ІЗ РАКЕТКОЮ В РУЦІ ТА ВПЕВНЕНІСТЮ У СОБІ

Кіра Дякіна – успішна юна тенісистка з Кам’янця-Подільського. 10-річна спортсменка не один рік присвятила тенісу і здобула вже 17 медалей та 8 кубків. Неодноразово посідала перші місця у змаганнях різного рівня, стала чемпіонкою області серед дітей до 10 і 12 років.

На тему злетів і падінь, успіхів та мрій нам вдалося поговорити з Кірою та її мамою Тетяною Іванівною – найкращою подругою, наставницею, найголовнішим мотиватором та ще й партнером по корту, адже разом займаються тенісом.

– Кіро, як давно ти займаєшся?

– Із п’яти років, потім була перер­ва через сімейні обставини тренера. Через півроку відновила тренуван­ня.

– Чому обрала саме теніс?

– Він мені подобається. Вперше, коли вийшла на корт, мені було лише три роки, але грала в бадмінтон. Тоді навіть не знала, що таке теніс. Але за порадою мами через два роки пішла на перше тренування. Мені сподобалося, тому вирішила займатися цим видом спорту.

– Розкажи детальніше про змагання, як вони відбуваються?

– Перед грою трохи нервуюся. Але коли бачу, що суперник слабший, хвилююся менше, тоді й більше впевнена у собі.

– У травні цього року ти посіла перше місце у чемпіонаті області з тенісу серед дітей до 10 і 12 років, що проводився у Хмельницько­му. Які були враження від пере­моги?

– Взагалі, це не перший мій виграш. Я часто виборювала перші й другі місця у Кам’янці-Подільському, а також у Чернівцях. Але у Хмельницькому вперше стала чемпіонкою області. Звичайно, мене переповнювали емоції, не могла натішитися.

– Хто найбільше тебе підтримує у важких ситуаціях?

– Мама. Вона завжди вказує мені на помилки, а потім їх разом відпрацьо­вуємо.

– Розкажи трохи про тренера.

– Це Ірина Віталіївна Ковальчук. У всієї команди з нею склалися хороші відносини. Вона розуміє, коли я втомлена чи засмучена, вміє підтримати, дати слушну пораду. Ірина Віталіївна всій команді тренер, друг та друга мама.

– Часом бувають і сльози, і невдачі, і хвилювання, адже щільний графік та виснажливі тренування залишають відбиток на дитячій психіці, – додає Тетяна Іванівна. – Але, на щастя, поруч є тренер, яка розрадить і не дасть опус­тити рук. Це Кіру неабияк мотивує, вона легше відновлюється після поразки.

– Кіро, де тренується ваша команда?

– Влітку – на свіжому повітрі, а коли стає холодно, то потрібно орендувати спортзал: у школі, училищі чи коледжі, де також не завжди тепло. Одного разу я навіть захворіла через це. Проте тренер завжди намагається домовитися за місце проведення тренувань, і ми їй за це вдячні.

– Чи хочеш пов’язати майбутнє із тенісом?

– Хотіла б, звичайно, адже обожнюю цю гру. Моя найзаповітніша мрія – стати першою ракеткою світу.

Дарія БОЧУЛЯ, спец. для «Подолянина».