Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ПОНЕДІЛОК, 18 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.11.2016

ПІД ПИЛЬНИМ ОКОМ НАЦРАДИ

Роман Кіфлюк

Напередодні професійного свята працівників телебачення і радіо Україна отримала вельми символічний подарунок: 8 листопада набрав чинності прийнятий у червні цього року закон про квоти на україномовні пісні в радіоефірі.

Відтепер уперше за чверть століття незалежності українці нарешті матимуть законні підстави слухати пісні рідною мовою! Тож, якщо радійники не вигадають чергового хитромудрого способу обійти закон, кожна четверта пісня в ефірі звучатиме саме українською мовою, і принаймні половину ефірного часу «солов’їною» спілкуватимуться ведучі.
Нині у Верховній Раді з боями намагаються запровадити аналогічні мовні квоти ще й для телебачення. І хоча навіть серед патріотичних сил думки коливаються від «Які там квоти? Даєш 100% української мови на ТБ!» до «Навіщо квоти? Українська мова повинна перемогти в конкурентній боротьбі!» - все ж таки без цього правового інструменту не обходяться навіть країни Євросоюзу.
Ключова роль у цих процесах належить Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, котра, власне, надає ліцензії телерадіоорганізаціям. З листопада 2014 р. управління контролю та аналізу телерадіомовлення Нацради очолює наш земляк, випускник К-ПНУ ім.І.Огієнка Роман КІФЛЮК, котрий погодився розповісти про зворотний бік українського ефіру.

КВОТИ ПРОТИ МОВНОЇ ШИЗОФРЕНІЇ

- Романе Миколайовичу, питання безпеки теле- й радіопростору наразі в усіх на вустах, оскільки складається враження, що держава не здатна контролювати ні мову, ні зміст ефірів. Яку роль у цих процесах відіграє Нацрада з питань радіо і телебачення?
- Насамперед маю пояснити, що Нацрада - це колегіальний орган у складі восьми членів - по чотири від Верховної Ради та Президента. І є апарат, який готує аналітичні матеріали та всі документи для ухвалення рішень членами ради.
Ми керуємося профільним «Законом про телебачення і радіомовлення», прийнятим ще 1994 року, основну частину якого було змінено 2005 року. Згідно з цим законом, Нацрада здійснює вплив тільки на телерадіоорганізації, яким видає ліцензії - а це близько 1,5 тисячі ліцензіатів. Згідно з даними за 2015 рік: телемовники - 402 (з них 28 - загальнонаціональні), радіомовники - 439 (з них 14 загальнонаціональних), телерадіомовники - 73 (здійснюють два види діяльності), 746 - провайдери програмної послуги.
На часі - новий Закон «Про аудіовізуальні послуги», який має ширше охопити цю сферу. Проект цього закону вже є в парламенті, але через різні обставини досі ще не ухвалений.
Отже, що стосується мовного питання, то до останнього часу була норма, що кожна телерадіоорганізація має транслювати не менше як 50% національного продукту, і ми це контролювали. Однак критерії щодо «національного продукту» надто розмиті: таким вважався і продукт спільного виробництва з іншими країнами, і пісні Радянського Союзу - як спільне надбання, і той же Кіркоров чи Кобзон, котрі є заслуженими артистами України. Тобто, «національний продукт» фактично міг бути і російськомовним, і відповідно, українських пісень в ефірі звучало дуже мало.
А коли після сумнозвісного закону Ківалова-Колесніченка організації отримали право здійснювати мовлення регіональними мовами - на власний розсуд, українську мову ще більше витіснили з ефірів.
- Тобто, деякі власники радіокомпаній поводяться, як карткові шулери, пересмикуючи норми закону?
- Не всі, звісно, але деякі до цього вдаються. Власники радіостанцій вважають, що це в першу чергу бізнес, тому обирають формат, на їхню думку, найбільш популярний.
Але тепер нарешті введено єдиний критерій, яким важко буде маніпулювати, - це мова. Не менше як 25% пісень українською мовою впродовж доби. Крім того, ці пісні мають бути рівномірно розміщені в ефірі, тобто звучати не лише вночі, як це подекуди бувало раніше, а й обов’язково з 7.00 до 14.00 і з 15.00 до 22.00.
- Чому ж радійники так вперто опираються українській музиці?
- На мою думку, вони просто не хочуть займатися просуванням нових пісень, у тому числі й українських. Вони прагнуть заробляти, а от займатися розвитком музики не бажають. Інші кажуть, що в певних форматах взагалі немає або мало українських пісень. Тепер зможемо не просто повірити їм на слово, а переконатися самим - багато чи мало, наприклад, лаунж-музики.
На телебаченні є такі музичні канали, як «М1» та «М2». Директор цих телекомпаній став членом Нацради за квотою Президента. Вони вирішили рік тому провести експеримент і перевести «М2» суто на вітчизняних виконавців, причому спочатку орієнтувалися тільки на громадянство, а тепер там понад 70% пісень - українською мовою. Це чудовий приклад, сподіваємось, інші його наслідуватимуть.
Так от вони зробили великий фестиваль цього року, де прозвучало близько 500 нових українських пісень. Так, більше як половина - це «шлак», зате велика частина - якісних пісень, а ще з десяток - якщо не шедевральних, то дуже високого рівня, і я сподіваюся, що скоро ми їх почуємо на всіх телеканалах і радіостанціях.
До речі, якщо ви звернули увагу, то вже під час «перехідного періоду» в ефірі зазвучало відчутно більше української музики, оскільки радіостанції почали готуватися до виконання мовних квот.
- Що ж, якщо із радіо досягли вже певного успіху, то на телебаченні досі маємо ситуацію «мовної шизофренії» - коли один ведучий розмовляє російською мовою, а інший - українською, нерідко з російським акцентом, чи коли у передачах змішуються дві мови, причому російська домінує. Це ставить українців у позицію нацменшини у власній державі. Чи отримаємо в найближчій перспективі бодай квоти на українську мову на вітчизняних телеканалах?
- Це питання справді є дуже актуальним. Нині проходять обговорення всі проекти, що стосуються телебачення і радіомовлення, і є дуже потужне лобі у Верховній Раді, тому сподіваюся, що ця проблема скоро вирішиться. Інша справа, що всі телерадіоорганізації дуже винахідливі в плані невиконання законів. Ті ж двомовні ведучі, або титрування українською мовою, що не потрапляє в текст, або низька якість перекладу чи дубляжу - тобто, різні моменти, коли закон формально виконується, але більшість людей це дратує.
Слід зрозуміти, що цей процес не може бути одностороннім. Яка б не була прекрасна Національна рада, але якщо не з’явиться бажання власників телерадіоорганізацій змінювати свою редакційну політику, буде дуже складно досягнути позитивних змін.

«ОБЛІКО МОРАЛЕ» БЛАКИТНИХ ЕКРАНІВ

- Романе Миколайовичу, на сьогодні мова - далеко не єдина проблема нашого телебачення. Багато програм, що транслюються вдень, не витримують цензури «18+»: вони або надто відверті, або надто агресивні, й усе це без обмежень можуть бачити діти...
- Згідно з чинним законом, ми не маємо права втручатися в контент як такий, якщо він не суперечить законодавству. Раніше в нас іще була комісія із суспільної моралі, тепер же фактично глядач залишився сам на сам із цією проблемою. І знову ж таки, це справа суб’єктивна: що для одного - порушення моралі, те для іншого - норма.
Щоб хоч якось врегулювати це питання на телебаченні, ми запропонували відповідні позначки для кінопродукції й телепередач. Відповідно до Положення про прокатні посвідчення, які затверджує Кабмін, вони встановлюють вікові обмеження щодо фільмів. Є чотири категорії: загальна аудиторія, 12+, 16+, 18+. Зрозуміло, що загальна може транслюватися в будь-який час, 12+ і 16+ також у будь-який час, але ставиться відповідна позначка, і вже батьки вирішують, чи дозволити дітям дивитися цей фільм або передачу. Ну, і позначка 18+ на червоному колі - такі фільми й передачі можна транслювати лише після 22.00.
Але якщо із фільмами є бодай якась система, то з передачами все складніше, оскільки маркувати їх під якийсь вік дуже складно, в різних країнах є різні системи позначень. Наприклад, я дуже часто згадую голландську систему «Кіквайзер», коли перед будь-якою передачею, де є елементи насилля, лайки, вживання наркотиків, алкоголю тощо, існують відповідні попередження.
- Але такі позначки слід було б робити буквально перед кожною передачею! У реаліті-шоу, ток-шоу чи розважальних передачах учасники не стримують себе від міцних висловів. Їх, звичайно, «запікують», але діти прекрасно домислюють замасковані вирази і отримують «чудовий» взірець для наслідування. Або ж психологічні проекти, де відверто і в подробицях обговорюються різні дуже непривабливі речі, пов’язані, зокрема, й із сексуальним насиллям над дітьми…
- Зовсім недавно за такі передачі телеканал СТБ отримав попередження, адже в гонитві за рейтингами вони часто переходять межі. Причому норми закону поширюються не лише на самі передачі, а й навіть на анонсування таких передач, як «Детектор брехні» чи «Один за всіх». Вони запевняють, що порушують суспільно важливі теми, що більшість цих дітей потім соціально супроводжують і навіть, якщо справді було скоєно злочин, подають до суду і надають адвоката. Однак, якщо одній сім’ї вони й допомагають, то є й інші діти, яким зарано про таке знати.
У Нацраді є робоча група, яку очолює Ольга Герасим’юк - дуже авторитетна людина в цій галузі, і вони якраз працюють над отаким питанням. Протягом цього року якраз на підставі таких передач ми спільно з юристами провідних теле- і радіокомпаній, психологами, правозахисниками напрацювали положення, яке має врегулювати проблему. Сподіваюся, воно буде затверджене цього року і трохи покращить те, що ми бачимо на екранах.

НАЦРАДА ПОТРЕБУЄ БАТОГА. І КНОПКИ

- Романе Миколайовичу, всім уже набила оскомину ситуація з телеканалом «Інтер», який завжди відзначався проросійськими настроями. Чому навіть після викриття їхнього шеф-редактора Марії Столярової у співпраці з так званими «ДНР» і «ЛНР» держава не припинила діяльності цього каналу?
- Насамперед ми діємо чітко в рамках чинного закону, а наш закон уже застарілий. Я знаю, що багато хто волів би щодо інших здійснити якісь неправові дії, але якби так вчинили щодо нього, він би перший закликав: «Давайте за законом!».
Нацрада може позбавити ліцензії лише у трьох випадках: якщо компанія сама звернулася з відповідною заявою; якщо ліцензію було видано, але протягом року компанія так і не вийшла в ефір; і якщо ліквідована сама компанія. В усіх інших випадках, навіть якщо зафіксовані залізобетонні порушення, ми повинні звернутися із відповідним позовом до суду, і лише суд вирішує, анульовувати ліцензію чи ні.
Однак дуже часто, коли компанії порушують умови ліцензії й до них застосовуються якісь санкції, вони подають це як наступ на свободу слова. Ми маємо безліч прикладів, коли є серйозні порушення, і було зібрано всю доказову базу, але Нацрада програвала такі суди.
Натомість «Інтер» формально закону не порушує! Для прикладу, якщо Ані Лорак і Таїсія Повалій були на новорічному концерті, то вибачте, вони - народні артистки України, їх ніхто цього звання не позбавляв. Так, вони їздять у Росію виступати, і особисто мені це не подобається, але проти них не порушені кримінальні справи і їх не оголошено в розшук.
Те, що було з пані Столяровою та її переписками, - у компетенції правоохоронних органів, її депортовано з України. Всім зрозуміло, що коли власники каналу - Фірташ і Льовочкін, які представляють «Опозиційний блок», то вони здійснюють відповідний вплив на редакційну політику. Звичайно, таке багато кому не подобається, але, на жаль, це не є достатньою підставою для позбавлення ліцензії. І це - зворотний бік демократії.
- То єдиний вихід - просто не дивитись цей канал?..
- Або змінювати закон. Ми порушуємо питання про посилення функцій Нацради, щоб можна було все ж таки більше впливати на ситуацію в теле- й радіопросторі, особливо що стосується національної безпеки, розпалювання міжнаціональної ворожнечі тощо. Нам потрібна можливість хоча б тимчасово призупиняти мовлення, оскільки на сьогодні є лише три види санкцій: попередження, штраф і звернення до суду про анулювання ліцензії, і вони зовсім недієві. Новий закон уже ухвалений, і його от-от має підписати Президент.
Наведу конкретний приклад. Недавно щодо супутникового телеканалу «Планета» ми отримали ноту протесту від посольства Ізраїлю щодо ксенофобії, і більше як рік тривала судова тяганина щодо анулювання ліцензії. На жаль, ми суд програли. Зате у шведського супутникового оператора «Astra» в контракті є такий пункт, що, в разі серйозних порушень умов ліцензії, вони можуть призупинити мовлення. Тож ми звернулися до них із відповідним позовом, і шведи відімкнули телеканал «Планета» на супутнику. А в Нацраді такої кнопки, щоб якийсь канал увімкнути чи вимкнути, просто немає.
- Українське законодавство настільки безпорадне?
- Воно надто толерантне, і воно писалося давним-давно, коли жодних подібних викликів не прогнозувалося. Щоб змінити його тепер, треба подолати великий опір у Верховній Раді. Повторюся: дуже давно назрів закон про аудіовізуальні послуги, який врегулює багато питань, тому що теперішні зміни - точкові, стосуються окремих ділянок. А потрібно врегулювати всю сферу, згідно з європейськими стандартами.
На часі також посилення ролі Національної ради. Я не бачу іншого виходу, тому що потрібен якийсь «батіг». Але невеликий, бо ж склад ради змінюється, і завтра цим «батогом» може скористатися хтось зовсім по-іншому.
Нині позиція голови Нацради, і я теж її поділяю, що інколи там, де закон не спрацьовує, краще перевищити свої повноваження і потім програти суд, ніж люди звинуватять нас, що ми нічого не робимо.
До речі, Нацрада - дуже відкритий орган, і наші засідання, які відбуваються щочетверга, транслюються он-лайн у YouTube, де їх можна вільно переглядати. Посилання на нашому сайті (www.nrada.gov.ua).

МАЙБУТНЄ - ЗА «ЦИФРОЮ»

- Романе Миколайовичу, в Нацраді Ви пройшли кар’єрні «сходинки», продемонструвавши не лише працездатність, але й готовність постійно навчатися новому. У вас було багато навчальних поїздок і за кордон. Що із побаченого вразило й хочеться запровадити в Україні?
- Так, я знайомився із досвідом Польщі, Грузії, торік був у Південній Кореї на тренінгу з цифрового мовлення. В них є рада з розвитку телерадіомовлення при Міністерстві науки і майбутнього - це такий науковий центр, що постійно діє більше як 20 років, вони пропустили через себе близько п’яти тисяч експертів із різних країн.
Корея за двадцять років досягла просто фантастичних результатів, і все це завдяки стратегічному мисленню. На сьогодні вони вже думають, якою буде Корея 2030 року. Зокрема, що стосується й телебачення. Вони вважають, що не буде телебачення як такого, а будуть передачі на замовлення. Тобто, не потрібно людині передплачувати цілий телеканал, якщо її цікавлять тільки новини, футбол чи музичні конкурси. Вона купуватиме лише ці конкретні передачі та складатиме свій «конструктор» з улюблених програм різних телеканалів.
Досить довго тривав у них перехід на «цифру» - понад 10 років. Починали з того, що запровадили цифрове мовлення в містах-мільйонниках, потім - у великих регіональних центрах, а одного прекрасного дня остаточно вимкнули аналоговий сигнал.
Це взагалі дуже цікава подорож і в плані отримання досвіду від колег з інших країн, адже в делегації були представники з 15 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Оскільки в Європі цифрове телебачення вже відбулося, то з європейців був лише я від України. Дякую нашому університету, що знання англійської мови дали мені змогу взяти участь у такій програмі.
- Наостанку не можу не запитати: а у Вас які телеканал і радіо улюблені?
- Мій син-першачок якось сказав: «Футбол і новини - це татові мультики». Оскільки телебачення мені більш ніж вистачає на роботі, вдома я можу переглянути футбольний матч чи якийсь мультик із дитиною. Часом люблю подивитися гарний фільм, та таке буває дуже рідко.
Більше слухаю радіо, коли їду в машині: рок-станції, наприклад, «Radio ROKS». Дуже люблю радіо «ЄС», які ще два роки тому взяли собі гасло: «Жодної російської пісні!». У них ще рік тому, без жодних квот, в ефірі звучали 54% пісень українською мовою. Нещодавно вони змінили назву на «Країна FM», а буквально вчора їм переоформили ліцензії - і відсьогодні «Країна FM» мовить зі 100% україномовним контентом, як пісень, так і ведучих.
Ще коли навчався в Польщі 2004 року, із собою мав диск суто україномовних пісень, і коли в нас були якісь дискотеки з представниками різних країн, я його вмикав. Казав, що в Україні естради є багато, та немає українського шоу-бізнесу. Мабуть, настав час - краще пізно, ніж ніколи! 

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку