Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

СЕРЕДА, 18 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
16.10.2015

ЕСТОНСЬКИЙ ДОСВІД І КАМ’ЯНЕЦЬКЕ ДИТИНСТВО ЯНІКИ МЕРИЛО

Яніка МЕРИЛОПогодившись на ексклюзивне інтерв’ю, Яніка МЕРИЛО на наші запитання відповідає українською. Чарівна естонка, одна із команди іноземних реформаторів, які сьогодні працюють в нашій державі, вільно володіє аж шістьма мовами, а українську знає з дитинства. Минулого тижня 35-річна екс-радниця міністра економіки України, а нині позаштатна радниця міського голови Львова приїхала до Кам’янця-Подільського із робочим візитом. Утім нашим містом Яніка прогулювалася, наче рідним. Родом звідси її батько, тут досі живуть бабуся і родичі.

Народилася Яніка Мерило в Естонії, із 16 років розпочала працювати програмістом, закінчила бізнес-школу, отримала ступінь магістра у Великобританії та США, у двадцять створила власне ІТ-підприємство, обіймала керівні посади в інвестиційних фондах Європи, працювала виконавчим директором Української асоціації венчурного капіталу та прямих інвестицій. На посаді радника міністра економіки відповідала за розвиток електронного врядування та залучення інвесторів, а із червня впроваджує інноваційні технології у міській раді Львова. Протягом останніх двох років щотижня літає до Таллінна, де на неї чекають чоловік і трирічний син.

Поїздка до Кам’янця для естонської реформаторки стала мандрівкою в дитинство. Однак, поринувши у спогади про груші в бабусиному дворі та батькові екскурсії до фортеці, встигла поділитись із кам’янчанами естонським досвідом електронного врядування. Нам же розповіла про те, заради чого наважилася покинути успішну бізнес-кар’єру в Естонії та чому Україні сьогодні так важко стати на шлях  балтійських реформ.

- Яніко, до Кам’янця-Подільського Ви їхали з особливим трепетом, адже наше місто для вас як рідне.

- Народилася і жила я в Естонії, але мої бабуся, дідусь і батько родом із Кам’янця, тому тут провела все своє дитинство. Воно пройшло між Кам’янцем, селом Чабани (неподалік від Києва) і Санкт-Петербургом. Упродовж одинадцяти років на все літо мене залишали в бабусі й забирали тільки тоді, коли канікули добігали кінця. Згодом життя склалося так, що батьки розлучилися, тож приїздити сюди часто вже не було можливості.

- Що Вам найбільше запам’яталося із дитинства у Кам’янці?

- Закарбувалися у пам’яті груші зі свого двору - такі жовті й дуже смачні. Дворик біля бабусиного будинку... Але це було дитинство, тому приємних спогадів дуже багато. Тоді все навколо мені здавалося таким величезним. А тепер, коли через більше ніж 20 років я знову приїхала до Кам’янця, навіть фор-теця стала набагато меншою (сміється). У дитячому віці вона здавалася мені такою величезною. Кам’янець повернув мене в дитинство. Я знову побувала вдома у своєї бабусі Люби.

- Ви збудували успішну кар’єру за кордоном, але наважилися покинути її заради того, аби стати одним із реформаторів в Україні.

- Колись дуже давно цей вибір було зроблено замість мене. Я народилася наполовину українкою, і все вирішилося саме по собі. Коли почалися Революція Гідності й демократичні зміни, зрозуміла, що, можливо, сьогодні значно більше користі від моєї роботи буде саме в Україні. Завжди можу повернутися в інвестиційний банкінг, стати програмістом і так далі. Але якщо дивитися на те, що можу зробити за півроку тут і що можу зробити за цей час в Естонії, - різниця є. Знаєте, хороших інвест-банкірів у світі дуже багато, однак тих, хто може провести якісь реформи у цій сфері, - набагато менше.

- Ви були першою жінкою - учасником Співтовариства бізнес-ангелів «EstBAN» і приватним венчурним інвестором, котрий забезпечував фінансову й експертну підтримку компанії. Яким був шлях гарної жінки у чоловічій компанії?

- Все почалося значно раніше, коли у шістнадцять років я стала програмістом. Адже це теж не дуже жіноча професія - бути хакером Iнтернет-банків чи комп’ютерником. Але я звикла до чоловічої компанії, бо у мене ще із дитинства завжди було більше друзів саме серед хлопців. Їхні вподобання, склад розуму, хобі мені були ближчі. Якось завжди складається так, що ти займаєшся тим, чим займаються твої друзі. А мої приятелі стали програмістами, тож для мене було якось логічно перейти у цю сферу, незважаючи на те, що її прийнято вважати чоловічою.

Ніколи не відчувала якоїсь різниці. Кажуть, що жінці легше чи важче у якійсь професійній сфері, та мене завжди сприймали в першу чергу як інвестора, за яким - достатньо серйозні проекти. Крім того, в Україні набагато менше упереджень щодо жінок ніж навіть у країнах Скандинавії. Тут дуже багато впливових жінок-політиків. I це давно сприймається нормально.

З бабусею зустрілася через більше ніж 20 роківВ Естонії на Яніку чекають чоловік і маленький син

Потяг до Кам’янця - як мандрівка в дитинство








- Слідом за новиною про Ваше призначення на посаду радни-ка міністра економіки України Айвараса Абрамовичуса, у ЗМІ з’явилися скандальні публікації про Вашу відверту фотосесію. Тоді Ви відреагували спокійно, але насправді як пережили той період?

- У тих фото не було нічого відвертого. А тиражування цієї фотосесії журналістами, вважаю, стосувалося не лише особисто мене. Тоді велась активна кампанія із дискредитації всіх іноземних реформаторів, котрих запросили до України. Такі провокації згодом пережила і заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе. Я навіть не сприймаю цього скандалу на свою адресу. Спокійно на це відреагувала і просто продовжувала робити те, що повинна була, те, для чого приїхала в Україну. I згодом усі розмови припинилися. 

- Коли Ви потрапили до штату радників міністра, що відразу захотілося змінити у владній вертикалі?

- Міністра Айвараса Абрамовичуса я знала досить давно, ще коли він працював у Прибалтиці та Росії, тому що довгий час трудилася над залученням інвестицій на ринки Росії, України і Балтійських країн. Посаду в Мінекономрозвитку України він запропонував мені після того, як разом із колегами з Асоціації інвесторів ми розробили пропозиції щодо того, що, на нашу думку, мала б зробити держава, аби покращити інвестиційний клімат. Він подивився на наші ініціативи, послухав і сказав: «Добре, якщо ви знаєте, що робити, то беріть і робіть».

Для мене завжди було важливим питання електронного врядування, бо вважаю, що воно фундаментально змінює те, як ми працюватимемо, міркуватимемо. Це така маленька корекція згори, яка може повністю змінити всю систему. Але згодом стало зрозумілим, що у Міністерства економіки не особливо багато повноважень, а в міністра - дуже багато ін-ших пріоритетів. Йому було не до електронного врядування, а от для мене це було головне. Iснували два варіанти розвитку реформ: чекати, поки нарешті з’явиться бажання згори, або ж розпочинати знизу, де таке прагнення вже є. Створювати власні приклади на місцях, а потім масштабувати результати на всю державу.

- Свої ідеї на посаді радника Вам вдалося втілити?

- У міністерстві, на жаль, не вийшло нічого. Скажіть, що за цей час спромігся змінити в країні, до прикладу, Прем’єр-міністр? Нічого. Хоча у нього повноважень набагато більше ніж в окремого міністерства. Сьогодні у жодного із них немає достатньо прав для впровадження електронного врядування, немає відповідального за це органа. Нічого не зміниться, поки на це не буде політичного бажання. Україна вже зробила декілька кроків на шляху до електронного врядування, але поки що їх занадто мало. Хочеться працювати там, де є прагнення втілювати нове, змінюватись. І наразі найкращим середовищем для впровадження тих ідей, з якими я прийшла до Кабміну, для мене став Львів.

- Тепер електронне врядування Ви впроваджуєте на посаді позаштатного радника міського голови Львова Андрія Садового?

- Ми намагаємося досягти стовідсоткового електронного врядування. Аби кожна необхідна послуга була доступна через Інтернет. Щоби по довідку не потрібно було нікуди йти, вистоювати у чергах, просити, платити хабарі тощо. В Естонії вже давно забули про папірці. Отримати медичний рецепт, довідку чи перетнути кордон її громадяни можуть, скориставшись однією пластиковою ID-карткою. Вона дає можливість доступу до практично всіх послуг через особистий «кабінет мешканця» в Інтернеті. Вже й не пам’ятаю, коли востаннє бачила чиновника в Естонії, бо все, що мені потрібно від влади, можу отримати за допомогою комп’ютера. 

Нещодавно у львівському ЦНАПі ми презентували вісім нових електронних послуг. Наступного тижня будемо представляти громаді електронну медицину. I йти далі. Це наша мета. Якщо є політичне бажання, команда і можливість показати результат, то зміни реальні. А далі просто важливо промасштабувати цей результат, аби він став таким собі «добрим вірусом», котрий, потрапивши до організму держави, почав би поширюватися на всі його клітини.

- Нашу структуру державного управління Ви називаєте «армією бюрократів», а якою бачите стратегію її знищення?

- Переконана в тому, що насамперед потрібно змінити систему. Багато українських чиновників точно опиратимуться впровадженню електронного врядування, адже автоматизація послуг для громадян означатиме, що бюрократи втратять основу свого заробітку, який, звісно ж, мають не завдяки зарплаті. Шанс варто дати лише тим держслужбовцям, які хочуть втілювати реформи. Ми маємо нарешті зрозуміти, що світ змінився, і розпочати працювати по-іншому, зокрема, зі створення електронних систем, котрі вже не залежатимуть від чиновників.

Чому для того, аби надати одному державному органу довідку з іншої держструктури, людина має ходити кабінетами? Чому не створити електронної бази, за допомогою якої можна отримати цей документ в Інтернеті? Щоби, зайшовши до свого персонального он-лайн «кабінету мешканця», людина могла за декілька хвилин замовити довідку і йти до кабінету чиновника лише для того, аби її забрати. Корупційна складова у цьому ланцюжку зникає, бо кому в такому випадку платити і за що? Такий підхід здатний фундаментально змінити систему. Світ уже працює по-іншому, й Україні теж давно час починати.

Важливо зрозуміти, що чиновників, які не хочуть нічого змінювати, ми ніколи не переконаємо у необхідності реформ. Вважаю, що робити цього й не потрібно. Таким людям треба дати можливість навчитися використовувати нові технології, по-іншому ставитися до роботи і створити для них робочі місця, що дозволять використовувати навички старих працівників. Бо якщо працівник сидів у ЦНАПі  роками, опановувати нові процеси він точно не захоче, але його знання обов’язково знадобляться під час створення електронних реєстрів. 

- Сьогодні досвідом електронного врядування Ви приїхали ділитися й із кам’янчанами, мали можливість відвідати наші владні кабінети. Чи помітили перші щаблі на шляху до змін у нашій міськраді?

- Мені дуже приємно бачити, що деякі інноваційні рішення, наприклад, електронні петиції, які вже є в Кам’янці, створювалися ще до того, як стали популярними в Україні. Тепер багато хто сприймає їхнє впровадження, як політичне рішення задля піару, але якщо у вас прозорий бюджет чи електронні системи з’явилися ще до того, як стали «мейнстрімовими» (популярними), то, мені здається, що є реальна зацікавленість впроваджувати й інші інноваційні рішення у місцевому самоврядуванні. 


Автор: 

Повернення до списку