ДАР ПРИРОДИ ЧИ КЛОАКА

Чи відомо Вам, яка з численних пам’яток нашого міста є найдревнішою? Звісно, це Смотрицький каньйон – унікальне природне утворення, що налічує вже близько двох мільйонів років. Його химерний омегоподібний вигин став колискою древнього Кам’янця, його надійним оборонним валом. Високі прямовисні скелі наприкінці ХІХ ст. стали пасткою, надовго загальмувавши його зростання та розвиток. Та, врешті, кань­йон у комплексі з фортифікаційними спорудами став візитівкою Кам’янця-Подільського, його гордістю, одним із 7 чудес України! І його … клоакою.

Спустившись у каньйон, опиняєшся серед хащів, трущоб і сміттєзвалищ… «Нічия територія», куди не добираються комунальні служби, забудована напіврозваленими халупами впереміш із новозбудованими недопалацами, на якій не діють жодні закони благоустрою та повністю атрофуються навички прибирати за собою…

Тема впорядкування каньйону стала розмінною монетою на місцевих виборах та об’єктом самопіару політичних партій. А торік  спроба ГО «Наша спадщина» «цивілізувати» шмат кань­йону завершилася скандалом і судовими справами.

У рамках місячника благоустрою прибирати каньйон знову прийшли підприємства та організації. «Війна з вітряками» триває. А ми тим часом спробуємо розібратися, чим же такий особливий наш каньйон і як ефективніше за нього боротися.

ПРИНЦ-ЖЕБРАК

Сьогодні знайдеться небагато екскурсоводів, котрі поведуть свої групи у Смотрицький кань­йон, хоча показати є що! Недарма він має статус геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення з відповідним охоронним режимом цієї території. Крім комплексу гідротехнічних оборонних споруд, тут є чудові краєвиди, а головне – можливість зблизька роздивитися унікальні силурійські відкладення, які зберегли для нас скам’янілі відбитки живих організмів, які населяли Силурійське море мільйони років тому. Лише на ділянці скелі біля Новопланівського мосту бу­ло виявлено та описано понад сто видів палеофауни! Поділь­ський розріз у пригирловій ді­лянці ка­ньйону має світове значення.

Скелі каньйону та річка Смотрич утворили власний багатий і неповторний світ природи: тут росте близько чотирьохсот видів рослин, серед яких – чимало червонокнижних. Зокрема, на двох невеличких клаптиках скель зростає реліктова рослина – шиве­рекiя подiльська, яка прийшла до нас крізь льодовиковий період. Каньйон є домівкою 25 видів ссавців, 10 видів амфібій, 6 видів плазунів, 100 видів птахів. У скелях каньйону гніздяться боривітри, чиї ширяючі польоти ми захоплено спостерігаємо з Новопланівського мосту. Захистом при­родного середовища в кань­йоні займається Національний природний парк «Подільські Товтри».

– Смотрицький каньйон – це територія, яка складається з різних зон, що нашаровуються одна на одну, – розповідає голова НГО «Товариство Подільських природодослідників і природолюбів» Людмила ЛЮБІНСЬКА. – По-перше, геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення – це частина каньйону з прямовисними силурійськими стінками та, відповідно, рослинним покривом. Щодо неї діє Закон «Про природно-заповідний фонд України». По-друге, це вся природно створена структура разом із річкою, житловими масивами, тобто ціла територія, яку ми звикли називати Смотрицьким каньйоном. Оскільки в межах каньйону протікає річка Смотрич, розрізняють ще такі території, як прибережно-водна смуга та водоохоронна зона, відносно яких діє Водний кодекс. Крім того, під час повеней річка виходить із берегів. Це ще одна зона, яка накладається на прибережно-водну смугу, тому що відбувається її заливання.

Сьогодні багато проблем виникає тому, що досі не виділені в натурі ті зони, в яких, згідно із законом, обмежено господарську діяльність, через що маємо прикрий прецедент із ГО «Наша спадщина», якій було надано ділянку 5 га в кань­йоні, але не було попереджено про ці зони. Як наслідок, було вчинено чимало порушень, зокрема, на вапнякові схили було поставлено бак для нагрівання води (вапняк від нагрівання руйнується). З іншого боку, вони дійшли до самої берегової смуги, поставили там огорожу та облаштували спортивний майданчик, але існує Водний кодекс, який це забороняє.

Інша проблема – це те, що у каньйоні здавна живуть люди. Вони самовільно захоплюють прилеглу територію, розкопують на берегах городи, влаштовують стихійні звалища, складують гній. Оскільки тут відсутня каналізація, багато приватних туалетів розміщено просто на березі річки, і всі нечистоти потрапляють у воду.

У тих зонах, де було відселено людей, почали рости бур’яни, з’являтися самосіви дерев і кущів, через що ця територія стала привабливою для пияків і наркоманів. До того ж чисельні відпочивальники залишають після своїх пікніків гори одноразового посуду та пляшок.

Крім того, наше місто є туристичним, і використовуються різні методи приваблення людей. Зо­крема, є атракціон, в якому використовується важка військова машина: берегом річки та у воді катають туристів. Ніхто не задумується над тим, що таке викорис­тання річки призводить до руйнування берегової смуги, негативно впливає на живі організми, які є у воді. Також місцеві мешканці через відсутність у каньйоні мостів переїздять автівками на інший берег просто через річку.

Вистачає проблем і на верхній платформі каньйону: тут ведеться масове відновлення забудови, а будівельне сміття при цьому зсипається в каньйон. Так само є чимало стихійних звалищ, найбільше кидається в очі засмічення скель під оглядовими майданчиками, які прибрати можна лише за допомогою скелелазів. І ось цей комплекс проблем призводить до того, що сьогодні пам’ятка природи загальнодержавного значення перебуває у вкрай занедбаному стані.

– Забрудненою є і вода у річці Смотрич, – додає заступник директора НПП «Подільські Товтри» з наукової роботи Олександра КУЧИНСЬКА. – В межах міста перевищено гранично допустимі концентрації нітратів, нітритів, азоту амонійного та зважених речовин. Наявність азоту амонійного вказує на те, що у воді є процеси гниття за рахунок того, що потрапляють стоки із приватних садиб, а також рештки рослин і гній, який місцеві мешканці часто складують на березі річки. Було виявлено декілька каналізаційних труб, що скидають стоки у Смотрич.

Зливові стоки з міста також за­бруднюють річку, тому необхідно про­думати систему їхнього очищення. Річковій фауні надзвичайно шкодить робота гідроелектростан­ції, оскільки рівень води істотно коливається, гине риба та її ікра, раки.

ВРАЗЛИВІ МУРИ

Окрасою багатошарового «пирога» на ім’я Смотрицький кань­йон є історико-архітектурні па­м’ятки – монументальні кам’яні споруди, котрі створюють унікальний ансамбль, спільний витвір двох будівничих – Природи та Людини. У каньйоні розміщено півтора десятка пам’яток: комплекси Руської та Польської брам, турецький бастіон, оборонні вежі, порохові склади, казарми, млин Ірафа, Замковий міст. Наче корона, вінчає петлю каньйону Стара фортеця. Таким чином, Смотрицький каньйон входить до Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» та слугує його природним кордоном.

– Каньйон – це історичний ареал, в якому розташовані і пам’ятки архітектури, і приватне житло, – розповідає директор НІАЗу Василь ФЕНЦУР. – Стан справ зі збереженням пам’яток сьогодні посередній. Проведено реставрацію Руської брами, Різницької вежі, Хрестовоздвиженської церкви, усунуто аварійний стан Замкового мосту. На жаль, не вдалося запобігти обвалу стіни Польської брами. Там було зроблено першу чергу протиаварійних робіт і, головне, встановлено дах. Та вона ще потребує реставрації, як і низка об’єктів. Деякі з них мають власника, проте вони нічого там не роблять.

Залучення коштів із Держбю­джету також виглядає сьогодні неперспективним, тому ми підготували два гранди: один на Руську браму, інший – на турецький бастіон, Кушнірську вежу та Вітряну браму в комплексі. Поки що перші тури вже пройшли, тож є надія на перемогу. Також намітилися два непогані проекти: турецький бастіон бере в оренду власник ресторану з Хмельницького, хоче влаштувати заклад громадського харчування у середньовічному стилі. А тернополяни хочуть викупити пивоварний завод, відновити його як броварню та влаштувати там музей пива.

Сьогодні ми почали  відкривати нові маршрути в каньйоні, адже заповідник – це не лише Старе місто і фортеця, а й каньйон, і комплекс гідротехнічних оборонних споруд, і унікальний ландшафт, і природа – те, що вирізняє наше місто з-поміж усіх інших історичних міст, без чого знайомство з Кам’янцем не буде повним.

І справді, цієї весни на вул.Успенська, що веде до Руської брами, розгорнулася бурхлива ді­яль­ність. Невдовзі з ініціативи Ка­м’янець-Подільського міського товариства шанувальників історії фортифікації тут відбудеться фес­тиваль «Руська брама». Завдяки цьому до маленького шматочка каньйону прикуто увагу багатьох підприємств, організацій і установ, котрі докладають чимало зусиль, щоб зробити цю захаращену вуличку привабливим турис­тичним маршрутом.

ЧИЯ СПАДЩИНА?

Спроб очистити і відродити Смотрицький каньйон було чимало. Щороку добровольці вигрібають звідти десятки мішків сміття. А 2006 р. з ініціативи тодішнього мера Олександра МАЗУРЧАКА було вперше розроблено Комплексну перспективну програму збереження та раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів Смотрицького каньйону в межах міста, розраховану на 2007-2015 рр.

– У нас було бажання зробити каньйон привабливою зоною відпочинку для кам’янчан і туристів, – розповідає депутат облради Олег ДЕМЧУК. – Як не дивно, каньйон є безгоспним, на нього ніколи не вистачало ні часу, ні людей, ні ресурсів. Каньйоном опі­кується багато організацій: КП «Кам’янецький парк», НПП «По­діль­ські Товтри», є ділянки, які входять до компетенції НІАЗу – купа структур державних, комунальних, національних, але при цьому абсолютно не визначено, хто і що там повинен робити і хто за що несе відповідальність.

Тому виникла ідея створення такої програми, яка знайшла фінансове сприяння Фонду під­тримки ініціатив місцевого самоврядування, і за ці кошти – 500 тисяч гривень – проводилися наукові експертизи, досліджувалися флора та фауна, складалися топо­графічні карти, карти грунтів, вираховувалися ризики зсуву тощо. Науковці розробили зонування, позначивши на карті території, де дозволено господарську діяль­ність, а на яких заборонено. Було також виділено шість рекреаційних зон і внесено пропозиції щодо їх використання. За ці ж кошти було проведено ремонт сходів і кладок у каньйоні.

На жаль, як це у нас часто буває, влада змінилась – і стосик паперів вартістю 500 тис.грн. залишився у шухляді без діла. Минулого літа було зроблено ще одну спробу щось зробити у каньйоні – одну з рекреаційних зон площею 5 га було надано міжнародній громадській організації «Наша спадщина» для облаштування там зони активного відпочинку. Кам’янчани пам’ятають, що з того вийшло, однак не дає спокою цей суто український парадокс: люди, котрі десятками років скидають у каньйон сміття та нечистоти, почуваються абсолютно комфортно, оскільки влаштування стихійних звалищ – злочин абсолютно бездоказовий, навіть якщо це звалище знаходиться під твоїм парканом. Зате перша ж організація, яка взялася прибрати сміття, розчищати хащі, облаштовувати місце для здорового відпочинку отримала шквал гніву та протестів.

– Мені здається, що причина цього скандалу, власне, не у самому паркані, – пояснює голова ГО «Наша спадщина» Валерій КАСПРОВ. – На початковому етапі ми прибрали каньйон, вивезли величезну кількість сміття і, щоб через два дні не довелося знову повторювати те, що зроблено, обгородили територію парканом. Та, захопившись роботою, не донесли до жителів міста, чому він там з’явився. Саме через нестачу інформації і могла виникнути негативна реакція людей. А решту звинувачень згодом притягнули за вуха.

Проте, як тільки виникла буря незадоволення встановленим парканом, ми його зняли. Цим ми довели, що чинимо на благо міста і його населення та маємо намір зробити каньйон туристично та інвестиційно привабливим, а ще комфортним для кам’янчан. А громада у цьому конфлікті виявила себе як частина демократичного суспільства, здатна об’єднуватися та свідомо діяти заради досягнення своєї мети. Щоб у подальшому ні в кого не виникло ніяких запитань, «Наша спадщина» готує низку заходів рекламно-інформаційної кампанії. Ми маємо намір довести, що каньйон може і повинен бути чистим, що там можна і потрібно облаштовувати табори, проводити культурний відпочинок як для місцевих жителів, так і для гостей.

Готуючи цю статтю, я зіткнулась із запитанням, яке для ка­ньйону є ключовим: «А хто хазяїн каньйону?». По відповідь я звернулася до заступника місь­кого голови Сергія БАБІЯ, котрий 2006 р. був керівником робочої групи з розробки Перспективної програми.

– На засіданні у міського голови ми саме порушили питання адміністрування каньйону, – відповідає Сергій Віталійович. – Є комунальне підприємство «Кам’янецький парк», і ми хочемо, щоб це підприємство охопило своєю діяльністю не лише паркову зону та зелені насадження в місті, а й повністю взялося за Смотрицький каньйон. Причому директор парку має виконувати значно ширші функції, ніж просто обрізування дерев. Він повинен буде розробляти та курирувати проекти, готувати інвестиційні програми, залучати до співпраці інші організації, можливо, ініціювати створення екологічної поліції. Тобто це має бути людина, яка постійно привертатиме увагу до Смотрицького каньйону та міських парків, буде повноцінним менеджером. Поки що ми шукаємо підходящу кандидатуру на цю посаду, тож якщо маєте знання, наснагу та велике бажання відродити Смотрицький каньйон, можете взяти участь у конкурсі.

– Чи є вже у міської влади плани щодо каньйону?

– Міський голова дав розпорядження до наступної сесії міськ­ради підготувати програму розвитку Смотрицького каньйону з конкретними пропозиціями. На сьогоднішній день реальної програми, де було б розписано конкретні кроки та проекти, у міста не­має. Я схиляюся до того, що ка­нь­­йон повинен жити, і не варто забороняти діяльності таким органі­заціям, як «Наша спадщина», однак будь-які рішення та проекти повинні затверджуватися коле­гіально – за участю економістів, комунальників і природоохорон­ців, щоб не виникало таких прикрих непорозумінь.

До цього часу ми не проводили активної роботи із жителями каньйону. Вони живуть там поколіннями, не усвідомлюючи цін­ності цієї території. Представники комунальних служб почали ходити з двору в двір і вести роз’яснювальні бесіди з місцевим населенням. Також даються приписи, щоб впорядкували прилеглу територію. Притягнути людей до відпо­відальності практично неможливо, тому що навіть якщо сміттєзвалище знаходиться під ворітьми, довести у суді провину господаря неможливо. Не впійманий – не злодій.

А ще нам потрібно відновити призабуту справу – внесення нашого міста до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Роль кань­йону в цьому дуже важлива, ос­кільки старовинних замків і храмів є багато, а таке поєднання витвору природи та архітектури є унікальним.

P.S. Цієї весни інспекцією з контролю за благоустроєм і санітарним станом міста в каньйоні було виявлено три десятки стихійних сміттєзвалищ, частина яких знаходиться на крутосхилах і прибрати їх можуть лише альпіністи. З міського бюджету на ліквідацію стихійних звалищ виділено 40 тис.грн., а засмічену територію безкоштовно прибирали підприємства та організації. І, може, даремно? Доки хтось прибирає, інші будуть продовжувати смітити.

Чи не ефективніше було б усе-таки притягувати порушників порядку до відповідальності, примушувати укладати договори на вивезення сміття з комунальними службами, а впійманих на гарячому не штрафувати, а граблі в руки – і 15 днів громадських робіт! Якщо людина своїми руками прибере бодай маленьку галявину, дивись – і кидати під ноги перестане. А може, на­віть, врешті, відчує себе ГОСПОДАРЕМ СВОГО МІСТА.