Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
НЕДІЛЯ, 17 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
06.02.2015

«ЧОМУ НЕ ЗАМІНЮЮТЬ БІЙЦІВ 128-ї ГІРСЬКО-ПІХОТНОЇ БРИГАДИ?!»

З передової до рідного міста цей хлопець приїхав у повному відчаї, бо на війні втратив багато бойових побратимів, здоров’я і віру в справедливість.
Олександр ШАВРОВДва з половиною місяця 29-річний кам’янчанин Олександр ШАВРОВ у складі 15 батальйону 128 гірсько-піхотної бригади боронив Дебальцевський плацдарм, тримаючи позицію в селі Нікішине Донецької області. Після повернення до Кам’янця боєць відразу прийшов до редакції. Більше за нього говорили його емоції, які важко стримувати після пережитого на фронті. Солдата обурює те, що десятки військових, кинутих у гарячу точку АТО, так і не дочекалися адекватних наказів, справної техніки та ротації...
- Нікішине було однією з крайніх точок, яка «врізалася» в територію, підконтрольну так званій ДНР. Ми базувалися на першій оборонній лінії, всього за декілька метрів від сепаратистів, - каже Олександр. - Хлопці довгий час тримали оборону, із сімнадцяти бійців нашого батальйону вижили тільки п’ятеро, щодня були «трьохсоті» та «двохсоті». Люди помирали на моїх очах. Коли ж нас нарешті поміняли, то населений пункт просто здали...
Про напружену ситуацію в селі Нікішине неодноразово розповідали українські ЗМІ, як і про плачевний стан 128-ї гірсько-піхотної бригади, військові котрої вже довгий час перебували в самому пеклі АТО. Зі слів Олександра, в період перемир’я ворожі сили просто добивали українських бійців під безперервними обстрілами.
- У Нікішиному загинуло багато хлопців. Я хочу, аби люди знали, що там відбувалося. Ми жили в покинутих підвалах. До нас один раз на тиждень вночі приїжджали БМП, привозили їжу. Після прямого попадання з «мінометки» солдати просто не виживали. Поранені вмирали через те, що машина не мала можливості виїхати. А поміняти нас не могли, казали: «Немає ким. Тримайтеся!». А з чим триматися?! Я - командир міномета, а насправді його в очі не бачив. Дали в руки автомат - і вперед. З автоматами проти артилерії?! Техніка, яка була у нас, - списана. Від найманців ми були за 300 метрів без нічого. Їхня «мінометка» 12 годин «валить» метр у метр, а ми не маємо права стріляти, бо в нас «перемир’я», «закон». Та ті сепаратисти бігали неподалік, порушували режим тиші та ще й показували нам середнього пальця. А тут наказ «Не стріляти!». Я не можу цього зрозуміти! Мене цікавить, де та обіцяна сучасна техніка, яку показували по телебаченню? Де стоять ті нові танки?! Чому вони не на передовій? Чому їх не було в Нікішиному?!.
У зоні бойових дій я пробув три місяці й після цього змушений був шукати кошти, щоб дістатися додому.
Наразі Олександр Шавров відновлює здоров’я у шпиталі. Понад усе хлопець бажає, аби провели ротацію для 128-ї гірсько-піхотної бригади та забезпечили справною важкою технікою його побратимів, які продовжують стримувати атаки бойовиків. Адже самим лише бойовим духом війни не виграти...

Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку