БАЯННО-АКОРДЕОННА СИМФОНІЯ НОТ ТА ЕМОЦІЙ

Баян та акордеон – інструменти, що особливо близькі українському народові. Вони здатні відобразити у своїх звуках усю гаму почуттів: від радості до туги, від ніжності до палкої енергії. І вже традиційно навесні Кам’янеччина поринає в їхні звуки, адже відзначає День українського баяна та акордеона.

Так 5 квітня відбувся чудовий захід – ХІІ Всеукраїнський фести­валь, присвячений Дню українського баяна та акордеона.
На сцені Кам’янець-Подільського фахового коледжу культури і мистецтв інструменти оживали під майстерними пальцями виконавців, і кожен мелодійний перелив доводив, що музика – це мова, що єднає серця людей. Кожна нота, яка лунала на святі, віддзеркалювала дух народної традиції та виконавської витонченості.
Зі вступним словом приві­тання до учасників фестивалю звер­нулися директор коледжу Сергій НИЖНИК та очільник уп­равління гуманітарної політи­ки міськ­ради Дмитро НАЗАРЕНКО.
Музичний захід організували кандидат педагогічних наук, доцент Іван МАРИНІН та Степан ПШИНЕШНЮК.
Про витоки фестивалю, його учасників і мистецькі секрети розповів заступник директора з навчальної роботи КПФККіМ Іван Маринін.

– Іване Григоровичу, як вдалося започаткувати таке автентичне дійство?
– Уперше фестиваль зазвучав 2012 року. Його ідейним натхненником став всесвітньо відомий український композитор-авангардист Володимир РУНЧАК. Саме він звернувся з ініціативою до учасників Міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів «Perpetuum mo­bile» (який проводиться у Дрогобичі), аби створити саме український фестиваль баяна та акордеона і ще більше популяризувати ці інструменти. А вже учасники «Perpetuum mobile» звернулися до мене, бо я тоді працював у К-ПНУ імені Івана Огієнка і возив своїх студентів на цей конкурс.
Ось так ми разом із колегами Олексієм Бецом, Анатолієм Поповичем, Василем Олійником, Олександром Царуком, Віктором Лабунцем, Миколою Свідерським, Валентиною Крайняк, а згодом і з моїми учнями Степаном Пшинешнюком, Миколою Головатюком, Олександром Зінченком, Іваном Кравченком, Валентиною Солтис закладали цеглинки до популяризації акордеонно-баянного виконавства та залучення молодих виконавців до виконавської діяльності на Кам’янеччині. Довгий час, аж до цьогорічного, 12-го фестивалю, ми об­межувалися учасниками виключ­но з Кам’янця-Подільського. Це були учні та викладачі початкової мистецької освіти, а також студенти коледжу й університету.

– Чи була перерва відзначення Дня українського баяна та акордеона?
– Лише один рік. 2022-го ми не дозволили собі виходити на сцену. Повномасштабне вторгнення не дало права на вибір. Ми допомагали на всіх фронтах: хто де і як міг. Здавалося, що тоді було зовсім не до музики. Але наші захисники, українці – незламний народ, який за два роки війни довів усім, що наш дух незламний, і українська пісня, рідна музика теж гартують, а головне – об’єднують наші серця… І вже 2023-го ми відновили фестиваль попри всі неординарні умови та провели його в дитячій музичній школі ім.Ф.Ганицького (директорка – Ганна Касапчук).

– А що змінилося за роки існування фестивалю?
– Цьогоріч значно розширився географічний ареал. Ми запросили до участі митців не лише з рідного міста, а й з дитячих шкіл мистецтв Дунаєвеччини, Ярмолинців, Волочиська, Старої Синяви та Чемерівців. Не може не тішити той факт, що був залучений і Бахмутський фа­ховий коледж культури і мистецтв ім.І.Карабиця (троє учасників), який на час воєнного стану переміщено до Кам’янця. Представлений був і К-ПНУ імені Івана Огієнка.
Репертуарні тенденції також не стоять на місці. Перше і найголовніше, що змінилося, – враховуючи реалії військової агресії, ми повніс­тю виключили з репертуару твори російських композиторів.
Наразі в Україні сформувалася композиторська школа з її най­кращими представниками: Анатолій Гайденко, Анатолій Білошицький, Віктор Власов, Володимир Зубицький, Ярослав Олексів, Анатолій Онофрієнко, Микола Різоль, Володимир Підгорний, Володимир Рунчак. А також послуговуємося перекладеннями для баяна/акордеона відомих європейських композиторів Баха, Гайдна, Моцарта, Паганіні, Сарасате.
За 120-річний історичний поступ баян/акордеон здійснили карколомний стрибок у власній еволюції. З «народного» інструмента перевтілилися у статус «академічного» з усіма притаманними для нього атрибутами – започаткування початкової мистецької освіти для баяна/акордеона, музичних училищ, училищ культури, консерва­торій (надалі музичних академій), інс­титутів культури тощо.
Нас дуже радує кількість учасників цьогоріч. Це був не просто захід чи концерт, а цілий тригодинний марафон талантів. Ми побачили інтерес очільників навчальних закладів початкової мистецької освіти, тому на досягнутому не зупиняємося і обов’язково розширюватимемося, покращуватимемо умови фестивалю, аби ще більше заохочувати учасників і глядачів, ще більше пропагувати українські баян та акордеон.

– Наостанок розкажіть про ідею фестивалю.
– Насамперед, фестиваль не обмежується лише баяністами та акордеоністами, ми залучаємо й інші інструментальні колективи, в складі яких неодмінно мають бути баян та акордеон. Тут завжди представлені різноманітні колективні форми музикування: дуети, тріо, ансамблі, а також оркестри. Останніх цьогоріч було аж два, і вони потужно виступили з гарним репертуаром. Що стосується ансамблів, то їх було також чимало, зокрема дитячі та студентські, які здивували широким колоритом інструментів. Це дуже тішить, адже ми значно розширили темброву паліт­ру сприймання музики. І навіть у пересічного поціновувача народно-інструментального мистецтва не може не з’явитися духу патріотизму і гордості за нашу країну, яка плекає такі гарні таланти.
Я вважаю, що захід повинен мати не лише розважальний, а й просвітницький характер. Адже мусять бути висловлені історичні моменти, щоб ми себе комфортніше почували у світі музики. Вчитайтеся в назву: «День УКРАЇНСЬКОГО баяна та акордеона». Так, це ж наш баян!
А чимало українців поки ще за інерцією асоціюють цей інструмент із російською культурою, яка десятиліттями паплюжила нашу історію і приховувала історичні факти. Джерела, в яких інформація ви­кривлювалася століттями, свідчать про те, що прототип баяна – хроматичну гармоніку – винайшов Микола Білобородов (1870) з Тули. І вона стала основою, яку 1907 року удосконалив рязанський майстер Стерлігов. Мовляв, саме цю конст­рукцію назвали баяном.
Однак тут варто посперечатися, оскільки наш український баян насправді бере початок із 1903 року, і винайшов його харківський майстер МІЩЕНКО на чотири роки раніше. З цього приводу на відповідних архівних матеріалах Євгеній ІВАНОВ здійснив наукове дослідження і захистив дисертацію 1995 року. Про це ніколи не розкажуть московити, але про це повинні знати і пам’ятати ми. Щоб передавати ці важливі знання нащадкам, популяризувати баян та акордеон, а головне – пишатися нашою славетною нацією.

Ольга ГОЛУБ.