Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СЕРЕДА, 13 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.07.2014

ПРО ЩО «ДОНЕЧЧИНА» РОЗПОВІЛА «ПОДОЛЯНИНУ»

«Фейкова» республіка та «стерилізовані» газети, експорт тероризму і свавілля бойовиків, недієздатність правоохоронних органів і відверте інформаційне насильство. Реалії, котрі нам важко навіть уявити, стали дійсністю за тисячу кілометрів від мирного Кам’янця-Подільського. Про життя окупованого терористами Донецька нам розповів журналіст, головний редактор єдиної україномовної газети міста-мільйонника Ігор ЗОЦ. Минулого тижня він відвідав наше місто і не упустив нагоди для відвертої розмови східної «ДОНЕЧЧИНИ» з місцевим «ПОДОЛЯНИНОМ».

ДОНБАС НА КОЛІНАХ. ОКУПОВАНИЙ І ЗОМБОВАНИЙ

На згадку колезі подарували книгу   «Подолянину-20: Ми пишемо історію»  - Мені дуже подобається ваше місто, і я думаю, що кам’янчани ніколи не допустять, аби люди з інших країн тут нав’язували якісь ідеї, перевертали і нищили все їхнє життя, - каже член Національної спілки журналістів України Ігор Зоц. З його слів, саме в такій ситуації сьогодні опинилися жителі його рідного Донецька. Втім відверто заявити про це в місцевій газеті «Донеччина» її головний редактор не може. Адже виданню, як і багатьом іншим донецьким ЗМІ, бойовики ДНР просто перекрили кисень, а разом з тим змусили донеччан жити в інформаційному вакуумі.
- Наша газета й інші провідні видання міста примусово призупинили вихід, - розповідає Ігор Олексійович. - Така ситуація склалася саме в переддень Дня журналіста України, коли бойовики зі зброєю увірвалися до Будинку преси, де розташовувалися редакції декількох газет, у тому числі й «Донеччини». ДНРівці вимагали від журналістів змінити редакційну політику на користь позитивного висвітлення «республіки». Але, скажу чесно, того позитиву насправді немає. Ми лише чуємо гасла «Никакой Украины!», «Здесь народная республика!», але жодних розмов про те, як далі житимуть люди та які соціальні гарантії їм дасть ДНР, немає.
- Ігоре Олексійовичу, це правда, що більшість газетярів Донецька відмовилася від співпраці з бойовиками, які вимагали зареєструвати газети як видання ДНР і «лояльно» писати про їхню діяльність?
- Так. А про що «лояльно» писати?! Про те, як вони вбивають і катують людей?! Чи те, як чинять свавілля, викрадають мешканців і вимагають викуп?.. Рупором цієї організації стало обласне державне телебачення, котре ретранслює російські канали. Майже щогодини в ефір виходять керівники терористичної організації, які закликають мешканців захищати Донбас від «каратєлів», від «київської хунти». Є й міська газета, котра також заграє із сепаратистами, подає провокуючі антиукраїнські матеріали. Виходять у місті й кілька газет рекламного спрямування, в яких не вживаються слова «уряд», «Україна». Тут компроміс такий: газети не згадують українського контенту та не критикують ДНР. От і виходить таке собі «стерилізоване» видання. Газет же, які б аналізували ситуацію, в місті немає. А що стосується київських видань, то вони просто не доходять до Донецька. Поштарі бояться змісту газет. Деякі українські видання не розвозять через те, що там є прапорці «Єдина Україна», через які можна отримати й кулю в лоба.
Зі слів Ігоря Зоца, багато його колег, авторів гострих публікацій, змушені були виїхати з міста ще два місяці тому через загрозу життю. В журналістів фактично відібрали можливість доносити правду, ліквідувавши в регіоні цю професію.
- Словом, Донбас наразі в інформаційній блокаді. Навіть якби обласні інформаційно-аналітичні видання й друкувалися, то їх просто неможливо було б вивезти за межі області, скажімо, в окуповане місто Торез чи щойно звільнений Артемівськ. На Донеччині є лише тиск російської пропаганди, і протиставити йому нічого. Для прикладу, в Київському районі Донецька, де я живу, місцевий провайдер транслює аж 35(!) російських телеканалів. Очільники міста, вочевидь, вирішили підіграти сусідові. В той же час нам не транслюють українських каналів, не показують «5 каналу», «1+1» чи «Першого національного». Це вже можна назвати зомбуванням. Я вважаю, що мої земляки, мої донбасівці, стали жертвами інформаційної агресії. Бо таке спотворення фактів, перекручування інформації, така брехня - це вже справжня війна…
Думаю, колись газети таки відновлять свій випуск. Але тоді розмова з читачем буде більш відвертою та більш об’єктивною. Ми хочемо осмислити цей час. Період, який прожили в отаких випробуваннях, звичайно, знайде відображення на сторінках видань, зокрема й «Донеччини».

«ГЕТЬ РУКИ ВІД УКРАЇНИ!»

- Наскільки відверто Вашій газеті вдавалося в таких умовах аналізувати події, які відбувалися на сході країни?
- Ще з першого дня кримських подій ми виходили з гаслом «Геть руки від України!». А коли події почали розгортатися в Донецьку, нашим закликом було: «Владо, зупини бандитизм!». Адже все починалося саме з бандитизму. Проросійські мітингувальники влаштовували напади на проукраїнські мітинги. Людям під триколорами можна було зібратися, а українським патріотам - зась. Уже тоді міліція не могла захистити нас від бойовиків, які ще не мали зброї. Останній мітинг відбувся наприкінці квітня. Тоді в нашій газеті я написав статтю з назвою «Донецький патріотизм - не міф». Адже донеччани виходили на мітинги, загорнувшись в
українські прапори, ставили стяги на териконах (це насипи відпрацьованого вугілля, яких у Донецьку є близько 30). За таке можна було й зазнати каліцтва. У нас траплялися навіть жорстокі вбивства просто на площі.
Про те, що Донбас на колінах, я писав у газеті «Сільські вісті». В «Урядовому кур’єрі» вийшла моя стаття про те, що сьогодні пересічний донбасівець перебуває в російському середовищі. А коли Слов’янськ було окуповано, ми створили рубрику, через котру зверталися до його мешканців зі словами підтримки. Адже там справді була важка ситуація. Слов’янськ - невелике місто, і це не стільки Донбас, це Слобожанщина, там чимало україномовного люду, розважливих мешканців, які мають кілька джерел інформації. Говорити про те, що всі вони підтримували гасла референдуму і самої ідеї республіки не можна. До речі, коли наші очільники кажуть, що ця республіка нав’язана, як і сам референдум, а все, що відбувається тепер, - це експорт тероризму і чогось не нашого, то вони мають рацію. Адже протягом останніх років у Донецьку було помічено лише одну організацію, яка виходила з ідеєю окремішності. Так, були прихильники Донецької народної республіки, але вони збиралися в кількості 30-40 осіб.

ЖОРСТОКА І СВАВІЛЬНА ФЕЙКОВА РЕСПУБЛІКА

Не приховуючи власної тривоги, Ігор Зоц зазначає: сьогодні в Донецьку ситуація надскладна. Журналіст відверто називає речі своїми іменами: терористична організація влаштувала повне свавілля на окупованій території.
- Уряд ДНР очолює привезений сюди громадянин Росії. І весь цей час бойовики займаються розбоєм: забирають у мешканців авто, грабують магазини. А людина, котра піде всупереч їм, може отримати автоматну чергу. В Донецьку наразі немає дієздатної міліції чи прокуратури, куди можна було б поскаржитися, бо частина правоохоронців присягнула фейковій республіці. Фактично немає й правових інститутів, не працюють державні установи, облдержадміністрація - в екзилі. В Донецьку знищено малий бізнес.
Ця терористична організація дійшла до того, що забороняє людям молитися і викрадає священиків. Ми з дружиною Наталею, котра, до речі, теж журналіст, - прихожани церкви Київського патріархату, який нині - під забороною бойовиків. Уявіть, це відбувається в XXI столітті. Такі переслідування стали буденністю в мільйонному місті, столиці Донбасу, де ще два роки тому проводили «Євро-2012», куди ПРО ЩО «ДОНЕЧЧИНА» РОЗПОВІЛА «ПОДОЛЯНИНУ»з’їжджалися люди з усієї Європи. Бачте, місцева влада виявилася слабкою, непатріотичною і, мабуть, продажною, бо не зуміла захистити своїх громадян від цього безладу. На превеликий жаль, у Донецькій області проливається багато крові, були зради і звірячі вбивства, як-от розправа над молодою жінкою, яка не зупинилася на їхньому блокпосту, - її розстріляли. Проте досі нікого не покарано, немає жодного слідства. Мені як члену «Просвіти» також дуже прикро, що мій колега професор Володимир Семистяга, викрадений терористами, перебуває в підвалі серед заручників, і ми не маємо змоги чимось йому допомогти.
Стільки жорстокості, скільки ми побачили сьогодні на Донбасі з боку бойовиків, не було навіть під час Великої Вітчизняної війни. Тому і Донецьк, і Макіївка, і Харциз, і Торез, які перебувають в окупації, вже втомилися від такої ситуації, багато людей виїжджають з рідних міст. Хочу сказати: донеччани прекрасно розуміють, що за Донбас сьогодні воюють
і гинуть люди з різних регіонів України, в тому числі й подоляни і західняки, і нам дуже прикро та боляче, що це відбувається…

ПЕНСІЯ - ВІД «ХУНТИ», УТОПІЯ - ВІД ДНР

Провідний журналіст і щирий патріот свого міста не заперечує й того, що серед бойовиків є значна частина місцевих. Йому надзвичайно прикро, що екстремістські гасла й заклики до Путіна прийти й побудувати красиве життя для Донецької області були підтримані значною частиною донеччан.
- Згодом багато хто розчарувався, - каже Ігор Олексійович. - Адже за цими гаслами немає нічого: ні реальних програм, ні привабливих пропозицій, ні уряду. Тільки розруха і безлад.
Втім із самого початку багато людей вірили брехні, привезеній з Росії. В Донецькій області ще взимку з подачі Партії регіонів було запущено «легенду» про бандерівців, які йдуть на Донбас, аби насаджувати своє. Бандерівці, очевидно, досі йдуть, бо в Донецьк вони поки що не потрапили.
Піддаються впливу сусіда й багато пенсіонерів. У самому місті Донецьку їх близько 270 тисяч. Вони не відмовляються від пенсій, які їм дає київська «хунта», але водночас не долюблюють цієї влади. Якось у прямому ефірі жінка каже: «Скажите мне, пожалуйста, почему в нашей ДНР киевская хунта повышает стоимость коммунальных услуг, как они смеют?». Це свідчить про відсутність будь-якої роз’яснювальної роботи серед населення.
При всьому, що відбувалося, місцева донецька влада і Партія регіонів якось сором’язливо замовчували наявність прямого втручання Росії. Весь час у Донецькій області людям утовкмачували, що Росія - це старший брат. До речі, я вам скажу, що в місті Донецьку, за офіційною статистикою, етнічних росіян більше як половина мешканців. Але, як би там не було, соціологія, котрій ми віримо, свідчила: за єдину Україну виступає більшість донеччан. І тільки близько 20% мешканців кажуть, що хотіли б жити в складі Росії.
І то є великий міф, що Донбас - суто російськомовний. Там є багато споживачів саме українського інформаційного продукту. Є багато читачів і нашої, україномовної, газети, котра виходить двічі на тиждень. Є читачі-передплатники, які дописують нам українською. Мене, до речі, в дорозі дуже потішив телефонний дзвінок зі Слов’янська від професора філософії Анатолія Федя: «Ігоре, я підготував свої враження про воєнні дні в творі з назвою «Сім крапель війни»!». Коли я перепитав, про яку війну йдеться, він відповів, що про теперішню.

«ДОНЕЧЧИНА» ЩЕ НАПИШЕ ПРО КАМ’ЯНЕЦЬ

- І все-таки, що Вас об’єднує з нашим краєм?
- Мій син Сава - прикордонник, він закінчував Хмельницьку державну прикордонну академію. А тепер у Хмельницькому навчається племінниця з Донецька, вивчає правознавство. До речі, ми із сином уже маємо досвід втрати частини нашої Батьківщини, оскільки він працював у Сімферопольському аеропорту, коли розпочалася окупація Криму. Сава та інші випускники Хмельницької академії залишилися вірними присязі народу України, хоча на них чинився і фізичний, і психологічний тиск, були погрози. А заступник командира його загону виявився зрадником, пропонував хлопцям перейти на інший бік, обіцяв їм хорошу заробітну плату. Та хлопці відмовилися. Отже, Хмельницька академія готує гід-ні кадри. Нині вони продовжують службу в Мелітополі.
А Кам’янець я вважаю справжньою перлиною України і назвав би його містом, де хочеться жити. Сама атмосфера тут приязна. Мабуть, найголовніше в житті - це злагода, мир і спокій.
Думаю, коли буде відновлено мою газету «Донеччина», я з великим задоволенням надрукую матеріал про наше з вами спілкування, про вашу газету і про Кам’янець-Подільський...

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку