НЕ ПУСТО, АЛЕ Й НЕ ГУСТО
Олімпійські ігри, котрі 5-21 серпня проводилися у бразильському Ріо-де-Жанейро, залишили двоякі враження. Ми можемо пишатися виступом студентів нашого К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Але загалом виступ української збірної розчарував.
Отож, пригадаємо виступи на Олімпіаді студентів національного університету. Дві срібні нагороди завоювали стрілець Сергій Куліш і фехтувальниця Аліна Комащук. Гімнаст Ігор Радівілов і важкоатлет Олександр Пелешенко ввійшли до п’ятірки найкращих на планеті у своїх вправах. Легкоатлетка Марина Бех дійшла до фінального етапу змагань, а Наталія Лупу зупинилася у півфіналі. Дзюдоїсти Георгій Зантарая, Світлана Ярьомко та Кеджау Ньябалі вибули зі змагань ще в першому колі. Гімнаст Ілля Єгоров і борчиня Тетяна Кіт їхали як запасні учасники.
Із часів незалежної України цьогоріч наш університет відправив на ігри найбільшу кількість студентів. Та й дві здобуті медалі – це повторення максимуму 2008 р. (тоді було «срібло» та «бронза»). Тож можемо стверджувати, що останнім часом
К-ПНУ ім.Івана Огієнка поповнюють студенти-спортсмени високого рівня.
Загалом на Олімпіаді в Ріо чемпіонами стали двоє українців: гімнаст Олег Верняєв і веслувальник Юрій Чебан. Крім того, маємо 5 срібних і 4 бронзові медалі.
Проте все пізнається в порівнянні. Тож зіставимо цьогорічні результати з попередніми виступами України на літніх Олімпіадах:
Атланта-1996: 23 медалі (з них 9 золотих), 9 місце в світовому рейтингу;
Сідней-2000: 23 медалі (3 золоті), 21 місце;
Афіни-2004 – 23 медалі (9 золотих), 12 місце;
Пекін-2008: 27 медалей (7 золотих), 11 місце;
Лондон-2012: 20 медалей (6 золотих), 14 місце;
Ріо-де-Жанейро-2016: 11 медалей (2 золоті), 31 місце.
Як бачимо, виступ українців у Ріо можна було б назвати провалом. Але деякі виправдання такому результату все ж можна знайти. По-перше, нам чомусь не щастило: чимало українських олімпійців демонстрували високий рівень, але зупинялися на
4-5 місці за півкроку до медалей. Також «срібно-бронзові» призери не дотягнули дещицю до «золота». По-друге, непросто готуватися до змагань (як у матеріальному, так і в психологічному планах), коли в твоїй країні війна. До того ж раніше чимало сильних спортсменів нам ростили окуповані нині Росією Крим і Донбас, де будувалися непогані тренувальні бази. Існують претензії і до українських спортивних чиновників. Тож давайте все-таки подякуємо нашим олімпійцям за старання і жагу до боротьби.