ГАВРИЛІВЦІ

Перша солідна публікація про село Гаврилівці, розташоване між містом Кам’янцем-Подільським і містечком, а нині знову селом Жванцем, належить до 1878-1879 років, коли в Кам’янці-Подільському побачив світ російською мовою другий випуск праць Комітету для історико-статистичного опису Подільської єпархії. Це був нарис, що мав назву «Історико-статистичний опис церкви та парафії села Гаврилівці Кам’янецького повіту Подільської губернії». Він займав аж 14 сторінок. На жаль, імені автора цього нарису не вказано. Можна тільки припустити, що опис Гаврилівців зробив тодішній священник Миколаївської церкви в селі Петро Добротворський, який був наставником цього храму в 1875-1888 роках. Як перший детальний опис села, цей нарис не вільний від помилок, на що пізніше, 1895 року, вказав Юхим Сіцінський, описуючи всі населені пункти Кам’янецького повіту. І все ж заглянемо до цього детального опису.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Автор нарису 1878-1879 років пише, що село Гаврилівці розташовано на невеликій площині, горизонтальній із північного сходу та дещо похилій із південного заходу. Південно-західна похила частина села є кутом, по обох боках якого має­мо декілька ярів. Із заходу село обрамляє струмок, який біля самого кута площини, яку займають Гаврилівці, перехрещується з іншим струмочком, що випливає із мочарів на південно-східній стороні села. Обидва струмки впадають у Дністер, від якого Гаврилівці лежать на відстані півтори версти.
На рівнині, майже в центрі села, височіє красиво відбудована кам’яна Мико­лаївська церква, оточена невеликим майданчиком, на околицях якого скромно притулилися хатинки селян.
Північно-східна частина села дещо відрізняється від інших. Тоді як у решті частин селянські будинки розкидано по селу без будь-якого порядку та плану, в північно-східній усі будинки побудовано рядами, які утворюють правильну широку вулицю. Ця частина села, відбудована за зразком військових поселень, має назву «Новий план».
Загалом Гаврилівці прекрасні, особливо влітку, коли сади, в яких потопають будинки, зелені та постають перед очима спостерігача у всій величі.
«Такий зовнішній вигляд села тепер», – підсумовує невідомий автор опису
Гаврилівців 1878-1879 років.
У невеличкому нарисі 1901 року про село сказано, що Гаврилівці розташовані на похилому березі струмка Кармелітки, при шосейній дорозі з Кам’янця-Подільського в Ісаківці, в 13 верстах від першого на північний захід, від поштової станції в Жванці в 2,5 верстах на північний захід. Клімат – здоровий і, завдяки близькості лісу, приємний; колодязна вода хороша. Ґрунт суглинний, виснажений; без добрива дає врожаї досить незадовільні.

НАЙМЕНУВАННЯ СЕЛА

Щодо назви, то можна з великою вірогідністю зробити висновок, що вона походить від якогось Гаврила, який мав стосунок до заснування села, але про час і обставини цього дійства нічого не відомо. Так сказано в описі 1878-1879 років.
Архівіст Іван Гарнага (1924-2012), який із березня 1971 до лютого 1978 року працював у Кам’янці-Подільському директором Державного архіву Хмельницької області, впродовж 1971-1975 років вів у газеті «Прапор Жовтня» (з 1991 року вона називається «Край Кам’янецький») руб­рику «Звідки пішла назва». 11 вересня 1971 року Іван Володимирович писав:
«Гаврилівці – село Рудської сільської ради. Розташоване поблизу шосейної магістралі Кам’янець-Подільський – Чернівці. В XIX і на початку XX століття складалося з двох час­тин, що мали власні назви Старого села та Нового плану. Старе село засновано давно, на­прикінці XIV чи на початку XV століття. 1493 ро­ку тут було 11 селянських дворів. Заселення нової частини села (воно здійснювалося за заздалегідь підготовленим планом, тому й дістало вказану назву) розпочалося 1843 року. Першими мешканцями її були вихідці зі Жванця, яких за розпо­рядженням губерна­тора переселили у Гаврилівці в зв’язку із запланова­ною перебудовою Жванецької форте­ці, яку так і не здійснили.
Село названо іменем селянина Гав­рила, який першим поселився близько 600 років тому біля річки Віль­шанки (Кармелітанки), що протікає тут і недалеко від Дністра впадає в Жванчик».

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ

Автор нарису 1878-1879 років пише, що з’явилося село на початку вісімнад­цятого століття. Це підтверджується документом 1739 року, в якому візитатор, описуючи тодішній стан церкви в Гаврилівцях, заявляє, що цю церкву «абияк» побудовано, покрито тесом. Узагалі, церк­ва до того бідна, що в ній навіть немає скільки-небудь порядного іконостасу та багатьох церковних приладь.
У тому ж документі значиться, що церк­ва має всього 40 парафіян. З усього цього видно, робить висновок автор нарису 1878-1879 років, що Гаврилівці засновано трохи раніше від 1739 року, внаслідок чого 1739 року мешканців у них так мало та церква бідна, «абияк» побудована.
Справді, якби село засновано, для прикладу, наприкінці XVII століття, то 1739 року жодним чином не мала би церква всього 40 парафіян. Якби навіть припустити, що на початку в Гаврилівцях було 30 мешканців, а вже менше не могло бути в селі, то й тоді до 1739 року, через 50 років, населення села зросло б, принаймні, до 100 чоловік.
Нарешті, положення церкви 1739 року ясно свідчить, що ця церква була першою в селі. Правда, Гаврилівці могли бути при­писним селом до парафії Жванця у трьох верстах. Але кому невідома релігійність українців, яка спонукає навіть незначне поселення обзавестися своєю церквою? Справді, історія релігійного життя україн­ців показує, що як тільки в якійсь місцевості оселиться декілька сімейств, так вони передусім подбають про будівництво хоч якоїсь церкви, «аби своя була».
Відстань Гаврилівців від містечка Жванця не дуже то мала – три версти. Це повинно було спонукати жителів села подбати про якнайшвидше будівництво власної церкви. Отже, немає сумніву, що Гаврилівці засновані не раніше від по­чатку вісімнадцятого століття. Якщо вони існували до тих пір у вигляді якогось хутірця, то досить недовго, підсумовує автор нарису 1878-1879 років.
Не так давно відбудовано північно-­східну частину села – Новий план. Про час й обставини його спорудження є навіть точні відомості. В середині дев’ятнадцятого століття урядом вироблено проєкт про побудову в Жванці, який є зручним стратегічним пунктом, фортеці. Детальніше про це можна дізнатися у другому повному зібранні законів
(том XXIII, № 22304).
Перед початком робіт із будівництва цієї фортеці містечко Жванець придбано в скарбницю разом із навколишніми селами, зокрема і Гаврилівцями. Це було 1845 року. З причини передбачуваної споруди багато мешканців Жванця розселили в сусідні села і особливо в Гаврилівці. Переселені туди мешканці Жван­ця – державні селяни – оселилися всі в північно-східній частині села, яку, за розпорядженням Міністерства державного майна, цілком відбудовано 1852 року.
Народний переказ свідчить про одне відвідування Гаврилівців турками. Це відвідування зберегла народна пам’ять тому, що воно пов’язано з однією чудовою обставиною, що вразила всіх, хто тільки знав про неї. За свідченням народного переказу, турки 1770 року напали на Гаврилівці та спалили тамтешню церкву. Велику частину церковного начиння розграбовано, іншу знищено на місці; залишилася тільки чаша з дискосом (це невелика кругла таця на невеликій ніжці) та чудесним чином збережене Євангеліє, все порубане шаблями, в якому жодного аркуша не залишилося недоторканим від нещадних ударів турецьких шабель.
«Ось усе, що тільки відомо з історії села» – робить висновок автор нарису 1878-1879 років.

ДОКУМЕНТ 1895 РОКУ

Юхим Сіцінський в описі 1895 року подає значно глибшу історію села. Він вказує, що Гаврилівці відомі з середи­ни XV століття. Це село ми бачимо в списку сіл Кам’янецького округу, з яких 1460 року дозволено польським королем стягувати десятину на користь кам’янецьких католицьких єпископів.
За тарифом 1493 року в Гаврилівцях було 11 димів. 1513 року кам’янецькі міщани сперечалися з власником Гаврилівців й інших сіл щодо права вільного користування навколишніми лісами. За податковими списками XVI століття вважалося в Гаврилівцях: 1530 та 1542 року – 5 плугів, або ланів, 1565 року – 11, а 3 лани були порожніми, тому що троє селян втекли у Волощину; Гаврилівці в цей час (1565 рік) належали Струсю, хмільницькому старості. 1583 року було тут тільки 7 ланів, власник був той же.
1605 року, під час розподілу маєтків Юрія Струся, Гаврилівці, разом з іншими поселеннями Подністров’я, дісталися доньці його Олені, а потім перейшли до Ка­линовських і Лянцкоронських та входили до складу Жванецького ключа, тому наприкінці минулого і на початку цього століття (тобто, йдеться про XVIII і XIX сто­ліття) належали тим же самим власникам, що і Жванець. 1820 року в Гаврилівцях було 180 селян чоловічої статі.
1843 року частину Гаврилівців куплено скарбницею у Комара, сюди переселено деяких мешканців містечка Жванця, внаслідок чого утворився «Новий план». Причина переселення жванецьких жителів у Гаврилівці була та, що близько цього часу уряд надумав будувати у Жванці фортецю, тому всі садиби, розташовані в межах задуманого укріплення, підлягали знесенню. Але, як відомо, від плану спорудити у Жванці фортецю незабаром відмовилися. Так завершує Юхим Сіцінський опис історії села.

КОЛИШНІ ЦЕРКВИ

У нарисі 1878-1879 років сказано, що XVIII століття було часом повного панування унії на Поділлі. Тому й відомості про церкви цього краю, що існували в згаданому столітті, можна почерпнути тільки з уніатських джерел. Такими джерелами служать так звані візити. До них і потрібно звернутися за відомостями про церкви в Гаврилівцях.
Перша візита, що описує церкву в селі, належить до 1739 року. За свідченням цієї візити, тодішня церква в Гаврилівцях була дерев’яною, «абияк» побудованою, покритою тесовим деревом. Дзвіниця при церкві складалася всього з двох стов­пів, на яких висіли два дзвони. Церкву присвячено було імені святої Параскеви.
З причини такого жалюгідного становища церкви в Гаврилівцях візитатор вказує парафіянам, що потрібно подбати про виправлення церкви. На час необхідних виправлень, яких вимагає церква, візитатор призначає парафіянам слухати богослужіння в Жванецькій церкві.
Згідно з постановою візитатора, церк­ву в Гаврилівцях, завдяки старанням парафіян, незабаром виправлено, а в де­яких частинах навіть зовсім перебудовано. Однак до 1756 року, часу другої ревізії церкви, все ж церква в Гаврилівцях була «старою та вимагала негайного нового лагодження». Внаслідок цього візитатор знову рекомендує парафіянам ви­прави­ти церкву. Невідомо, чи парафіяни послухалися порад візитатора чи ні, але ця церк­ва з часу другої ревізії проіснувала недовго.
1770 року, як видно з наведеного раніше народного переказу, церкву в Гаврилівцях спалили турки. Хоча подальша візита 1781 року й не підтверджує долі церкви в Гаврилівцях, проте вона заявляє, що «церква, яка під час попередньої ревізії була побудована тільки до вікон, тепер зовсім закінчена».
Далі ця нова церква описується візитою такими словами: «Церква в ім’я святої Параскеви, дерев’яна, з однією банею, на якій установлено залізний хрест; церква має одні двері, два вікна: одне біля вівта­ря, інше в середній частині церкви».
Візита 1784 року заявляє, що зовнішній вигляд церкви майже не змінився з часу візити 1781 року. Тільки два дерев’яні стовпи, які становили дзвіницю і які раніше були без всякого притулку, тепер покриті тесовим дахом. Так само, завдяки старанню священника та парафіян, церковний цвинтар огороджено парканом, у ньому зроблено дві хвіртки.
Візита 1791 року додає до колишніх відомостей про зовнішній вигляд церкви в Гаврилівцях таке: двері липові на залізних петлях; підлога кам’яна. Та ж візита свідчить, що церква в Гаврилівцях перебуває під заступництвом графа Мацея Лянцкоронського, брацлавського воєводи, що документа про будівництво церкви не збереглося, проте, за твердженням парафіяльного священника, її закладено з дозволу кам’янецького офіціала (вікарія при єпископі для розгляду світських судових справ) Громницького, а освячено священником Іоанном Добровольським.

НАЧИННЯ

З візити 1739 р. видно, що внутрішня обстановка тодішньої церкви в Гаври­лівцях цілком відповідала її зовнішньому вигляду. Церковний іконостас був занадто бідний; цей іконостас прикрашали чотири старі ікони, «деїсусу не було» (деї­сус – це ікона або група ікон, що має в центрі зо­браження Христа, а праворуч і ліворуч від нього відповідно – богоматері та Іоанна Хрестителя, представлених у традиційному жесті молитовного заступництва).
У церкві були три хоругви та два дерев’яні хрести, що вживаються при хресних ходах. У вівтарі престол покрито тільки одним білим покривалом. Не багата була ця церква і священними посудинами. Гармата (чаша для зберігання святих дарів) була в ній дерев’яна, цибора (ящика для зберігання гармати) не було. Чаша була цинкова. Підсвічник на престолі був дерев’яний. Кадильниця мідна; мирниць (судин для зберігання святого мира – запашного масла) зовсім не було.
Візита 1758 року вказує такі зміни у внутрішній обстановці цієї церкви: іконостас прикрашено деїсусом з апостолами і чотирма іконами, писаними на дерев’яних дошках. Напрестольний кіот різьблений; в кіоті зображення на полотні пресвятої богородиці Ченстоховської; престол покрито трьома покривалами. Цибор із замком; чаша срібна з дискосом і ложицею (металевою (золотою, позолоченою срібляною або олов’яною) ложкою з хрестом на кінці ручки) срібними ж; мирниці олов’яні.
Із будівництвом нової церкви після 1770 року змінилася і внутрішня обстановка її. Під час ревізії 1781 року візитатор відзначив такий її стан: у церкві іконостас різьблений, недорогий, ще не фарбований; престол покритий трьома одяганнями, під верхнім з яких поміщається антимінс (посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих); на престолі є цинкова гармата й цибор; чаша, дискос і ложиця – срібні.
На лівій стороні храму влаштовано малий вівтарик, пофарбований, різьблений; біля цього вівтарика є ікона із зображенням Іоанна Богослова, а над нею ікона із зображенням апостола Андрія. Престол малого вівтарика прибраний трьома покривалами; на престолі одна пара мідних і дві пари дерев’яних свічників. Отже, благоустрій нової церкви в Гаврилівцях далеко піднявся проти благоустрою попередньої церкви.
За свідченням візити 1784 року внутрішніх змін у церкві не сталося, за винятком поновлення іконостасу та придбання срібних мирниць.
Візита 1791 року до церковного начиння, описаного в попередніх візитах, приєднує ще такі: антимінс, освячений Петром Белянським, єпископом Галицьким і Подільським; на престолі малого вівтаря – плащаницю, три запасні антимінси, гарматку для перенесення святих дарів до хворих і цинкову мирницю.

(Далі буде).