ЗА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

24 жовтня у Кам’янці-Подільському в міському Будинкові культури відбувся громадський форум «За українську мову». Напередодні таке ж зібрання відбулося в Шепетівці.

По дорозі до Кам’янця гості зупинилися у Балині (колись містечко, а нині село Дунаєвецького району), де 28 червня 1919 року розстріляно українського військового діяча, полковника Армії Української Народної Республіки Петра Болбочана. 2005 року в Балині встановлено в його честь пам’ятний знак, тож гості до нього поклали квіти.

Гостями ж у Шепетівці та Ка­м’янці-Подільському були доктор філологічних наук, професор «Львівської політехніки», народний депутат України VII скликання Ірина Фаріон, письменниця, член Координаційної ради з питань застосування української мови у всіх сферах життя України при Міністерстві культури Лариса Ніцой, доктор педагогічних наук, перший заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, народний депутат України II, III та VI скликань Георгій Філіпчук, ветеран російсько-української війни, захисник Донецького аеропорту, голова Хмельницької обласної організації Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Сокіл» Назарій Чепко, народний депутат України VII скликання, який закінчив Подільську державну аг­рарно-технічну академію (нині університет) Ігор Сабій (правда, останній не виступав).

Відкрив форум священик Юрій Матвєйцов, настоятель храму свя­того Іоанна Богослова Української православної церкви Київського патріархату. Після нього виступили Ірина Фаріон (вона раніше покинула зібрання, оскільки наступного дня були в неї у Львові заняття зі студентами), Лариса Ніцой, Георгій Філіп­чук та Назарій Чепко. Від місцевої інтелігенції промовляв кандидат філологічних наук, старший викладач Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Віктор Притуляк.

Голова оргкомітету форуму, депутат Кам’янець-Подільської міської ради Михайло Посітко поставив на голосування резолюцію зібрання за основу, а після внесення доповнень – у цілому. Обидва голосування показали повну єдність залу з організаторами форуму.

Виступи учасників громадського форуму «За українську мову» були яскравими, емоційними, змістовними. Їх можна подивитися в ресурсі «YouTube». Наведу тільки два характерні записи Лариси Ніцой. 27 жовтня вона занотувала:

«Останнім часом багато їжджу. Люди хочуть української України.

Люди хочуть української мови всюди. В освіті, на телебаченні, в обслуговуванні. ВСЮДИ. Як спраглі, які в пус­телі, нарешті допалися до криниці.

Шепетівка. Мовний форум. На трибуну запрошують захисника Донецького аеропорту, місцевого з Хмельниччини, Назарія Чепка. Чекаю великого кремезного бійця. Виходить молодий хлопчина. Боже, дитина, це ж скільки йому було в Донецьку?..

– Мова – уніформа будь-якого українця. – каже Назарій. – Я хочу запитати в українців, у чиїй уніформі ви ходите?

Зала завмирає.

– Я хочу запитати в бійців, які висловлюються проти української мови: «Я заваєвал свайо право гаваріть на русскам». Я хочу запитати в них: «ЗА ЩО ВИ ВОЮЄТЕ?».

Ви воюєте за Україну чи проти Путіна? Якщо ви воюєте за Україну, то її невід’ємним складником є українська мова. Якщо ви воюєте за Україну – ви не будете проти української мови, а, навпаки, будете вчити і переходити на українську.

Якщо ж ви воюєте проти Путіна, то так і кажіть: «Ми воюємо в Україні за рускій мір без Путіна, ми воюємо НЕ за Україну. Називайте речі своїми іменами!».

Українська мова реально рятує життя. І в мене так було. Суне колона, і ти не знаєш, хто це. Знімаєш затвор, щоб стріляти, знаючи, що і тобі кінець – і раптом чуєш українську мову…

Зала вибухає аплодисментами.

Ні, це таки не дитина. Це воїн. ВОЇН, за спиною якого мені спокійно за майбутнє України».

Аналогічним був виступ Назарія Чепка в Кам’янці-Подільському. Зокрема, він задів Святослава Вакарчука за його пісню «Не твоя війна», явно не погоджуючись з тим, що війна не твоя. В офіційному відео пісні пояснюється позиція авторів:

«Багато хто питає: «Чому не твоя війна?», але ж хіба ми її почали? Хіба ми її готували? Хіба це ми прийшли на чужу землю зі зброєю? НІ! Це не наша війна, бо не ми її почали, але ми прийняли виклик та саме ми її переможно закінчимо! За словами Вакарчука, головна битва – всередині кожного з нас, всередині нашого суспільства. «Адже «твоя війна» – це боротьба з власними комплексами, страхами щось змінити, вплинути на те, що відбувається навколо тебе, не звинувачувати «десь і когось», а брати ситуацію в свої руки. Це надскладно, та без цього немає успішного майбутнього ні у людини, ні у суспільства, ні у країни», – наголошує Вакарчук».

Українська мова житиме і розвиватиметься, якщо буде якісною продукція українською мовою в усіх сферах людської діяльності – книжки, газети, журнали, кінострічки, мультиплікаційні фільми, пісні, телевізійні передачі тощо. У зв’язку з цим порадував другий запис Лариси Ніцой, зроблений 28 жовтня:

«Сьогодні в нашої родини кіношний день.

– Ма, поїдеш з нами в кіно? – питаю у своєї мами.

– Яке?

– Українське.

Син, почувши:

– О, ні, це буде якась українська мура…

Українських виявилося два: «Ска­жене весілля» та «Дзідзьо перший раз».

Купили квитки на весілля, воно було ближче по часу. Насміялися. Виходимо задоволені. Аж раптом мама:

– Може, заодно й друге подивимося?

– Ахаха! – сміється син, – бабуся увійшла в раж.

Позираю на коханого, любителя американських бойовичків, що скаже. Чекаю, що віднєкуватиметься, адже й так висидів з нами «весілля». Коханий проявляє стійкість – мовчить.

Купили квитки ще й на Дзідзьо.

– У фільмі є обмеження – 12 ро­-ків, – каже касирочка.

– Нічого, нашому 15.

Подивилися Дзідзьо. Знову насміялися.

– Я думав, що обидва фільми буде мура – а фільми класні! – ділиться син.

– Мені більше сподобався Дзідзьо, – каже чоловік. Синові теж.

Іду й сама перебираю в пам’яті епізоди. «Весілля» – універсальніше, для українського глядача і для будь-якого іншого, красиве кіно. «Дзідзьо» – душевніше з маленькими українськими штучками:

– Тебе взяли в хор?

– Ні.

– А що питали?

– Хто автор гімну. Та хто-хто, Шевченко, звісно…

Обидва фільми гарні. Сеанси цілий день поставлені, а не вранці і вночі. Зали – повні.

Дякую бійцям на сході за можливість насолоджуватися життям».