ГІРКИЙ ПРИСМАК СОЛОДКОЇ ХВОРОБИ
Найстрашніший ворог не той, якого очікуєш, а той, що, з’явившись нізвідки, несподівано наносить удар. Діагноз «Цукровий діабет» щодня чують тисячі людей. Це не просто констатування невиліковної хвороби, це початок нового, зовсім не схожого на попередній, способу життя. Такий діагноз примушує людину зрозуміти, що здоров’я здобувають постійною працею над собою, зокрема, правильним харчуванням, фізичною активністю та відмовою від шкідливих звичок.
1992 р. ВООЗ було оголошено епідемію цукрового діабету як неінфекційної хвороби. В усьому світі понад 180 мільйонів людей страждають на це захворювання. До 2030 р. ця цифра, ймовірно, подвоїться. Щорічно від ускладнень хвороби помирає понад 1 мільйон хворих.
– За останні роки кількість хворих на цукровий діабет у нашому місті значно збільшилася, – констатує лікар-ендокринолог терапевтичного відділення міської лікарні №1 Едуард БІДЮК. – Сьогодні у нас на обліку знаходяться 3895 хворих, з яких 418 потребують інсуліну. Непокоїть те, що хвороба суттєво помолодшала. Наприклад, цього року діагностовано діабет у трьох малюків, наймолодшому – рік та один місяць. А загалом на обліку перебуває 18 дітей.
– Едуарде Вікторовичу, яка причина того, що хвороба молодшає?
– Коли говорити про діабет першого типу, який виникає у дітей, то він генетично детермінований, тобто є в родині та передається як рецесивна ознака. Не обов’язково проявляється в кожному поколінні. Коли вивчаємо анамнез дитини, то виявляємо, що колись на діабет хворів, приміром, її троюрідний дядько. Якщо в родині є діабет, то ми звертаємо увагу на вагу новонародженого. Дитина з вагою понад 4 кілограми належить до групи ризику. Якщо в родині хтось із батьків хворіє на діабет, ми радимо постійно контролювати рівень глюкози у крові дитини, слідкувати за її харчуванням, способом життя. Краще, як-то кажуть, не будити звіра, що спить.
Зовсім інша річ діабет другого типу, на який хворіє близько 90% від загального числа. Саме на нього у світі оголошено пандемію. Ця хвороба – наслідок неправильного способу життя: постійні стреси, шалений темп, замість повноцінного харчування – перекуси фастфудами, здобою, які містять у великій кількості легкозасвоювані вуглеводи. Все це призводить до виснаження інсулярного апарату. Також не останню роль відіграє малорухливий спосіб життя. Зауважте, що в селі хворих на цукровий діабет значно менше, тому що там люди постійно працюють. Врешті, для чого нам потрібна глюкоза? Для руху. Її використовують м’язи та мозок. Якщо вона ними не використовується, то перетворюється на жир. Людина гладшає. Коли жиру накопичується багато, порушується обмін речовин.
Варто звернути особливу увагу на так званий метаболічний синдром Х. Основні його критерії: дисліпідемія (порушення жирового обміну), гіпертонія, резистентність до інсуліну і, як її наслідок, гіперінсуліномія.
Про останній критерій детальніше. В людини з надлишковою вагою та великою кількістю підшкірної жирової рідини погано засвоюється інсулін, він просто не може достукатися до клітин, тож підшлункова залоза починає виробляти інсулін з надлишком, працюючи з навантаженням. Що ми, врешті, маємо? Інсуліну в організмі багато, людина постійно хоче їсти, відповідно – повнішає ще більше, а інсуліну все не вистачає і не вистачає. І через якихось 5 років ми діагностуємо цукровий діабет. А насправді його ознаки виявлялися ще 5 років тому. Хворому ще тоді потрібно було бігати крос, зганяючи вагу, витрачаючи глюкозу, бо вже тоді її рівень у крові перевищував норму вдвічі. Тому дуже важливо, щоб усі, хто має надлишок ваги, зверталися до ендокринолога. Об’єм талії у жінок має бути не більше 82 сантиметрів, у чоловіків – 102-108.
– Якщо розвитку цукрового діабету другого типу ми спроможні запобігти, то чи піддається профілактиці так званий нецукровий?..
– На жаль, ні. Ця хвороба може виникнути після перенесеної інфекції головного мозку, наприклад, менінгіту, а також черепно-мозкової травми. Вона має зовсім іншу природу та пов’язана з порушенням гіпоталамо-гіпофізарної системи. Основна її причина – недостатність в організмі антидіуретичного гормона. Хворі, яких у нас сьогодні 16, постійно отримують гормонотерапію у вигляді крапель. Основні ознаки захворювання схожі на ознаки цукрового діабету. Наприклад, вживання великої кількості рідини (в середньому 20 літрів на добу) і, відповідно, часте сечовипускання. Але в цих людей нормальний рівень глюкози в крові. Хоча нецукровий діабет також невиліковний, як і обидва види цукрового, але, на відміну від останніх, якщо постійно дотримуватися гормонотерапії, не виникне жодних ускладнень.
– Іноді цукровий діабет вражає вагітних жінок. Із чим це пов’язано?
– Такий тип діабету називають гестаційним. Він проявляється тільки у вагітних, і, як правило, у 90% випадків зникає після пологів. Справа у тому, що під час вагітності в організмі жінки виробляється дуже багато різноманітних гормонів. Одні з них стимулюють розвиток плоду. Їх називають контринсулярними, тобто вони можуть блокувати власний інсулін жінки. Насправді інсуліну в організмі вистачає, але він не працює. Відповідно, піднімається рівень глюкози у крові. Якщо цей рівень незначний, то вагітній призначається дієта, коли зависокий – ін’єкції інсуліну. Після пологів, як правило, рівень гормонів знижується, власний інсулін в організмі розблоковується, і жінка знову здорова.
– Едуарде Вікторовичу, чи часто бачитеся зі своїми пацієнтами?
– Коли мова йде про легку форму захворювання, то людині достатньо раз на три місяці приходити на консультацію. Вона знає, як контролювати рівень глюкози у крові, як харчуватися. Ні таблетки, ні ін’єкції інсу-ліну їй не призначаються.
На жаль, трапляються такі хворі, які звернулися першого разу, а наступного я бачу їх аж через 5-6 років, коли родичі привозять їх із ускладненнями. Найчастіше це інфаркт, інсульт, втрата зору, враження судин ніг, що призводить до ампутації, а також хронічна ниркова недостатність. Добре, що тепер у лікарні працює відділення гемодіалізу, яке буквально рятує хворим життя.
– Декілька років тому досить гострою була проблема забезпечення хворих безкоштовним інсуліном. Чи вирішено її сьогодні?
– Так. Уже два роки перебоїв із постачанням інсуліну немає. Приємно, що виробництво інсуліну деяких наших фармацевтичних компаній нині майже не поступається іноземному. На інсуліні імпортного виробництва у нас знаходяться всі діти та вагітні. Щодо решти хворих, то їх переводимо на імпортний інсулін лише тоді, коли на наш у них виявлено алергію. Таких хворих ми направляємо в обласне ендокринологічне відділення. Бувають такі пацієнти, що перепробували інсуліни різних виробників, і жоден їм не підійшов. Тому підбір має здійснюватися лише під суворим медичним контролем.
Сьогодні нагальною є інша проблема – забезпечення хворих таблетованими засобами. Воно має здійснюватися за рахунок місцевого бюджету, але коштів, як завжди, не вистачає, тому забезпеченими є лише незахищені верстви населення. Щодо решти, то вони змушені самостійно купувати препарати, які є не дуже дешевими. Загалом 959 хворих потребують саме такого виду терапії. Сподіваюся, що новообрані депутати міської ради звернуть на це увагу.
– Невиліковна хвороба примушує людину змінювати свій спосіб життя, але це, напевно, нелегко…
– То дуже болюче питання. Міністерство охорони здоров’я рекомендує відкривати при медичних закладах школи діабету, які мають допомагати хворим у тій адаптації. Зауважте: рекомендує, а не фінансує. Ніхто не буде працювати на загальних засадах. Мають бути ставки лікаря, медсестри, обов’язково психолога. Найважливіше завдання такої школи – максимум спілкування хворих між собою, щоб вони не почували себе відірваними від світу, наодинці з власною проблемою. У будь-який час людина може туди прийти, отримати підтримку, пораду. Свого часу я написав два листи на ім’я начальника міського управління охорони здоров’я щодо відкриття такої школи, та поки що вони залишилися без відповіді…
Світлана ФЕДОРИШИНА, «ПОДОЛЯНИН».