Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

П'ЯТНИЦЯ, 20 ЖОВТНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.05.2015

ПАМ’ЯТЬ ВЕТЕРАНА

³òàë³é ÁàáëÿêЧотири роки тому, 24 травня 2011 року, відійшов у вічність ініціатор створення та перший головний редактор «ПОДОЛЯНИНА» Віталій Бабляк. Як синові фронтовика, Віталію Петровичу завжди була близька воєнна тематика. У рік 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні пропонуємо увазі читачів нарис Віталія Бабляка «Пам’ять ветерана», опублікований 27 квітня 1984 року в газеті «Прапор Жовтня» (нині «Край Кам’янецький»).
Живе він у нашому місті. Ходить вулицями, милується новобудовами, чекає приїзду онуків. Ніколи не зраджує йому добрий гумор, лагідна усмішка. Нещодавно виповнилось сімдесят. Як і всі, які воювали, небагатослівний. І тільки вночі, коли місто спить, приходять спомини.
Доля Федора Ілліча Колесника не вражає чимось легендарним. Подолянин, уродженець Вінницької області, з 1937 року служив у лавах Червоної армії. Зустрів суворий червень 1941 року командиром радіороти 31-го полку зв’язку 22-ї армії. Пізнав гіркоту поразок. Назавжди запам’ятав, як важко доводилось під Невелем, Великими Луками, Ржевом. Далі - знову ж, як на війні. Перше важке поранення, перший госпіталь у Томську.
Оживає в пам’яті ветерана червень 1943-го, коли після одужання був направлений у 4-ту танкову армію начальником зв’язку бригади. Там погожого літнього дня старший лейтенант Колесник познайомився зі своїм майбутнім командиром.
Про полковника Михайла Семеновича Смирнова написано немало. Немає у місті людини, яка не схилила б голову перед могилою колишнього московського робітника і хороброго командира 29-ї гвардійської Унечської мотострілецької бригади. Знають про нього і молоді, і старі.
- Пройшов усю війну, багато зазнав втрат, дуже болісних втрат. - Федір Ілліч на хвилину замовкає. - Але «батя» ніби живий стоїть переді мною. «Батею» називали його командири і солдати. Міцний, був чоловік. І чудовий командир. Уявіть собі безмежну сміливість, поєднану з холоднокровністю. Ніколи не дозволяв собі зірватися, навіть у критичні хвилини.
Федір Ілліч на мить знову замислюється.
- У бою солдату важливо відчувати підтримку командира. Був випадок під Волочиськом, коли наші, ще не укріплені позиції, атакувало близько 40 «тигрів» і «пантер». У контратаку наших бійців і командирів підняв комбриг Смирнов. Ми, офіцери штабу бригади, завжди дивувались його нестримній енергії, високій організованості і витримці, брали з нього приклад.
Згадує ветеран бої за Кам’янець-Подільський, коли «уненці» тримали оборону на півночі, від Біланівки до вокзалу. Це були дні крайньої напруги сил. Противник безперервно атакував, зв’язок між батальйонами і штабом весь час рвався, так що бійцям-зв’язківцям роботи вистачало. А полковник Смирнов весь час вимагав: «Зв’язок! Зв’язок!».
ПАМ’ЯТЬ ВЕТЕРАНА29 березня розпочалось шквальними атаками противника. Десь о дев’ятій ранку старший лейтенант Колесник був у штабі бригади, що розташовувався в невеличкому будинку на вулиці Тімірязєва (тепер на цьому місці побудовано дитячий садок-ясла). Одержавши розпорядження командира, він вийшов на подвір’я. Хтось крикнув «Повітря!». З півночі в небі з’явились два «мессери». Один з них, розвернувшись, з невеликої висоти кинув дві бомби. Одна вибухнула далеко від цілі, а друга влучила в дерево, що росло у дворі. Федір Ілліч почув з укриття вибух, дзенькіт розбитого скла і крик: «Комбрига убито!». Кинувся у штаб, його наздоганяли інші бійці. Михайло Семенович лежав навпроти розбитого вікна, весь у крові. Осколок авіабомби влучив йому у живіт. Через декілька хвилин «баті» не стало.
Наступний день Федір Ілліч запам’ятав на все життя. Тоді бригада прощалась з командиром. Полковника Смирнова провезли по вулиці Шевченка і поховали біля штабу гарнізону.
- У той день мене поранило другий раз. Лікувався у госпіталі в нашому місті. Познайомився з Вірою. Потім у червні 1944-го вернувся у рідну бригаду, воював. За 15 днів до Великої Перемоги знову поранило на Шпрее...
Федір Ілліч охоче розповідає про бойових побратимів, свою бригаду. Про себе говорить: «забезпечував зв’язок, нічого особливого не зробив». Із сумом згадує своїх бійців-зв’язківців, які не повернулися з боїв, залишившись у нашій пам’яті мужніми солдатами з передової, завжди готовими бігти з котушкою проводу під смертельною зливою свинцю.
Вдруге відвідав наше місто Федір Ілліч Колесник вже після війни. Одружився з Вірою Олександрівною. Продовжував службу в армії. Демобілізувався підполковником 1961 року. А потім із сім’єю повернувся в місто, що стало рідним з четвертого року війни.
Живе на місці колишніх боїв на вулиці Чехова людина. Така, як усі. Любить своє місто, чекає приїзду дітей і онуків. Мовчки, по-чоловічому, готується до свого найголовнішого свята - Перемоги. Чекає березня Визволення, дня, коли знову зустріне свою фронтову молодість, обійме бойових друзів, пом’яне тих, які не повернулись.
І владно входять у його життя дві весни - грізна і щаслива 1944-го, і мирна, радісна сьогоднішня.

Віталій БАБЛЯК, заступник директора обласного державного архіву.

Повернутись до списку