Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ПОНЕДІЛОК, 23 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
15.08.2014

КАМ’ЯНЕЦЬКІ ВІЙСЬКОВІ ПОВЕРНУЛИСЯ З «КОТЛА» АЕРОПОРТУ

Мати справу з великою кількістю розтяжок, мін та вибухівок, розмінувати залізничну колію, ціною життя прорватися до Луганського аеропорту і провести там 14 днів у кільці терористів і під шквальним обстрілом потужної артилерії та мінометів, бути на прицілі у російських снайперів і вириватися із засідки, - таке впродовж 45 днів пережили кам’янецькі військовослужбовці із Центру розмінування та 11 понтонно-мостового батальйону, які виконували завдання на сході України. Нещодавно ці мужні бійці, змучені та знесилені, потрапили під ротацію. Однак навіть у рідних стінах неоголошена війна та потужні вибухи «Граду» нагадують про себе у жахливих сновидіннях. І в такі моменти вони напівсонні шукають місце, де б могли заховатися…

СМЕРТЕЛЬНИЙ ПРИВІТ ІЗ РОСІЇ

Віктор КоршокЗ одним із військовослужбовців Віктором КОРШКОМ, котрий уже двічі встиг повоювати у зоні АТО, ми і зустрілися.
Ще в червні до Луганської області вирушили два офіцери з військової частини А-2641 підполковник Віктор Коршок і майор Олександр ЛУНЬОВ та шестеро контрактників з частини А-3290: Богдан БЛАЖКО, Анатолій ДЮГ, Олег ВОЛОШИН, Юрій ТКАЧУК, Павло АНТОНЮК та Сергій БЕРЕЖНИЙ. Останні саперний вишкіл пройшли у стінах єдиного в Україні Кам’янець-Подільського центру розмінування. І склали іспит на «відмінно», щоправда, вже у зоні антитерористичної операції.
Першим завданням для кам’янецьких військових було розмінувати блокпости не лише на Луганщині, а й на Донеччині. Там раніше газдували терористи, які накивали п’ятами, не втримавши наступу української армії. Мінні «сюрпризи» вони залишали і в пишних лісопосадках, так званих «зельонках». Не один український солдат поклав там життя або став калікою, підірвавшись на вибухівці. До речі, саме «зельонка», шириною 30-50 метрів, є надійною схованкою як для сепаратистів, так і російських снайперів та професійних кадирівців.
Разом із штурмовими бригадами першими заходили сапери і у звільнені від терористів населені пункти, аби відшукати там вибухівку та знешкодити боєприпаси.
- Чимало «зняли» вибухівок і мін-сюрпризів, нестандартно встановлених, - розповів Віктор Коршок. - На одному об’єкті помітили незачинені двері, а на них - консервну бляшанку. З гранати терористи зняли чеку, а зверху натягнули бляшанку. Якщо двері зачинити - вона впаде і вибухне. Багато розшукали і розтяжок. Усі знахідки було виготовлено вже після розвалу Радянського Союзу. І хоча там немає помітки «Сделано в России», ми точно знаємо, чиє це виробництво.
В одному із сіл кам’янчан від засідки врятували бійці батальйону «Айдар», з яким вони працювали рука в руку. Провівши розвідку, айдарівці завернули саперів, оскільки попереду була серйозна засідка із БТРами, блокпостами та безліччю терористів.
Крім пошуку вибухівок, наші військові разом із десантниками, правоохоронцями та айдарівцями виїжджали у населені пункти, аби розшукати незаконні збройні формування. І хоча віч-на-віч зустрітися із бойовиками їм не довелося, однак порцію адреналіну отримав кожен. Адже одного разу колона таки потрапила під обстріл. І, як зізналися бійці, вони в бронежилетах, їдучи на БТРі, міркували, як правильно з нього злізти, опинившись під кулями, миттю скочити додолу, аби врятуватися. У той момент ніхто й гадки не мав, що ще потужніша стрілянина попереду…

СЕКРЕТНЕ ЗАВДАННЯ ПІД ГРИФОМ «АЕРОПОРТ»

Місце наступної дислокації до останнього трималося в таємниці, аби не було витоку інформації. Кам’янчани разом із представниками інших інженерних частин і важкої механізованої бригади були передані в розпорядження командира одного з підрозділів високомобільних десантних військ.
Потужна колона з десятків військових вантажівок вирушила на завдання - розблокувати Луганський аеропорт. Здавалося б, незначну відстань у сотню кілометрів українські бійці змогли подолали тільки за добу, адже пересувалися територією, підконтрольною сепаратистам. Тому без «гостинного» прийому - з обстрілами та засідками - не обійшлося.
- Вперше «Градами» нас накрило, коли потрібно було переправитися через річку, - пригадує Віктор Миколайович. - Щойно взялися встановлювати мостовий перехід, як почався страшний обстріл. Нам вдалося швидко вирватися з цього пекла і прокласти інший маршрут.
Однак і ним без кровопролиття пройти не вдалося. Пастка була поблизу населеного пункту Георгіївка. Зі слів Віктора Миколайовича, і цього разу довелося діяти рішуче та змінити плани. Небезпечну відстань військові вирішили подужати мостом. І саме тут між ними і бойовиками розгорівся страшний бій, де загинули українські бійці, вщент згорів танк і БТР. Такою була ціна за вхід на територію Луганського аеропорту.
Обстріл «Градами» під час переправи через річку- О другій ночі зайшли в аеропорт і вже за півгодини «Град» та міномети нагадали, що ми тут - непрохані гості, - каже Віктор Коршок. - Ми встигли заховатися в бункери і так, у повній ізоляції, провели два тижні. Аеропорт бойовики обстрілювали із артилерії та мінометів по п’ять-шість разів на добу. І тактика в них цікава. «Гради» стріляють з-під будівель лікарні, школи, садочка, автовокзалу…
Найстрашніше те, що ти там сидиш і розумієш, що відступати нікуди. І коли лідер ЛНР голослівно заявив, що братимуть аеропорт, ми рили окопи у полях і готувалися дати відсіч. Залишки харчів ділили між усіма. Поранених лікував військовий лікар, адже при собі мали обмежений запас медикаментів. Проблема була з «двохсотими» (вантаж «200» - це загиблі бійці. - Прим. ред.), адже аеропорт було знеструмлено. Підрозділам, які перебували на охороні аеропорту, вдалося відшукати камери і дизель-генератор та зберегти тіла товаришів.
Інша колона, яка вирушила за нами, потрапила в пастку і до аеропорту не дісталася. Не долітали туди і гелікоптери. Лише через 10 днів повної ізоляції поблизу аеропорту з’явився український літак, з якого нам скинули сухпайки та боєприпаси. Однак не розрахували координат - і посилка впала на нічийну територію. Уявіть картину: з одного боку наші бійці на БТРі кинулися за передачею, а з іншого - терористи, які, щоправда, зрозуміли, що отримати бажане їм не по зубах.
Під час виконання одного з бойових завдань у складі механізованого підрозділу терористам вдалося підбити бойову машину українських армійців, однак кам’янчани не залишили колег напризволяще. Вони підчепили автомобіль і так поверталися до аеропорту.
І це був не єдиний гідний вчинок наших земляків. Дещо раніше, коли армійці потрапили у засідку, і багатьох було поранено, сапери та понтонери прийняли спільне рішення: віддати свою єдину вантажівку КрАЗ для доправлення поранених до медсанчастини. Водій Юрій ТКАЧУК, незважаючи на шквальний мінометний обстріл і відсутність поводирів, зумів вивезти бойових товаришів.
Через 14 пекельних днів в аеропорт таки прорвалися й інші українські колони, які й досі його охороняють. Нашим же бійцям довелося повертатися до військового табору вночі, у пиловому тумані та з вимкненими фарами. Відхилення від маршруту було рівнозначне смерті, адже повсюди чатували ополченці.

ПРЕМІЯ ЗА УКРАЇНСЬКОГО БІЙЦЯ

Віктор Миколайович зізнається, що російський слід на сході помітний скрізь, а в деяких населених пунктах усе залишилося незмінним ще з часів СРСР. За його словами, інформаційну війну тут Україна програла, навіть не розпочавши. З телевізійних екранів транслюються «Луганськ 24», «ОРТ», «Россия 24», про українські навіть і не йдеться. Населенню промивають мізки тим, що з ними воює виключно Нацгвардія, яка складається з колишніх рецидивістів, та «Правий сектор», який розпинає дітей. Тому більшість луганчан називають українських військовослужбовців не інакше, як «карателями», «правосеками» чи «киевской хунтой». Проросійські канали не нехтують закликати поповнити лави ополченців або ж поширювати повідомлення: «Тем, кто сдаст украинских наводчиков, корректировщиков или диверсантов, - премия 416 тысяч гривен».
- Коли повернувся додому, відшукав в Інтернеті відео з того місця, де ми потрапили в засідку, коли проривалися до аеропорту, - каже підполковник. - Перед журналістами «Луганск 24» своєю міццю хизувалися донські козаки, які переповідали, як хвацько завернули колону української армії. Але найбільше вразив представник Чеченської Республіки, який на запитання «А что вы здесь делаете?» відповів: «Русских защищаем». Де? В Україні?!
P.S. Після ротації кам’янчани живими повернулися додому, а дехто навіть із трофеєм - «віджатим» у сепаратиста бронежилетом. На зміну поїхали їхні колеги, зокрема, нині на сході воює начальник Центру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ. Але це вже інша історія.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку