П'ятница, 29 Березня 2024 р.

ГІДНИЙ ПРИКЛАД ДЛЯ ЛІЦЕЇСТІВ

Високий, підтягнутий, мужній, із патріотичними поглядами і нестримним бажанням рухатися вперед. Таким начальника Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою полковника Олександра РОЩУКА бачать колеги, рідні, ліцеїсти, земляки.
28 вересня він відзначатиме 60-річчя, тож напередодні спілкуємося з ювіляром про життя. Про себе розповідає лаконічно, а ось про службу і улюблене дитя – ліцей – ладен говорити годинами.

«ВИЖИВАЛИ ЗАВДЯКИ СПІВПРАЦІ»

Олександр Рощук. Фото Iгоря ТкачукаНародився Олександр Степанович 28 вересня 1960 р. в селі Рукшин Хотинського району Чернівецької області. Мати працювала фельдшером у сільській амбулаторії, батько – заступником голови колгоспу, але хотів учитися і в 34 роки закінчив університет, здобувши фах учителя історії. 1974 р. родина пере­їхала у Хотин. До 7 класу співрозмовник гриз граніт науки в Рукшинській сільській школі й зізнається, що там отримав міцний фундамент знань. Після закінчення школи у Хотині успішно склав іспити і поповнив лави Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища ім.Харченка, яке закінчив 1981 р. На той час уже встиг створити сім’ю зі студенткою Чернівецького медінституту (наразі Буковинський медуніверситет).
– Дружина ще навчалася, тому я попросив, аби мене не відправляли в групу Радянських військ у Німеччині, а залишили служити на території колишнього Радянського Союзу. Так опинився в Забайкальському військовому окрузі, де прослужив 4 роки на посадах начальника інженерної служби, командира саперної роти укріпрайону. Але 1985 року таки потрапив до Німеччини, де прослужив 5 років – був коман­диром роти, а потім – начальником штабу інженерно-саперного батальйону, – розповідає Олександр Степанович.
Повернувшись із Німеччини, офіцер відмовився від вступу до військової академії, натомість потрапив до Одеського військового округу – два роки службу проходив у місті Рибниця, що в Придністров’ї.
– Там саме розгортався конфлікт, тож ходили зі зброєю, – пригадує буремні часи Олександр Рощук. – Із дружиною винаймали квартиру, й одного разу я їй привіз зброю і ска­зав: «Бери, бо ти тут сама». Інші сім’ї, котрі мешкали компактно, охоронялися. Доньку евакуювали – із чужими людьми відправили до моїх батьків у Хотин. Те, що нині відбувається на Донбасі, – це сценарій, який відпрацьовувався в Придніст­ров’ї. До політично-військового конфлікту Придністров’я було багатим краєм, служилося там, як у раю, не гірше, ніж у Німеччині. Але коли після 1992 року довелося знову там побувати, то були самі злидні. На таку розруху страшно і боляче було дивитися: порожні магазини, копійчані зарплати, зневірені люди… Багатющий край перетворили на пус­телю. На жаль, усюди, куди втручається Росія, – злидні, біди і розруха.
Військовому пропонували високі посади в армії СНД, але він відмовився, 1992 р. повернув­ся в Україну й перевівся у Прикарпатський військовий округ. Служив у місті Хуст, с.Крива, згодом – у Скалі-Подільській, і 6,5 років – командиром частини в селі Руда, що на Кам’янеччині.
– Це були найважчі часи, коли на військову частину давали пів мішка круп і 50 літрів солярки на місяць, – пригадує часи перебудови військовослужбовець. – Виживали, як могли. У нашій частині було 15 би­ків, 40 свиней. На той час ще існували сильні колгоспи: ми допомагали їм, а вони – нам. Співпрацювали з Кам’янець-Подільською і Хотинсь­кою РДА. Часи були важкими, однак цікавими.
1999 року Олександру Рощуку запропонували посаду начальника штабу Центру підго­товки інженерних військ, де він прослужив рік. А далі доля підкинула черговий сюрприз.

У ЛІЦЕЇ ВЖЕ 20 РОКІВ!

Олександр Рощук із ліцеїстамиСаме тоді, 2000 року, колишній начальник ВІІ при ПДАТУ генерал-майор Василь Мельницький разом з однодумцями виношували мрію створити в Кам’янці-Подільському військовий ліцей, який би підпорядковувався Хмельницькій області. Керувати закладом і взяти на себе весь тягар з його організації довірили Олександру Рощуку.
– Два місяці мене переконували йти на керівника. Я відмовлявся, бо знав, що це таке – мав за плечима досвід служби в Руді. Але погодився знову розпочати все з чистого аркуша, – розповідає мій співрозмовник. – Насамперед поїхали в схожі заклади, що діють у Києві та Львові, ознайомилися з їхньою роботою і взялися до справи. Наш ліцей із першого дня заснування особ­ливий. Якщо інші спочатку планувалися, мали рік на організацію навчального процесу, комплектування, то ми скомплектувалися і приступили до занять, а вже потім вирішували поточні питання: розміщення, одяг для ліцеїстів, харчування.
І завдяки небайдужим людям у нас усе вдалося. Скажімо, тодішній начальник відділу освіти Володимир Тюрін допоміг з учителями і класами – спочатку ліцеїсти навчалися в ліцеї, де нині НВК №3. Через рік мали вже свій педколектив, а ось власного приміщення, на жаль, не маємо й досі, орендуємо його в Міністерства оборони України. І це неабияка проблема, бо якби мали влас­ну домівку, ліцей був би ще кращим.
За ці 20 років, які так швидко пролетіли, мали багатьох наставників. Значних зусиль до справи формування закладу доклали тодішні голова Хмельницької ОДА Віктор Лундишев, начальник інженерних військ ЗСУ генерал-лейтенант Володимир Воробйов, начальник обл­управління освіти і науки Володимир Войтенко та його заступники Світлана Бобровнік і Наталія Жолобок, начальник служби мінної безпеки інженерного управління ЗСУ Віктор Покулько.
Із дотриманням вимог карантину минулої суботи в ліцеї відбулася вже 20-та посвята ліцеїс­тів, куди завітали і декілька гостей, на очах яких ліцей народжувався, ріс, мужнів і нарощував м’язи. Перший набір налічував 65 юнаків, переважно із Хмельниччини. Нині навчаються майже 500 хлопців із різних регіонів України.
– За ці 20 років маємо понад 3000 випускників, більшість з яких пов’язали життя з армією, поліцією та іншими силовими структурами. Решта ж продовжили навчання у престижних вишах невійськового профілю. Після того, як Україна перейшла на ЗНО, до цих іспитів підходимо з неабиякою відповідальністю, тому й маємо гарні результати.
У 20-ту річницю ліцею наш ви­пускник Олександр Єрменчук за­телефонував, привітав зі святом і ощасливив гарною новиною про захист докторської дисертації та присвоєння звання доктора наук. Сьогодні він займає високу посаду в системі СБУ.
Ще один наш випускник, Дмитро Івахнюк, балотувався в народні депутати України. Закінчив КПІ, був учасником Майдану, добровольцем пішов на війну – служив у ІІІ полку спецназу в Кропивницькому. Однак через поранення змушений був залишити службу. Нині працює в Києві. А наш теперішній 11-класник Каленик Іванцов – лауреат Всеукраїнського конкурсу-захисту робіт МАН і президентський стипендіат, – із гордістю про ліцеїстів розповідає Олександр Степанович і може говорити про них годинами. Адже у цьому закладі налагоджений зв’язок: випускники залюбки приходять до альма-матер, аби побачити викладачів і поспілкуватися з новими ліцеїстами.
Тут із неймовірним трепетом вшановують пам’ять випускників-Героїв, які віддали життя, захищаючи Україну. За роки війни на сході України під час виконання обов’язків їх загинуло п’ятеро. На жаль, їм усім ще би жити і жити, але цинічна війна обірва­-ла молоді життя, зробила сиротами маленьких діток, дружин, батьків. Це Сергій Саліпа зі Старокостянтинова, Роман Наглюк із с.Ходорівці, Дан Колісник із с.Калиня, Андрій Кухар із Чемеровеччини та кам’янчанин Євген Сарнавський. Олександр Рощук з колегами і ліцеїстами підтримують зв’язок із сім’ями загиб­лих. У ліцеї зародилася ще одна шляхетна традиція – допомагати діткам, які залишилися без та­тусів. Є тут шкатулка, яку наповнюють усі, а напередодні Дня святого Миколая і Дня знань купують подаруночки для дітей.
Ліцей має «Книгу спогадів» про випускників, які віддали молоде життя на сході, або ж неод­норазово виконували там бойові завдання. Поки що в електрон­ному вигляді, але книга корис­тується неабияким попитом у юних ліцеїстів. Загалом 90 випускників відзначені державними нагородами за мужність і героїзм у ході ООС (АТО).
– Ліцей – це не стіни, ліцей – це наші діти і весь колектив. Уже 20 років ми крокуємо в країну знань під гаслом «Вчитись перемагати!». Адже прагнемо не лише дати хороші знання, фізичну підготовку, прищепити патріотизм. На уроках я постійно наголошую хлопцям, що навіть коли вони досягли висот, все одно потрібно рухатися вперед – інакше можна впасти у прірву. Постійно треба вчитися й самовдосконалюватися, – переконаний керівник ліцею.
Тому в стінах цього закладу приділяють максимум уваги не лише якісному навчанню, а й всебічному розвитку. Тут діють чимало різних клубів, щороку виявляються нові таланти. А оркестр і патріотичні пісні, що лунають із території закладу, взяли за живе не одного кам’янчанина. Чуючи досконалі акорди та відточений спів, ніхто й не здогадується, яких зусиль довелося докласти Олександру Сте­пановичу, аби створити оркестр ліцею, що нараховує 25 музикантів-ліцеїстів. І навіть попри те, що юнаки там постійно змінюються, це не відбивається на професійності. А після того, як кадри з випуску ліцеїстів 2002 року, які всі разом заспівали гімн України, облетіли центральні канали та військові передачі, співати почали на військових парадах та інших зібраннях.

НАЙКРАЩИЙ ДАРУНОК – ЗДОРОВ’Я РІДНИХ ТА УСПІХ ЛІЦЕЮ

Олександр Рощук із родиною. Фото Iгоря ТкачукаНадійною підтримкою для Олександра Степановича є його рідні. Дружина Валентина Ва­силівна – сімейний лікар, котра не одне десятиліття не зраджує клятві Гіппократа. Донька Ма­рина закінчила Чернівецький національний університет імені Федьковича, факультет іноземної філології. Разом із чоловіком-­правоохоронцем подарувала двох онуків: Олександра, який нині навчається в ліцеї, та Аню, яка перейшла у 2 клас.
Ювіляр каже, що свого часу мав чимало хобі, захоплювався скелелазінням, а нині закохався в сільське господарство. Також на дачі, що на березі Дністра, прикрасив берег туями, березами, дубами, соснами, ялинками.
Дружина висадила яскраві квіти, насіння яких привозить із мандрівок, куди родина вирушає у відпустку.
– Я почав вирощувати виноград. Мені це цікаво, роблю з нього все, що можна, – з усмішкою каже ювіляр.
А ще співрозмовник не уяв­-ляє свого життя без книг, які бере із собою і у відпустку, і у відрядження.
На запитання, який подарунок хотілося б отримати на ювілей, не вагаючись, відповідає:
– Подарунки цікаві дітям. Для мене найголовніший – це спокій у колективі, успіхи ліцею, бажання викладачів працювати, а дітей – вчитися. І хочу, аби в родині всі були здоровими та частіше зустрічалися.