ВЕЛИКЕ КОХАННЯ ВЕЛИКОГО ПОЕТА

Сьогодні ми поговоримо про Зінаїду Йосипівну Свідзінську (уроджену Сулковську; 1885-1933) – першу дружину видатного українського поета Володимира Євтимійовича Свідзінського (1885-1941), його велике кохання. У 1919-1920 роках Зінаїда Йосипівна була завідувачкою Кам’янець-Подільського жіночого (чи в деяких документах – дівочого) вищого початкового училища. У Державному архіві Хмельницької області є у фонді 67 «Директор народних училищ Подільської губернії» справа 715 «Документи (листування, посвідчення, заяви) по Кам’янець-Подільському жіночому вищому початковому училищу» на 261 аркуші, розпочата 8 липня 1916 року, а закінчена 15 червня 1920 року. Вона містить із десяток документів, безпосередньо пов’язаних із діяльністю завідувачки Зінаїди Свідзінської. Скористаємося також іншими справами цього фонду, а також справами фонду 831 «Інспектор народних училищ» та фонду 315 «Подільська духовна консисторія».

ОСВІТА

Олексій Кітлінський подав списки всіх, хто закінчив у Ка­м’янці-Подільському Маріїнсь­ку жіночу гімназію. Серед випускниць бачимо і Зінаїду Сулковську, а також її рідну сестру Віру. Вказано, що Зінаїда народилася 21 квітня 1885 року, а закінчила Маріїнку 1902 року. Її сестра Віра народилася 24 серп­ня 1887 року, а закінчила Ма­ріїнку 1905 року. Звісно, що дати народження подано за прийнятим у Російській імперії старим стилем. Різниця між ним і новим стилем становить для XIX століття 12 днів, а для XX та XXI – вже 13. Тож день народження Зінаїди треба святкувати 3 травня, а Віри – 5 вересня.
На сайті «Архівний пошук по Москві та Московській області» представлено «Списки осіб, які закінчили, вибули або подавали прохання про прийом на Московські вищі жіночі курси у 1900-1918 роках». У цих списках бачимо Зінаїду Йосипівну Сулковську, по чоловікові Свідзінську, та Віру Йосипівну Сулковську. Для обох вказано історико-філософський факультет.
Московський фотограф Петро Костянтинович Остроумов 1911 року зробив у Москві фотографію 26-річної Зінаїди Сулков­ської (перед тим салоном заві­дував його брат Павло). Ця фотографія дійшла до наших днів.

РОДИНА

Батьком Зінаїди був священник Йосип Юліанович Сулковський. Документи справи «Послужні списки священно- та цер­ковнослужителів Подільської єпархії. 1912 рік» фонду «Подільська духовна консисторія» повідали таке:
«Відомість про церкву Кам’янець-­Подільського тюремного замку.
Настоятель церкви священник Йосип Іуліанович Сулковський, 57 років.
Діти:
1. Борис. Народився 30 квітня 1881 року. Нині штабс-капітан 34 піхотного Севрського полку, продовжує військову освіту в Імператорській Миколаївській військовій академії генерального штабу. Одружений.
2. Василь. Народився 5 лютого 1883 року. Закінчив курс наук Казанського університету. Одружений. Перебуває на службі в акцизному відомстві.
3. Євген. Народився 5 лютого 1883 року. Працює вчителем однокласної церковнопарафіяльної школи в Мукші Китайгородській. Одружений.
4. Микола. Народився 29 квітня 1890 року. Працює помічником зем­леміра при землевпорядній комісії.
5. Зінаїда. Народилася 21 квітня 1885 року. Закінчила Вищі жіночі курси в Москві. Працює вчителькою чоловічої гімназії в місті Олешках Таврійської губернії.
6. Віра. Народилася 24 серпня 1887 року. Закінчила курс наук жіночої Маріїнської гімназії».
Формулярний список про службу Йосипа Сулковського, складений 24 листопада 1905 ро­ку, повідомляє таке: Йосип Юліа­нович народився 31 березня 1856 року, закінчив 15 липня 1877 року повний курс наук у Подільській духовній семінарії, преосвященним Маркелом рукопокладений 1 липня 1879 року у сан священника до Воздвиженської церкви села Ізраїлівка Могилівського повіту (нині село Грабарівка Могилів-Подільського району Вінницької області). Як повідомляють «Подільські єпархіальні відомості» від 1 серп­ня 1879 року, до рукопокладення він був псаломщиком у селі Горбасів Летичівського повіту.
Випуск 12 «Праць Подільсь­кого церковного історико-архео­логічного товариства», що побачив світ 1916 року, а був підготовлений ще до Першої світової війни, повідомляє таке: Йосип Юліанович Сулковський у 1881-1892 роках був священником церкви на честь Різдва Богородиці в селі Калачківці Ушицького повіту, його стараннями збудовано церкву в сусідньому селі Субіч, 1892 року він перейшов на службу в Кам’янець-Подільський, нині в сані протоієрея перебуває настоятелем Георгіївської церкви на Польських фільварках Кам’янця-Подільського.
Помер Йосип Юліанович 20 лю­того 1916 року. 14 серпня 1916 ро­ку тижневик Подільської єпархії «Православне Поділля» повідомив, що вдові протоієрея Йосипа – Іулітті (Юліті) Сулковській – видано одноразову допомогу 300 рублів без усякого утримання. До речі, мама Зінаїди Сулковської – Юліта Прохорівна Сулковська (уроджена Стопакевич), та мама Володимира Свідзінсь­кого – Наталія Прохорівна Свідзінська (уроджена Стопакевич), були рідними сестрами, тобто, Зінаїда Сулковська та Володимир Свідзінський були двоюрідними сестрою та братом, або кузиною та кузеном.

ДІДУСІ ЗІНАЇДИ

31 серпня 1885 року «Подільські єпархіальні відомості» подали матеріал «Пам’яті священнослужителів Подільської єпархії, які померли 1885 року».
У ньому, зокрема, повідомлялося про смерть Юліана Сулковського. Невістка покійного Юліта Сулковська вже була вагітною Зінаїдою, але до її народження було ще два місяці від смерті дідуся. Подаємо повністю цей некролог:
«Заштатний священник, який мешкав у селі Субіч Ушицького повіту, при сині своєму священникові Йосипові, Юліан Сулковський помер 18 лютого 1885 року на 77 році життя, і 21 числа похований згідно з церковним чином. Покійний був сином священника села Охрімівці Летичівського повіту. Після закінчення 1837 року повного курсу наук у Подільській духовній семінарії висвячений на диякона преосвященним Євгеном, єпископом Він­ницьким, вікарієм Подільським, того ж року 30 листопада, а виcoкo­пpeocвящeнним Кирилом – у священника 6 грудня в село Охрімівці Летичівського повіту. На прохання переведений 1839 року в містечко Віньківці Ушицького повіту. 1843 ро­ку призначений благочинним першого округу Ушицького повіту. На цій посаді перебував 18 років, тобто до 1861 року, коли, з нагоди закриття духовних правлінь у Подільській єпархії, засновані були нові благочинні округи, і він був звільнений з посади. Виконував обов’язки члена комітету з будівництва кам’яної церкви в містечку Віньківцях, за старанне виконання посад нагороджений 1845 року набедреником, а 1850 року удостоєний благословення Священного Синоду, 1852 ро­ку нагороджено оксамитною фіолетовою скуфією за ревне пропові­дування Слова Божого і турботу про примноження свічкових доходів, 1853 року оголошено йому благовоління та вдячність єпархіального начальства. За увагу до довготривалої і старанної служби 1861 року нагороджений камилавкою.
В пам’ять війни 1853-1856 років мав бронзовий хрест на Володимирській і медаль на Андріївській стрічках. Звільнено за штат 1875 року».
Як бачимо, Йосип Сулковсь­кий народився у Віньківцях, а його доньки Зінаїда та Віра народилися тоді, коли їхній батько Йосип Сулковський був священником у Калачківцях, а мешкав у сусідньому селі Субіч.
Був у Зінаїди Сулковської і дідусь по лінії матері. Водночас він був дідусем по лінії матері і її майбутнього чоловіка Володимира Свідзінського. Це священник Прохор Семенович Стопакевич. Шостий випуск «Праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету», що побачив світ 1893 року, подає такі відомості про нього: Про­хор Симеонович (так по-церковному варто було писати звич­не нам Семенович) Стопакевич був священником Вознесенсь­кої церкви містечка Лянцкорунь Кам’янецького повіту (нині село Зарічанка), мав 57 років, закінчив Подільську духовну семінарію, рукопокладений у священники 24 листопада 1857 року. Сьомий же випуск «Праць», що вийшов 1895 року, повідомляє, що Прохор Стопакевич був священником у Лянцкоруні з 1885 року, а перед тим – з 1857 року в селі Михайлівка Ушицького повіту (в церкву цього села він, очевидно, був рукопокладений у священники) та з 1881 року – в містечку Карвасари Кам’янець­кого повіту.
12 жовтня 1899 року переміщені один на місце іншого протоієрей Лянцкоруня Прохор Стопакевич і священник села Мо­ломолинців Летичівського по­віту Єв­тимій Свідзінський (батько поета Володимира Свідзінського).

ПЕДАГОГ

За виявленим Олесею Дубік та Євгенією Сохацькою документом, у вісімнадцять років (1903 рік) Зінаїда Сулковська вже працювала помічницею вчительки в Кам’янець-Подільсь­кому жіночому училищі, тобто після закінчення 1902 року в Кам’янці-Подільському Маріїнської жіночої гімназії. Це під­тверджує адрес-календар Подільської губернії, складений на основі відомостей, зібраних на 15 вересня 1904 року. Він повідомляє, що в Кам’янець-Подільському жіночому міському парафіяльному училищі законовчителем був священник Йосип Юліанович Сулковський, а поміч­ницею вчительки – його донька Зінаїда Йосипівна Сулковська.
Далі було навчання сестер Зінаїди та Віри Сулковських у Москві – на історико-філософському факультеті Вищих жіночих курсів.
Адрес-календар і довідкова книга Таврійської губернії на 1913 рік повідомляє, що Зінаїда Йосипівна Сулковська працю­вала в Олешках учителькою жіночої приватної гімназії та викладачкою приватної чоловічої гімназії.
Пам’ятна книжка Волинської губернії на 1914 рік, видана в Житомирі 1913 року, сповіщає, що Зінаїда Йосипівна Сулковська працювала вчителькою жіночого вищого початкового училища в повітовому центрі Волинської губернії – місті Володимирі-Волинському.
Пам’ятні книжки Волинської гу­бернії на 1915 та 1917 роки спо­віщають, що Зінаїда Йосипівна Сулковська працювала вже в губернському центрі – вчителькою Житомирського першого жіночого вищого початкового училища. Саме училище 1917 року роз­ташовувалося в будинку №14 на вулиці 1812 року (нині Перемоги), а Сулковська мешкала 1915 року в будинку №1 на вулиці Кашперовській (вона послідовно міняла назви: Лесі Українки, Андре Марті, Сталінградська, імені Двадцять Другого з’їзду КПРС, а нині це вулиця Бориса Тена), а 1917 року – в будинку № 24 на вулиці Дмитрівській (назву збережено).
«Циркуляри по Київському на­вчальному округу» свідчать, що Сулковська отримала призначення у Володимир-Волинський 9 серпня 1913 року, а звідти її пе­реведено до Житомира 1 серпня 1914 року. Пам’ятна книжка Київського навчального округу на 1913/14 навчальний рік уточнює, що у Володимирі-Волинському Сулковська викладала російську мову та історію, за що отримувала 960 рублів на рік, а службу розпочала 17 вересня 1912 року (очевидно, маються на увазі Олешки). Як пише доктор філологічних наук Елеонора Соловей, дослідниця життя та творчості Володимира Свідзінського, той у пошуках сталої служби переїжджає до Житомира навесні 1915 року.

НЕДОБОРОВСЬКА ТА МЯМЛІНА

Що то за штука така – вище по­чаткове училище? Кандидат історичних наук Іван Сесак писав, шо, згідно з «Положенням про вищі початкові училища» від
25 червня 1912 року, вводилися вищі початкові училища, які впродовж трьох років повинні були замінити двокласні міські училища, створені за «Положенням» 1872 року. Вищі початкові училища мали чотирирічний курс навчання (з річним курсом у кожному класі), після 3-4-річної початкової школи, і були чоловічими, жіночими або змішаними. Це були школи-тупики, оскільки жодного зв’язку між ними і середніми навчальними закладами не було. Державна «мудрість» «Положення», розроб­леного Міністерством народної освіти на чолі з міністром Львом Кассо, полягала в тому, що воно не зачіпало, по суті, ні початкової, ні середньої школи, зали­шаючи без змін чинну станову державну систему освіти.
Саме в такому жіночому вищому початковому училищі, спочатку у Володимирі-Волинському, а потім у Житомирі, працювала Зінаїда Сулковська.
У Кам’янці-Подільському було двокласне міське училище. Воно розміщувалося в двоповерховому будинку в Старому місті на вулиці Францискансь­кій – там, де нині проти входу в Кафедральний костел Петра і Павла стоїть палац біскупа. Штат­ним наглядачем учили­ща був Дометій Григорович Онацький, а наглядачкою жі­ночого відділення, а також ви­конувачкою обов’язків вчительки французької мови була Ганна Зосимівна Недоборовська, яка 1871 року закінчила Київський інститут шляхетних дівчат. Це училище перетворилося на два заклади: чоловіче вище початкове училище, яке очолив Онаць­кий, та жіноче вище початкове училище, завідувачкою якого стала Недоборовська.
У звіті за 1914 рік Недоборовська писала, що Кам’янецьке жіноче вище початкове училище виділено в самостійне училище з колишнього міського двокласного училища і перетворено на вище початкове училище з 1 серп­ня 1913 року, із застосуванням до нього нових штатів із 1 січня 1913 року. Заняття в першій половині 1914 року проводилися нормально до 5 червня включ­но. Запізніле відкриття занять в училищі в другій половині року пояснюється тимчасовим положенням міста Кам’янця в райо­ні війсь­кових дій з Австрією, в зв’язку з чим, на підставі телеграфного розпорядження пана товариша міністра народної освіти від 8 серпня, початок занять відкладено до 1 вересня. Училище функціонувало в першому півріччі звітного року в складі двох класів і в другому півріччі – у скла­ді трьох класів; система навчання – предметна.
Недоборовська звітувала, що училище поміщається тимчасово в будівлі чоловічого вищого початкового училища, має три кімнати для училища і квартиру для завідувачки училища. Приміщення не відповідає встановленим нормам, абсолютно тісне і має мало світла, що дуже відбивається як на успіхах навчально-виховної справи, так особливо на здоров’ї вихованок училища. Воно зовсім не впорядковане, холодне, підлоги не пофарбовано та в багатьох місцях із ве­ликими дірками. Квартира завідувачки теж не впорядкована, холодна, сира, піч димить. Меб­лів при цій квартирі немає жодних. Подальше перебування училища, при відкритті четвертого класу, в цьому приміщенні неможливе.
1 грудня 1916 року новою завідувачкою училища призначено Наталію Олександрівну Мямліну. Вона прибула на місце роботи і приступила до виконання обов’язків тільки 20 січня 1917 ро­ку. До цього виконувала обо­в’язки завідувачки Недоборовська, звільнена з цієї посади на просту вчительку ще з 1 листопада 1916 року. В Мямліної не склалися стосунки з колективом, який налічував ще вісім
жінок та чоловіків, які вчили вихованок.

Олег БУДЗЕЙ.
(Закінчення буде).