ВІД ПОЕЗІЇ НЕ ВТЕЧЕШ
23 роки тому, в грудні 1992 року, коли народжувався «Подолянин», своє надійне плече підставив йому, як один із засновників і журналіст, недавній випускник філологічного факультету педінституту, депутат міськради, уродженець надзбручанського села Шустівці Віктор ЄРМЕНЧУК. Непомітно спливли роки – і 13 січня 2014 року Віктор Петрович зустрічатиме свій полудень віку. Зустрічатиме як директор (уже 14-й рік) комунального підприємства «Кам’янець-Подільська міська друкарня» та депутат районної ради. За плечима в нього плідна робота в газетах «Кам’янець-Подільський вісник» і «Подолянин». Кожну з них Віктор із різних причин покидав, але потім ще раз повертався і працював там уже як заступник головного редактора. Одне з таких покидань було спрямоване, з ініціативи головного редактора «Подолянина» Віталія БАБЛЯКА (першого Вікторового навчителя на журналістській ниві), на те, щоб допомогти кам’янецькому мотоболові. І Єрменчук, очолюючи спортивно-технічний клуб «Поділля», успішно впорався з цим завданням – тодішні кам’янецькі мотоболісти із «золотом» чемпіонів України не розминулися.
А ще Віктор Єрменчук – поет. Він може на десяток років забути про вірші, але потім вони знову вириваються з душі і лягають на папір. Як ось ці два вірші, написані 21 та 24 квітня 2014 року.
* * *
Копійка падає на касу й дзеленчить
Протяжним плачем за кусок хлібини.
Тебе охоплює досади й злоби мить
І почуття образи та провини:
За вбогість крайню добрих і простих людей,
Які не можуть мати необхідне,
За злидні їх незабезпечених дітей,
Котрих годують злидні й няньчить бідність.
Бо той, хто їх нахабно обікрав,
Сьогодні вчить народ, як треба жити.
Він думає, що вже навічно паном став
Із ексклюзивним правом всіх дурити.
Не треба в бідності на спині гопака
Стрибати й кулаками в брови бити –
Суспільство – то глибока і швидка ріка,
Якщо прорве – не можна зупинити.
* * *
Вогнем вогню ніяк не загасиш.
Шукати правди бучею не треба.
Коти гризуться – бенкетує миш
Й пшениці в полі підгризає стебла.
Слова залазять глибше, ніж стріла,
Від них поранення не заживають.
Ще лайка до добра не довела –
Дурних обходять і не зачіпають.
Чому ж ми за десятків кілька літ
Мовчати там, де треба, не навчились,
І нахватали повну торбу зла і бід,
Та між собою всі пересварились?
Тому, що мудрість не в різких словах,
А фразою людину можна вбити.
В усьому світі цінять по ділах…
У нас – за вміння гарно говорити.