НЕ ЖЕНИСЯ НА БАГАТІЙ

5 жовтня 1845 року в Миргороді Тарас Шевченко написав два взаємопов’язані вірші: «Не завидуй багатому» та «Не женися на багатій» (як бачимо, навіть перші рядки в них дуже схожі). Особливої популярності набув другий із цих творів, покладений на музику кількома композиторами (серед відомих виконавців назвемо сестер Лесю та Галину Тельнюк – заслужених артисток України).

* * *

Не завидуй багатому,

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові –

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному,

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо та тихо,

Як у раї, – а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе,

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

* * *

Не женися на багатій,

Бо вижене з хати,

Не женися на убогій,

Бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі,

На козацькій долі,

Яка буде, така й буде,

Чи гола, то й гола.

Та ніхто не докучає

І не розважає –

Чого болить і де болить,

Ніхто не питає.

Удвох, кажуть, і плакати

Мов легше неначе;

Не потурай: легше плакать,

Як ніхто не бачить.

У коментарях до віршів у найсвіжішому повному зібранні творів поета зазначено, що імпульсом до написання обох поезій стала, ймовірно, невдача, яка спіткала Шевченка, коли він зібрався посвататися до Феодосії Кошиць, дочки кирилівського священика Григорія Кошиця, під час перебування в Кирилівці наприкінці вересня 1845 р. Поет подобався Феодосії, проте її батьки, в яких Шевченко колись наймитував, вважали його нерівнею і перешкодили шлюбові.

Роздуми поета на тему людського щастя та шляхів його досягнення розгортаються на основі мотиву марної суєтності (осудження гонитви за уявними цінностями, яким протиставлено цінності справжні), наближено до схеми, відомої ще з античної літератури та Біблії. Мотив марності буденної житейської суєти, невиправданості зусиль, зосереджених на досягненні матеріальних достатків та почестей, найповніше серед ближчих попередників Шевченка в українській літературі розробив Григорій Сковорода.

Літературознавець Леонід Білецький, коментуючи вірш «Не завидуй багатому», зазначив: «Шевченко, заглиблюючись у життя людини, як і своє власне, бачив його не тільки зверхні ніби привітливі, радісні, щасливі сторони, але викривав його внутрішні прояви, де під зверхньою ніби весело покривкою вбачав трагічні сили, що може найбільше впливають на життя людське. У багатьох творах і навіть у своїм особистім житті поет зазначав цю сторону душі людської. Шевченко тому не вірив у рай на землі, бо люди з нього роблять пекло».

Коментуючи другий із зазначених віршів, Білецький зауважив: «Шевченко дуже часто роздумував над своїм самотнім життям і не один раз задумував одружитись. Але не всі ті, яким поет освідчувався (як Ф.Кошицівна, священика донька з Кирилівки), могли за нього вийти заміж… Під впливом таких фактів Шевченко і зрезигнував (викинув, цілковито покорившись долі. – О.Б.) навіть із думки про одруження ні на багатій, ні на вбогій. Єдина дружина – воля та козацька доля: бути козакові вільним і ні від кого незалежним – то найліпше життя поета».