ЕКОЛОГІЯ ТА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ. ПРОБЛЕМ БАГАТО
На одній з останніх сесій районної ради було прийнято рішення про створення постійної комісії з вивчення екологічних питань та енергозбереження. До її складу увійшли 11 депутатів. Очолити комісію доручили мені.
Питання екології та навколишнього середовища для мене не нове. Завжди був серед перших, хто порушував питання дотримання екологічних норм при експлуатації тих чи інших промислових об’єктів на території нашого регіону, стану навколишнього середовища тощо. Спонукаю до цього і молодь, особисто опікуюсь міським еколого-натуралістичним центром учнівської молоді.
Хтось мене розуміє, хтось – ні. І тим, і іншим хочу ще раз сказати, що кожен із нас є дитиною природи, невід’ємною її частиною. Разом з тим людина є і її руйнівником. Результат не забарився. Спекотне літо, аномально теплі зими, танення арктичних шапок Землі, отруєні річки, моря, озера, повітря – все це відбивається на нашому здоров’ї, на здоров’ї всього живого на Землі.
Наразі цими проблемами серйозно переймається ООН. Президент нашої держави підписав Закон «Про екологічну стратегію України до 2020 р.» То чому ми повинні залишатися осторонь цього процесу?
Одне із перших рішень нашої комісії – розпочати масштабну інформаційну кампанію та привернути увагу людей до стану довкілля в регіоні. І тут ми повинні тісно співпрацювати з містом, бо не можемо жити осторонь одне від одного, тим більше в плані екології.
Також серед основних завдань комісії – вирішення питання охорони земель. У цьому плані нам слід активніше переходити на передові технології органічного землеробства – до самозбереження грунтів, поверхневого (без плуга) їх обробітку, відмовлятися від хімічних засобів і мінеральних добрив, які тільки завдають шкоду землі та гублять здоров’я людини. Багато наших «інвесторів» по-хижацькому витискають із землі соки. Зокрема, посіви ріпаку можна розцінювати як екологічну зброю проти українського (подільського) чорнозему. Ні тобі сівозмін, ні системи органічних добрив. Усе тільки для того, щоби нажитися. Тому потрібно запровадити моніторинг грунтів, відслідковувати їх якість, у тому числі залучаючи передові технології, космічні (через супутник). Наші правничі установи також могли б сказати своє слово.
Досить часто я виступав проти спалення соломи, стерні, адже це теж знищує наші грунти. Також стоїть завдання, аби на агрофірмі «Авіс», директором якої я колись був, запрацювало підприємство з утилізації курячого посліду. Свого часу ми були одними з перших у державі, у кого було споруджено відповідне обладнання. Це питання дуже актуальне, оскільки потужності на підприємстві за останні роки значно зросли.
Ще одна проблема – ДП «Довжоцький спиртовий завод». Наразі тут ми працюємо спільно з депутатами міста, аби остаточно вирішити проблему неприємного запаху барди. Не потрібно забувати і про роботу ПАТ «Модуль» і ВАТ «Подільський цемент». Правда, на останньому введено в дію нову лінію, яка значно знизила викиди в атмосферу.
Кажуть, що ці підприємства є приватними, але природного середовища й нашого здоров’я ніхто не приватизував. Чи не пора б ставити питання про відшкодування збитків, завданих людям, що мешкають у зоні викидів цих підприємств?
Наприклад, у населених пунктах Гуменецької сільської ради діти молодших класів безкінечно хворіють на ангіни, бронхіти, ларингіти і, як кажуть батьки, в них весь час червоне горло. Чому? З якого дива? Хто порятує їх від такої наруги?
Найбільш актуальним є питання охорони водних ресурсів. Цього літа вперше у місцевих ЗМІ з’явилася інформація про те, що в місті вода із кранів пахне. У чому справа? А річ у тім, що Дністер «цвіте». Головною причиною такого явища є те, що під час прання, миття ми використовуємо порошки, миючі засоби, які містять небезпечну для водних ресурсів речовину – триполіфосфат натрію. Її не можуть затримати жодні фільтри. При потраплянні у воду кілограма цієї речовини утворюється 5-10 тонн водоростей. Скажу для довідки: нині дністровську воду для пиття використовують близько 10 мільйонів людей, у тому числі й стотисячний Кам’янець. Щодня жителі міста використовують 25 тисяч кубічних метрів води. Тому тут правильною є політика нинішньої міської влади, особисто директора КП «Міськтепловоденергія» Валерія ГОРДІЙЧУКА щодо відновлення подачі екологічно чистої води зі свердловин міста. Але й це не вирішить усієї проблеми. Нам потрібно відмовитися від використання пральних порошків, миючих засобів, які містять цю отруту. Європа це зробила давно.
І останнє. Питання збереження довкілля тісно пов’язано з енергозбереженням. Сьогодні енергоресурси – це великі гроші. Насамперед необхідний пошук і вміле застосування відновлювальних джерел енергії. На мій погляд, це вітро- та гідроенергетика. І тут ми маємо приклад: великий фахівець, патріот свого краю Станіслав ТОМЧИШИН, який повернув до життя багато колишніх міні-гідростанцій. Але він – одинак. А тут потрібна масовість і допомога влади.
Не потрібно забувати про нові види палива: щепу, тирсу, гілля, – яких треба технологічно готувати до спалювання в котельнях шкіл, дитсадків, житлових будинків. Головне – шукати новітні, сучасні енергозберігаючі установки, поступово оновлювати парк котлів, електронагрівачів, підвищуючи в рази їх ефективність.
Звичайно, можна багато говорити, але я хотів би підкреслити, що у нас є дієві приклади того, як зайнятися питаннями охорони земель, водних ресурсів, поліпшення водопостачання. Думаю, що в районі ми зобов’язані скористатися цим досвідом і шукати всі засоби для поліпшення довкілля, адже у нас необмежені природно-рекреаційні можливості, багаті землі, цілющі джерела, талановиті люди. Дай їм волю – і край наш розквітне.
Наша комісія не має наміру лише констатувати стан речей, а насамперед здійснювати заходи з його поліпшення. Ми співпрацюватимемо з усіма, хто буде пропагувати конкретну роботу, конкретні програми збереження довкілля. Було б непогано мати аналогічну комісію і в міській раді, тоді легше буде зосереджувати зусилля щодо вирішення екологічних проблем, спільних для міста і району.
Анатолій ТКАЧ, депутат районної ради, заслужений працівник сільського господарства України.