ОЛІМПІАДА ВЖЕ ТУТ!

ХХХІІ літні Олімпійські ігри в Токіо пережили випробування, перенесення на рік, але, попри це, таки відбудуться, хоча без уболівальників. Але ж найголовніше, що таки будуть! 23 липня, близько 17.30 за київським часом, в Токіо запалає Олімпійський вогонь (трансляція цере­монії відкриття розпочнеться о 14.00). Найкращі атлети світу до 8 серпня розігруватимуть 339 медалей у 33 видах спорту. Україну представлятимуть 158 олімпійців у 25 видах спорту (30-ти дисциплінах).

Осторонь від Токіо-2020 (було вирішено зберегти стару назву), не залишились і жур­налісти «Подолянина» та поспілкувалися з учасницею головних спортивних змагань.
Ще у квітні, під час проведення ІІ етапу Кубка України з легкоатлетичних метань, спортс­менка з Луцька 26-річна Ірина КЛИМЕЦЬ розповідала нам про бажання здобути олімпійську нагороду. Воно й не дивно. Адже п’ять років тому Ірина вже їздила на Олім­піаду, а два роки тому стала п’ятою у чемпіонаті світу в
м.Доха (Катар). Наразі вона входить до світового топу в метанні молота.
Згодом метальниця та її тренер Ярослав ЧМИР провели завершальний етап підготовки до Олімпіади в Токіо саме в Кам’янці-Подільському. Тож ми вирішили детальніше поговорити про шлях, пройдений спортсменкою від початку захоплення спортом і до другої в її житті Олімпіади.

ПО НАЙКРАЩІ УМОВИ – ДО КАМ’ЯНЦЯ!

– Ірино, як розпочався Ваш спортивний шлях?
– У школі під час уроку фізкультури. На стадіоні вчитель готував дітей до чемпіонату району з легкої атлетики. Дівчата штовхали ядро. Я спробувала, вийшло краще, ніж в інших. Після цього поїхала на районні змагання і виграла навіть у 11-класниць, хоча навчалася лише в п’ятому класі. Так наступні три роки і займалася штовханням ядра та їздила на різні старти за школу. До цього не було жодного спортивного досвіду, і моя сім’я не спортивна. А потім в обласній першості мене помітили і запросили на навчання до військового ліцею в Луцьку, де почала займатися вже метанням молота.

– Iрино, що ж найголовніше в метанні молота?
– Напевно, технічна складова. У нашому виді складно скоординуватися, оскільки сектор для метань досить закритий, а потрібно правильно розкрутитися, не вийти за межі кола, не потрапити снарядом у сітку і використати всю свою міць, швидкість, енергію тіла так, щоб молот полетів якнайпряміше та якнайдалі. А вже для цього потрібно правильно себе підвести до старту.

– А у чому секрет правильного підведення до змагань?
– Метальник добре підготовлений, коли відчуває снаряд. Тоді він може вкласти всю свою міць і швидкість у виконання спроби. Це приходить із тренуваннями, а також із досвідом. Оскільки з кожним змаганням ти починаєш краще слідкувати за станом свого організму, за метрами, які показуєш, та ефективніше аналізуєш власні результати.
– Чи є у Вашому спорті перехідний період від юніорського етапу до того моменту, коли атлет уже досвідчений та не може пробачати собі технічних недоліків?
– Ні, різниця лише у вазі молота. У юніорок до 18 років вага молота – 3 кг, у жінок – 4 кг. Відмінність суттєва, оскільки потрібно розвинути набагато більшу фізичну силу. У хлопців, узагалі, до 18-ти – 4 кг, до 23 років – 6 кг, у дорослих – 7 кг.

– Ви з Волинської області, в університеті Огієнка не навчались, але до ігор готуєтеся в Кам’янці-Подільському. Чому?
– Раніше легкоатлети готувалися до літнього сезону на олімпійській тренувальній базі в Конча-Заспі, проте нині там відбувається реконструкція легкоатлетичного стадіону. А до Кам’янця ми вперше приїхали 2019 року, коли тут збудували сектор для метань. Для тренувань метальників створили найкращі умови в Україні саме на стадіоні К-ПНУ та в спортивному комплексі «Епіцентр».

– А чи змінилося щось на рідній для Вас Волині? Адже раніше там умови були не надто хорошими.
– Так, справді, до минулого року з умовами для тренувань ситуація була не найкраща. Ще перед іграми в Ріо-де-Жанейро, коли я виконала олімпійський норматив, мені обіцяли збудувати сектор, оскільки довелося з тренером знайти місце на території закинутої військової частини, щоб там само­тужки залити бетон і тренуватися. Добре, що були навчально-тренувальні збори, куди можна було приїхати та побачити нормальний сектор. У Луцьку лише недавно відкрили стадіон для легкоатлетичних метань. Волинський технічний університет віддав свою арену для підготовки метань: списа, дис­ка, молота та штовхання ядра. Тому доб­ре, що в Кам’янці є такі хороші умови, де молоді спортсмени можуть спокійно працювати.

– А якщо говорити про етапи підготовки до ігор, то чим вони відрізняються?
– Ще взимку ми працювали на загальну фізичну підготовку та силу, коли починається сезон – працюємо на техніку, а безпосередньо перед головним турніром іде швидкісно-силовий етап. Плавно зменшуємо кількість силових вправ, більше бігаємо, виконуємо стрибкову роботу та «розметуємося».

– Ірино, 2019-го Ви перемогли у Все­світній Універсіаді, а згодом посіли п’яту сходинку в світовій першості. Як вдалося зробити такий прогрес?
– Ми плідно працювали з національною командою, в нас були хороші навчально-тренувальні збори, де ми виправляли технічні помилки та працювали, аби досягти найкращої форми. Це вдалося, і максимальна готовність була на найважливішому старті сезону.

– 2019 року в чемпіонаті світу багато спортсменів скаржилися на страшенну спеку та вологість, а у червні у Фінляндії Вам довелося виступати під проливним дощем. Чи впливає погода на змагання?
– Коли спекотно та волого – вплив незнач­ний. Є період акліматизації. На чемпіонат світу ми приїхали за декілька днів до старту. Тож встигли звикнути, провести тренування, а потім була ще й кваліфікація. Крім того, на арені працювали кондиціонери, тому було не дуже спекотно. А ось змагатися під дощем жахливо. Спроба триває півтори хвилини, а у Фінляндії була сильна злива. За таких умов бинти мокрі, бетон слизький – це не­зручно і травмонебезпечно.

– Це впливає на емоційний стан перед виступами?
– Звичайно. Взагалі ми маємо спеціальне взуття для метань, але ж сектори бувають різні. Іноді бетон жорсткий, а іноді – слизький, як бляха. Коли йде дощ, на такому покритті часто ковзаються, падають, зазнають травм. Тому в змаганнях у таких умовах я зазвичай не розкручуюся на максимум.

– Продовжуючи про емоції. Як Ви налаштовуєте себе перед виходом на арену?
– Поза спортом я – досить спокійна людина. Люблю в такі моменти побути наодинці. Ще на початку змагального дня можу сходити з тренером поснідати чи пообідати, а перед виступом дивлюся фільми чи слухаю музику.

– Торік Олімпійські ігри перенесли через ковід. Як це сприйняли?
– У березні 2020-го ми були на зборах, готувалися до зимового Кубка Європи в Анталії, але за тиждень до вильоту до Туреччини нам повідомили, що все скасували. Збірна залишилася на базі готуватися вже на головний старт – Олімпійські ігри, однак згодом МОК ухвалив рішення про перенесення ігор у зв’язку зі стрімким зростанням у світі кількості хворих на Сovid-19. Спочатку всіх нас закрили на місячний карантин, а у травні з’явилася змога поїхати до тренера в Мукаче­ве та поступово відновлювати тренування.

– А потім мали травму. В лютому цього року підписники Ваших соціальних мереж були налякані світлинами з лікарні. Що тоді трапилося?
– Я травмувалася ще на зборах, але добре не відновилася та готувалася до зимового чемпіонату України, проте під час кидка на тренуванні стався вивих плечового суглоба. Одразу поїхала до травматології, а за тиждень – операція у добровільно-примусовому порядку, аби згодом травма не стала хронічною. Це змістило підготовку. З шести місяців вилетіло два, хоч я й підтримувала форму, як могла. Працювала на тренажерах, виконувала можливу технічну роботу. Тому операція була 24 лютого, а перший старт після повернення – 15 травня. Помилки ще є, але їх виправимо.

– Ірино, склад змагань серед найсильніших майже завжди один і той же, а чи спілкуються «топи» між собою?
– Звичайно (сміється). Є спортсменки, які привітні, спілкуються між собою і до турніру, і після. Наприклад, недавно на Меморіалі Ірени Шевінської в польському Бидгощі я жила в готелі разом із суперницею Ханною Скидан з Азербайджану. Ми ходили разом снідати, обідати, вечеряти, розминатися. Але є й атлетки, з якими спілкування на рівні «Привіт! Привіт!».

– Танці після вдалої спроби – Ваша «фіш­ка». Як це з’явилося?
– У секторі я доволі емоційна. Коли щось не виходить, можу сердитися, кричати і навіть лаятися, а коли все вдається – з’являються сміх, танці, стрибки… Звичка танцювати виникла 2018 року на турнірі в Берліні. Після кваліфікації я затанцювала, це зафіксували телекамери. І вже при виході до мікс-­зони я побачила, що всюди транслюють мій танок. Так відтоді його й залишила.

– Який у Вас раціон? Адже знаємо, що спортсмени досить часто сидять на спеціалізованих дієтах.
– Дієти в мене немає. Дотримуюся принципів здорового харчування та намагаюся робити акцент на вживанні білкової їжі. Але й солодке дуже люблю. Якщо втримати себе від споживання цукерок або шоколадок можу, то від тістечка чи торта – ніколи.

– Ірино, плани на Токіо не змінилися?
– Звичайно, ні. Хочеться медалі. Напевно, навіть кожен новачок хоче постояти на олімпійському п’єдесталі. Проте розумію, що це складно, і якщо вийде – дуже добре, якщо ні – буду готуватися до Парижу 2024 року. Найголовніше – це після змагань у Японії розуміти, що вдалося зробити все від себе залежне.
Виступи Ірини Климець розпочнуть­ся з кваліфікації 1 серпня, о 3.10 ночі за київським часом. Фінал у метальниць молота стартує 3 серпня, о 14.35 за Києвом.

ЗА КОГО ВБОЛІВАТИ КАМ’ЯНЧАНАМ?

Загалом у Токіо буде 14 спортсменів (ще двоє значаться у резервному складі збірної), дотичних до Кам’янця-Подільського. Крім Ірини Климець, на японській землі виступатимуть ще троє метальників, які також готувалися до Олімпіади в нашому місті. Це Михайло Кохан та Михайло Гаврилюк (метання молота), Сергій Перевозніков (резерв, метання молота) та Ігор Мусієнко (штовхання ядра).
Змагатимуться і студенти К-ПНУ ім.Іва­на Огієнка: Дар’я Білодід та Артем Лесюк (дзюдо), Наталя Пироженко-Чорномаз (біг 4х400 м), Анастасія Лисенко (резерв, важка атлетика).
Випускники К-ПНУ: Марина Бех-Романчук (стрибки у довжину), Ігор Радівілов (спортивна гімнастика), Оксана Лівач (жіноча боротьба), Сергій Куліш (стрільба), Георгій Зантарая та Ньябалі Кеджау (дзюдо). Ще однією спортсменкою, яка закінчила К-ПНУ та змагатиметься за медалі в дзюдо, є наша землячка Ірина Кіндзерська, котра через одруження і зміну громадянства тепер представляє Азербайджан.

Олександр ЩЕРБАТИХ.