ЛЮБОВ І ВІРА – ЖИТТЄВА СИЛА
Берегині – 90, саме такий солідний ювілей 2 травня зустрічатиме кам’янчанка, мати-героїня, любляча бабуся та прабабуся Станіслава КИСЕЛЮК. Усі її 12 дітей, 29 онуків і 26 правнуків ще з осені обдумують, де краще відзначити круглу дату найріднішої, які гарні слова обрати для привітання, пісні – щоб передати всю ту величезну любов до неї, подяку за життя і гідне виховання. Хоча карантин вніс корективи у свято, все ж чимало добрих слів Станіслава Станіславівна почує від дітей, онуків та правнуків.
Ця велика жінка заслуговує на те, щоб про неї написали книгу, яка буде настільним посібником у кожній родині, бо навчатиме сім’ї справжнім цінностям – любові, поваги, добра і підтримки.
МОЯ СТАСЯ
У житті найголовніше – любов. Цю істину усвідомила ще в ранньому дитинстві, коли залишилася без батька шостою дитиною на руках у матері. Голову сімейства репресували, незважаючи на дрібних діток. Материна любов, а також братів і сестер стала неабиякою підтримкою у житті. Допомогла пережити війну. Станіслава Станіславівна досі згадує військові літаки, з яких падали пляшки. Малі діти не розуміли, що то бомби. Але воєнне лихоліття добре навчило розрізняти снаряди і небезпеку, яка від них ішла.
У дорослому житті любов’ю всього життя став майстер із ткацької фабрики, з яким разом працювали, старший на 10 років учасник бойових дій Броніслав.
Душа в душу прожили разом 61 рік. І до смерті Броніслав Антонович називав дружину «моя Стася». Народилися у них: спочатку Михайло, у якого нині 8 дітей, за ним Іван, Галина, Петро, Павло, Анатолій, Віктор, Леонід, Володимир, Оксана, Людмила, Тетяна. Любові щодва роки ставало все більше і більше.
Знаходила наша героїня час і на роботу в колгоспі на Кубачівці, де жила свого часу, то в хлібному магазині працювала. При цьому діти завжди були доглянутими, гарно вчилися. Хлопці всі пройшли армію, займалися спортом. Мали значні успіхи у футболі, грали навіть за область, а Леонід став знаним художником. Дівчата також не пасли задніх. Усі діти знайшли себе в житті, живуть по правді й справедливості.
На запитання «Як Вам вдалося поставити на ноги стількох дітей, дати їм гідну освіту, виховання?» мати-героїня, усміхаючись, відповідає:
– Я просто всіх їх дуже люблю, хотіла, щоб у кожного був час на себе, на розвиток. Звідки бралися в мене сили? Зранку постою, помолюся і йду до роботи, Бог давав мені сили і здоров’я: їсти наварити, попрати, а ще ж на роботу ходила. Чоловік мені багато допомагав. Усі негаразди забувалися, як тільки гляну на своїх янголяток, пригорну до себе, а слова-дивування сусідів були як бальзам на душу: «Стасю, дивися, як їх у тебе багато, а які всі доглянуті, чистенькі та гарні які ж!».
МАТЕРИН ЗАПОВІТ
Станіслава Станіславівна досі з жахом згадує велике прання, коли жила у приватному секторі на Руських фільварках, а воду носила за декілька кварталів. Водночас той приватний сектор допомагав вижити, адже і господарство тримала, і садок був. Віруюча сім’я, попри фінансову скруту, в якій жило чи не все тогочасне суспільство, не могла оступитися і взяти, що неправильно лежить, чи домовитися, щоб дали «з-під поли». Жили за Божими правилами і послуговувалися лише тим, що мали. Хоча діти доношували одне за одним речі, але вони мали набагато більше, – вони мали справжню сім’ю, любов, підтримку один одного, гідність і порядність.
Те, що для цієї сім’ї було звичним: варення у трилітрових банках, огірки у 10-літрових, сотні наліплених вареників, десятки пирогів, то для невісток і зятів, які поповнили величезну родину, це стало справжнім здивуванням.
– Завжди мене вражало, як мама все встигала із такою кількістю дітей, при цьому вона не змушувала старших доглядати молодших, бо вважала, що вони мають право на свій простір, на своє дитинство, – розповідає невістка Ольга. – Моєму здивуванню не було меж, коли якось зранку завітала до свекрухи і побачила, скільки вареників вона наліпила. Стіл такий довжелезний – і весь у варениках, навіть перерахувати було важко, не те що наліпити. Але найбільше мене вражає, як мама змогла настільки полюбити і нас – невісток та зятів, ніхто не чув від неї жодного осуду чи поганого слова. А як вона змогла правильно виховати всіх дітей. Жоден не пішов кривою стежиною. Вони всі настільки люблять маму, ніхто ніколи не дорікав їй, що комусь менше любові було, що комусь більше дала, а комусь менше. Так ставитися до життя, до батьків, один до одного навчили вони і своїх других половинок, і дітей – лише всерозуміюча, безмежна любов і повага.
– Мені досі дивно, як мама справлялася з нами всіма, адже до садочка ходили лише молодші, – згадує донька Оксана. – Старші до школи були завжди вдома. Батько ходив на роботу, а вона давала раду господарству. Як же смачно готувала, особливо на свята стільки смаколиків наробляла. Хист у неї до кулінарії ще той. Дотримувалася і дотримується досі всіх релігійних свят, щоденно молиться, саме вища сила і дає їй сили й уміння правильно жити та навчати нас цьому.
Недавно мати зібрала всіх своїх синів і дочок на загальну раду. Довго вони згадували дитинство, рідних. Берегиня всіх благословила і заповіла триматися одне одного.
А вони й без того рідняться. Якщо день народження в когось, то мінімум стіл на 50-60 осіб готувати. Але то все гарні клопоти, які приносять лише позитивні емоції та вкотре підтверджують, що у цьому житті велике сімейство має на кого покластися, до кого їхати, з ким святкувати, а це найбільша радість.