Квітковий рай – саме так називають господарство Анни РЕЗНІЧУК, яка проживає в Гуменецькій ОТГ. Гладіолуси, тюльпани і нарциси на її городі вже десятки років, але активно кам’янчани заговорили про неї саме цьогоріч. Карантин таки дався взнаки.
Карантин карантином, а їсти хочеться завжди, тому в мешканців району та місцевих дачників з’явилася неабияка можливість першими за сусідів посадити городи. Як підготуватися до цього трудомісткого процесу, детально пояснив доктор сільськогосподарських наук, доцент ПДАТУ Руслан М’ЯЛКОВСЬКИЙ.
По роз’яснення ми звернулися до Подільського державного аграрно-технічного університету. На актуальні городницькі теми спілкуємося з кандидатом сільськогосподарських наук, доцентом кафедри садово-паркового господарства, геодезії та землеустрою Петром БЕЗВІКОННИМ.
Уже з лютого господарі почали приглядатися до молодняка птиці, аби восени мати і яйця, і дієтичне м’ясо. Якщо ж головна ваша вимога до птиці – м’ясо,
Тепла зима не давала спокою городникам, вони жартома все поривалися як не картоплю на Водохреще саджати, то насіння в січні висівати. Жарти жартами,
а частка правди у цьому є.
На початку весни, а отже, і вегетаційного сезону, власники присадибних ділянок міркують над тим, як захистити багаторічні насадження від шкідників та хвороб. Особливо
це питання гостро постало після цьогорічної теплої зими.
Кінець жовтня нагадав українцям декорації дитячого мультику «Їжачок у тумані», адже густий молочний серпанок атакував не лише Кам’янеччину, а й решту країни. Можливо, і не звернули б на нього особливої уваги, але раптом Київ у цей час почав потерпати від жахливого смогу.
Кожен другий кам’янчанин гордо називає рідне місто туристичним, проте не кожен знає про унікальні маршрути і цікавинки, особливо ті, що не вказані в популярних путівниках. А їх у перлини Поділля чимало.
Осіння пора – не лише час збирання врожаю, а й підготовки грунту до нового сезону і висаджування грядок на зиму.
Продовжимо наші мандрівки найгарнішими куточками в околицях Кам’янця. Цього разу битий (ой, битий, ох, битий!) шлях знову поведе нас повз Слобідку-Кульчієвецьку та Станіславівку – до Врублівців.
Багато хто з кам’янчан улітку, аби покупатися, вирушає в місце впадіння Збруча у Дністер біля села Ісаківці, колись відомого своїми піонерськими таборами «Надія» та «Мрія». Збруч усе так само долає останні сотні метрів до Дністра під двома мостами – новим і старим, а от від таборів уже не залишилося й сліду.
Відразу за Вихватнівцями відбігає дорога праворуч, до сіл Демшин, Субіч, Калачківці та Рогізна. І тут перед нами стоїть непроста дилема. Там, за тим поворотом ліворуч, – краса неймовірна. Але дорогою до краси водії проклянуть і Поділля, і автодор, і саму ідею внутрішнього туризму. Давайте так: дороги до всіх сіл – жахливі, але, швидше за все, побачене буде варте зіпсованих нервів. Якщо обирати найцікавіше, тоді варто обмежитися Субічем та околицями Калачківців. Про них у продовженні циклу статей про мандрівки вихідного дня.
Літо – час мандрівок, і зовсім не обов’язково покидати навіть межі рідного району, щоби набратися вражень і відпочити й очима, і душею, а надто коли це не просто собі район, а Кам’янеччина – край товтр і Дністра. Розпочинаємо цикл статей про мандрівки вихідного дня. Перша поведе нас до високих скель над Дністром.
Щорічно у світі понад 10 мільйонів людей піддаються нападам комах і плазунів, зокрема й отруйних. Сусідство з ними рідко буває приємним.
