КОМЕНТАРІ ПІД ЧАС ГРОМАДЯНСЬКОЇ
У вівторок, 18 лютого, о 20-й годині, силовики розпочали штурм майдану Незалежності з боку Європейської площі та вулиці Інститутської. Весь світ з жахом дивився на екрани телевізорів, спостерігаючи за тим, як влада розпочала кривавий розстріл свого народу, спровокувавши справжню громадянську війну.
Наступного дня коментарі щодо подій в Україні «ПОДОЛЯНИНУ» надали політики і соціологи, кожен, відповідно, зі своєї точки зору. Розмови відбулись 19 лютого, отже, оцінка ситуації була за станом на середу.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, народний депутат України.
– Володимире Володимировичу, як Ви прокоментуєте події у Верховній Раді цього тижня?
– Я переконаний, що Верховна Рада залишилась єдиним майданчиком, де можливо прийняти рішення щодо стабілізації ситуації в Україні. В нашій з вами Україні, де відбувається страшна трагедія – війна влади і народу.
Наразі неможливо достукатися ні до Президента, ні до Кабміну. В мене немає слів, щоб описати поведінку більшості. Комуністи і Партія регіонів не йдуть на жодні контакти. Я не знаю, як вони збираються дивитися в очі своїм виборцям, своїм дітям і онукам.
Ми з однодумцями у Верховній Раді консолідуємо зусилля, аби рада продуктивно запрацювала, створила хоча б ситуативну більшість для негайного прийняття необхідних рішень. А це, в першу чергу, рішення щодо повернення до Конституції 2004 року, щоб обмежити не обмежену нічим – ні законом, ні совістю – владу. Друге питання – це формування Уряду народної довіри. Також необхідне створення спеціальної депутатської комісії, котра б розібралася, хто винен у кровопролитті та загибелі людей.
Україна на порозі року президентських виборів, і провести їх чесно у нинішньому форматі влади неможливо, тому саме український парламент має переламати ситуацію. І ми мусимо добитись його кардинальних рішень. Я особисто налаштований це зробити.
– Поки Ви перебуваєте в Києві, у Кам’янці тим часом говорять, що не можна вірити людям, котрі виходять з Партії регіонів…
– Я прочитав статтю в «Подолянині», де деякі діячі намагалися довести свою думку про вихід моїх колег з Партії регіонів. Доведу і я свою: немає нічого дивного в діях депутатів, які виходили чи будуть виходити з партії, що дискредитувала себе як суспільно-політична організація. Значно гірше залишитися в її лавах тоді, коли відбуваються жахливі речі.
Більше того, якби такі дії були масовими (якби з фракції регіонів вийшли не три особи – Жванія, Богословська і Мельниченко, а двадцять три, а рішення щодо саморозпуску прийняли не тільки львівські та кам’янецькі регіони), то, можливо, вдалося б уникнути сотень покалічених людей і десятки смертей.
Сьогодні в ЗМІ вже з’явилася інформація, що голова Хмельницької облради Микола Дерикот написав заяву на вихід з Партії регіонів. Але це вже сталося після того, як практично в центрі міста почалася війна, загинули люди…
– А як Ви прокоментуєте інформацію про те, що з Кам’янця організовуються поїздки «тітушок» до Києва?
– Офіційно заявляю, що жодного стосунку до відправлення «тітушок» не маю і не можу мати, тому що вийшов з регіонів ще в грудні минулого року. Кам’янець не Москва, і шила в мішкові не сховаєш, якби були факти – про них би знали всі.
І, на мою думку, нині потрібно не один одного плітками засипати, а працювати над тим, аби врятувати Україну.
Міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ:
– Сьогодні, коли ми з Вами розмовляємо, в Кам’янці оголошено День жалоби.
Події, які сталися в Києві, перейшли всі межі, наш народ почав йти один проти одного: син проти батька, брат проти брата. Це недопустимо. Найгірше, що може бути, – розбрат всередині країни, коли до рук беруть зброю і використовують проти побратимів.
Гинуть люди, тисячі поранених – і це найстрашніший біль для нас, адже ми – одна українська родина, яка вірила в мирне врегулювання протистояння. Це є війна. Війна народу, який століттями відстоював свою самобутність і незалежність.
Хочу звернутися до кам’янчан: будьте як ніколи сконсолідованими та пам’ятайте про те, що ми не повинні допустити агресії в нашому місті й маємо зберігати мир і спокій.
Вічна пам’ять загиблим. Закликаю кожну віруючу людину молитися до Бога, щоб насильство в нашій державі було зупинено.
– Михайле Євстафійовичу, на 21 лютого призначено засідання сесії міськради. Чи обговорюватиметься там ситуація в країні?
– Звичайно. Депутати міськради готують звернення до наших правоохоронних органів щодо недопущення виконання ними протизаконних наказів. Міська рада в цій складній ситуації єдина з українським народом і докладе всіх зусиль, щоб наші мешканці були в безпеці.
Жахливі події в країні ще раз підтвердили моє переконання: якщо дві політичні сили, які мають вплив у державі, не знаходять спільної мови – обов’язково вийде третя сила.
– Міська влада, як і державна, також опинилася під критикою опонентів. Як Ви прокоментуєте пропозицію деяких політиків щодо Вашої відставки?
– Ніхто за крісло не тримається, але якось реагувати на чиїсь політичні амбіції я також не бачу сенсу. Ми з командою сумлінно працюємо і тепер готуємо звіт про те, що вдалося зробити за три роки. Кожен зможе сам оцінити ефективність нашої роботи.
Якщо народ скаже, мовляв, Михайле Євстафійовичу, дякуємо вам, у нас є перспективний кандидат, і далі все піде законним шля-
хом – набереться необхідна кількість голосів депутатів тощо, тоді я спокійно, без сліз на очах, але з гордістю, вийду з кабінету.
А поки, коментуючи всіляки провокації на мою адресу, можу пригадати відому фразу, що чутки про мою політичну смерть сильно перебільшені. Більше того, я укріпився в своєму бажанні балотуватися на наступний термін, побачивши, хто і якими методами намагається прорватися у мерське крісло. Але, звичайно, останнє слово за народом.
– Як Ви відповісте на чутки про те, що кам’янецька влада відправляє «тітушок» до Києва?
– Ми ніяких «тітушок» не організовуємо і не відправляємо. Офіційно заявляю, що міська влада і я особисто цього не робили і робити не будемо.
Олександр РИБЩУН, кандидат соціологічних наук, доцент, керівник Центру соціально-політичних досліджень
К-ПНУ ім.Івана Огієнка:
– Судячи з подій останніх днів, стало зрозуміло: надії на те, що таки буде знайдено механізм розумного розв’язання патової ситуації, вже немає.
Оточений радниками, президент до останнього чіпляється за примарні перспективи, потягнувши час, затриматись у владі. При цьому за неповний місяць ухвалюються рішення, що навряд чи можна назвати (м’яко кажучи) конструктивними: диктаторські закони про обмеження громадянських свобод, кадрові пертурбації, впровадження законопроекту про «державних заручників», врешті – цинічна жалоба після допущення десятків смертей мітингувальників. Його найближче оточення в цей час займалось порятунком власних фінансових і матеріальних активів, що призвело до серйозних прорахунків і, врешті, до необхідності впровадження скандальної постанови Нацбанку та фактичної дестабілізації інвестиційного й бізнес-середовища.
Які б дурості не здійснювали представники влади, їх виправляли власною недолугістю лідери опозиції. Це коментар одного із блогерів, який дуже гарно характеризує ще одного «героя» нинішнього протистояння. Публічні політики, насамперед трійко опозиційних лідерів (хоча від них недалеко втекли й регіональні та комуністичні «балакаючі голови»), крім популізму й обіцянок схопити кулю в лоба, так і не виробили конструктивної перспективи виведення ситуації з кризи.
У цей час європейські, американські та російські еліти розкладають власні геополітичні пасьянси, розглядаючи Україну лише як фрагмент пазлу. Надії на активну їхню підтримку виявились марними.
Чи не найбільш суттєвим фактором української політики в цей час стає Майдан – доволі неоднорідний у своїй структурі, але дієвий колективний суб’єкт громадянського суспільства. Водночас – символ протесту проти розрухи та несправедливості, безмозглості еліт і відсутності надій, Януковича персонально та безнадійно корумпованої системи.
На самостійний фактор української політики перетворилися силовики, які поступово стали символами системи і її ж жертвами.
Це лише декілька причин, чому в Києві, а наступного дня в обласних і районних центрах вибухнуло. Є й інші – відсутність ресурсів для життя в країні, половину бюджету якої банально розкрадають; відсутність перспектив, якщо немає хоч якихось конструктивних ідеологій; відсутність політичних лідерів з мисленням державця; залежність від зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних обставин та багато-багато інших.
З початків своєї новітньої історії Україна ще не переживала настільки жорстких викликів щодо власного майбутнього, які вона переживає сьогодні. Країна фактично ступила в безодню громадянської війни, залишається лише питання – чи вдасться в цьому польоті у прірву не розбитись на дрібні уламки, досягши дна… І не менш важливе питання – як довго триватиме падіння?