ Євтихій Бєлов, начальником штабу корпусу був полковник Олександр Лозовський, а начальником політвідділу - полковник Ілля Захаренко. Дошку встановлено 1975 року. Ось ще один важливий штрих до біографії будинку.
Колишній готель «Бель в’ю»На початку 1960-х Кам’янець-Подільський жив у тривозі, настраханий бандитами із сокирами. Згодом їх заарештували, а двох із них засудили до розстрілу. Один із засуджених працював кіномеханіком районного Будинку культури, що тоді розміщувався в колишньому готелі «Бель в’ю», і надавав кінобудку для зборищ убивць. Щоб компенсувати цей темний слід в історії районного Будинку культури, можна згадати і його світлі сторінки. Наприклад, зустріч у цьому закладі з кобзарем і письменником Володимиром Перепелюком, уродженцем села Боришківці Кам’янець-Подільського району, що відбулася 1985 року.
Далі можна звернутися до історії районної дитячої музичної школи, що розмістилася в колишньому готелі. Андрій
Вінцерський, який закінчив її 1980 року, став відомим музикантом, грав у гурті «Брати блюзу», працював аранжувальником у студії Олександра Пономарьова, а як композитор став дипломантом фестивалю «Пісня-97» за пісню «Манекенниця» у виконанні Ані Лорак. 2003 року в інтерв’ю газеті «Свобода» наш земляк розповів: «Барабани йдуть паралельно з моїм життям, ще з самого початку, ще з дитинства я починав бити по всьому, що потрапляло під руки, - по тарілках, каструлях, ложках. Батько у мене музикант, я був з ним усюди, де він грав. Мої очі завжди прикипали тільки до ударних інструментів, і я усе це хотів від них перейняти. Мої барабани для мене, як моя кохана дружина».
І це ще далеко не все, що можна повідати про будинок на Троїцькій, 2. Сподіваюся, що цим прикладом я підтвердив раніше висловлену тезу про Кам’янець, як про своєрідний айсберг.
Викладене вище про колишній готель «Бель в’ю», який є пам’яткою архітектури й містобудування місцевого значення, - це тільки намітки, які можуть стати основою для реалізації різноманітних проектів. Для прикладу, це можуть бути туристичні маршрути «Кам’янець - остання столиця Української Народної Республіки», «Кам’янець військовий», «Кам’янець літературний», «Кам’янець музичний» і навіть «Кам’янець кримінальний».
Оскільки колишній готель «Бель в’ю» є одним із будинків, що оточують Троїцьку площу в Старому місті, а поруч із ним розташувалися колишній будинок Шульмінських (Зарванська, 8), в якому мешкали фундатори Кам’янець-Подільського державного українського університету Олександр Шульмінський і його дружина Олімпіада Пащенко, та колишній будинок пошти й телеграфу (Зарванська, 5), то вимальовується цікава екскурсія Троїцькою площею. На окрему розповідь при ознайомленні з цією площею заслуговує історія Троїцької церкви та Троїцького монастиря.
Варто подумати і про різні форми реалізації багатющих знань про практично невичерпний Кам’янець і його найцікавіші об’єкти. Передусім це мають бути яскраві й гарно продумані тексти різного розміру й призначення. По одному потрібно розповісти про пам’ятку, помітну особистість чи подію для дітей, по-іншому - для дорослих. Ця розповідь може бути короткою, де сконцентровано передано найголовніше, або розлогою - з викладом найцікавіших деталей. Комусь потрібно докладно пояснити, хто такі Кошиць і Русова, а для когось - це знакові імена української культури, тож найбільший інтерес викликатиме їхня життєва прив’язка до конкретних місць у Кам’янці-Подільському. Врешті, потрібно мати тексти не тільки українською мовою, але й польською, англійською та іншими.
Хтось любить читати, а хтось - слухати. Тож потрібні гарні звукові варіанти текстів різними мовами, наперед записані, які можна включити, наприклад, на смартфоні, підійшовши до об’єкта. Звукова екскурсія містом, думаю, матиме своїх прихильників.
Хтось полюбляє мандрувати у складі великої групи, а комусь хочеться самому прогулятися містом і оглянути його найцікавіші куточки. Коли у вересні 1993 року до Кам’янця-Подільського завітав 84-річний український інтелектуал Юрій Шевельов, що мешкав у США, то йому, звісно, запропонували провести екскурсію подільською перлиною. Проте Юрій Володимирович відмовився від такої пропозиції, витяг ще довоєнну карту Кам’янця й сам вирушив у мандрівку його вулицями. Думаю, що йому добряче би могли допомогти численні вказівники про найцікавіші об’єкти міста. На жаль, Кам’янець досі не реалізував повноцінно цю нагальну вимогу сучасного часу.
Після звукових версій варто звернути увагу і на відео. Дещо в цьому плані вже зроблено. Так, Андрій Раднюк і Дмитро Кубряк енергійно взялися за проект «Таємниці мого міста», п’ять коротких фільмів якого присвячено Кам’янцю-Подільському. Вони розповідають про зв’язки з містом над Смотричем Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Миколи Леонтовича, Михайла Булгакова та Владислава Орлінського. Хмельницька обласна державна телерадіокомпанія «Поділля-центр», реалізуючи проект «Вулиці рідного міста», не забула і про Кам’янець-Подільський. Глядачі вже побачили передачі про Домініканську та Руську вулиці (розповідь про останню має дві частини). На черзі - Татарська вулиця.
До речі, хмельницькі телевізійники, знімаючи в Кам’янці-Подільському сюжети про Татарську вулицю, паралельно попрацювали ще над однією те-мою - археологічними розкопками на Польському ринку, де виявлено найдавнішу в Україні бруківку. Археологічні дослідження, які останніми роками значно пожвавилися в місті над Смотричем і подарували нам чимало важливих відкриттів, наштовхнули на думку про створення окремого туристичного маршруту - «Кам’янець археологічний». До речі, аналогічний проект реалізовано в низці європейських міст. Тим паче, що при нашому музеї з вересня 2001 року працює гарна археологічна експозиція, причому експонати представлено не тільки в приміщенні, але й у затишному дворику колишнього будинку вірменського єпископа.
Як бачимо, ідей для розкриття туристичного потенціалу Кам’янця-Подільського є чимало. Щось вже втілюється в життя, дещо невдовзі буде втілено, є і намітки для далекої перспективи. Найголовніше, Кам’янець має всі шанси стати туристичною Меккою.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку