Вівторок, 03 Серпня 2021 р.

КОЛИ ЦИФРИ – СЕНС ЖИТТЯ

16 ЛИПНЯ – ДЕНЬ БУХГАЛТЕРА В УКРАЇНІ


Побутує думка, що світом правлять цифри. Для нашої співрозмовниці ця стихія стала не лише захопленням, а й справою всього життя. І хоча сьогодні кам’янчанка Зінаїда НОСКОВА вийшла на заслужений відпочинок, однак із рахунками, звітами, податками не попрощалася. І досі допомагає місцевим підприємцям, які звертаються до неї по поради,
пізнати фінансовий світ справ. Понад десять років Зінаїда Іванівна зводила дебет із кредитом і в «Подолянині», тому в нас з’явилася слушна нагода поспілкуватися, без перебільшення, з нашою бухгалтеркою, яку знає чи не пів міста за її вміння завжди бути в курсі найголовніших змін й залишатися енергійною, щирою та привітною.

Зінаїда Носкова– Зіно Іванівно, коли захопилися цифрами?

– Ще у школі. Я закінчила заклад із золотою медаллю, але математику знала найкраще. Оскільки батька часто переводили по роботі – він тривалий час працював головою колгоспу в Зарічанці, перед цим – начальником управління сільського господарства у Чемерівцях, пізніше – заввідділом насінництва на кафедрі рослинництва в колишньому сільгоспінституті в Кам’янці (нині ПДУ. – Прим. ред.), я змінила три школи. Вчилася в Чемерівцях, Зарічанці, а закінчила вже Дов­жоць­ку. Не зрадила королеві наук і під час навчання в тодішньому сільгоспінституті, на економічному факультеті, який, до речі, також закінчила із червоним дипломом.
В інституті математику читали п’ять семестрів, але жодного разу не складала іспит, бо завжди отримувала «автоматом».

– Усе життя Ви на «ти» із цифрами. А де розпочали будувати кар’єру?

– Оскільки вчилася відмінно, мене залишили в інституті на ка­федрі бухобліку, де минули перші пів року трудової діяльності. І хо­ча за документами числилася лаборанткою, але фактично працю­вала асистенткою викладача і ве­ла практичні заняття з бухобліку в агрономів. Там переважно вчилися кремезні хлопці, а я маленького зросту. Але всі слухали мене і виконували завдання.
Одного разу до мене прийшла студентська подруга, яка працю­вала економісткою в товаристві СКБ МЕТ, і каже: «Ти на відмінно вчи­лася в інституті. А у нас є вакансія, зарплата хороша. Підеш до нас?». Я й пішла, пропрацювала там 16 років. Перших п’ять – економісткою з праці, а 11 – головною бухгалтеркою. Це була найцікавіша робота, хороший і дружний колектив. У моє­му підпорядкуванні перебували 10 бухгалтерів, майже всі однолітки, молоді, енергійні, тож працювалося легко та приємно. Підприємство підпорядковувалося Міністерству електротехнічної промисловості, й майже кожен квартал я їздила в Москву здавати звіти. І хоча спочатку було лячно й незвично, потім настільки звикла, що їхала з радіс­тю, адже щоразу ходила на нову вис­таву в театр.
Із розвалом Радянського Союзу чимало підприємств опинилися у скрутному фінансовому стані, була затримка із виплатами зарплат, а жити за щось треба. Тож у грудні 1996 року я звільнилася з СКБ МЕТ і пішла працювати в «Магнум Украї­на» – компанію з іноземними інвестиціями Польщі, Голландії та Ізраїлю. Тут виготовляли жалюзі, але за рік звільнилися декілька бухгалтерів, тому довелося фінансову документацію вести фактично з нуля і привести її до ладу. Річ у тім, що не всі бухгалтери були обізнані щодо ведення зовнішньоекономічної діяльності, а в мене такий досвід був, завдяки СКБ МЕТ.
Я привела всі документи в по­рядок, і коли були перевірки, не знай­шли жодної помилки чи неточності. За якісно виконану роботу тодішній керівник підприємства безкоштовно встановив у моєму приватному будинку жалюзі на всі вікна. Відверто, такий сюрприз був приємним, як і загалом тут працювати. 1997 року здавала міжнародні баланси в Польщі, мабуть, одна з небагатьох бухгалтерів України. На жаль, за станом здоров’я довелося звільнитися з підприємства 1998 року.

– Відтоді почали працювати на себе?

– Недовго попрацювала на «Механіку» і паралельно здійснювала фінансову діяльність інших фірм та підприємців. Мала таких близько десятка. Це настільки цікаво. На одній фірмі молоденька дівчина-­економістка якось запитала: «Ну, як цифри можуть подобатися?». Я ж можу працювати з ними до пізньої ночі. Глип, а на годиннику вже третя ночі, пора й спати лягати. Коли все сходиться, забуваю про час і можу працювати цілодобово. Мені насправді подобається моя робота і вважаю, що мені з нею пощастило. Це так важливо, коли робота – твоя стихія, натхнення і задоволення.

– Зінаїдо Іванівно, а цифри Вам не сняться?

– Ні (усміхається), мені взагалі рідко що сниться.

– Чи справді найбільший страх бухгалтера, коли баланс не сходиться?

– Різне трапляється. Я ж буду перебивати суму доти, поки не зна­йду помилку. Нині бухгалтерам пра­цювати набагато легше завдяки програмному забезпеченню. Уже не потрібно шукати копійку вручну, бо головна книга формується автоматично у програмі «1С: Бухгалтерія». Якщо правильно ввів первинні документи, то далі облік формується автоматично. Раніше працювали в ручному режимі та часто доводилося шукати буквально копійку.

– А не важко було опановувати сучасну техніку і профільні програми?

– Перша бухгалтерська програма, з якою розпочала працювати, – це «Парус» у «Магнум Україна». Власне, там і з комп’ютером уперше ознайомилася. Далі були різні версії «1С: Бухгалтерії», до речі, тепер уже є восьма. І щоразу цікаво переходити з однієї на іншу, хоча і доводиться докладати чималих зусиль. Але коли її опановуєш, це приносить неабияке задоволення. Програмне забезпечення дуже полегшує бухгалтерське життя, адже не потрібно робити звітність вручну, йти в статистику, податкову, пен­сійний та вистоювати там черги, аби все здати. Усе це можна зробити онлайн.

– Бухгалтерами стають чи народжуються?

– Тут найголовніше – бажання. Якщо людина справді цього хоче, обов’язково досягне високих результатів. На початку важких 90-х, ще коли працювала в СКБ МЕТ, відділи скорочували, а в бухгалтерії завжди була робота. І до нас перевели декількох дівчат. Одна з них Тетяна Гудзяк закінчила наш фізмат, але бухгалтером не пра­цювала. Вона швидко опанува­ла цю професію, бо дуже цього хотіла.
У цій професії головне – тримати руку на пульсі й слідкувати за всіма змінами законодавства. Раптом щось пропустиш, це випливе під час перевірок і обернеться солідними санкціями.

– А в нашій країні законодавство справді змінюється часто?

– Так. Скажімо, нині змінилося нарахування податку з доходів фізичних осіб. І держава через це недоотримує кошти, бо підприємець на загальній системі оподаткування може влаштуватися на роботу. Роботодавець за нього сплачуватиме ЄСВ у розмірі 1320 гривень. Але, маючи дохід у мільйони, підприємець-найманець мав би сплачу­вати відсоток від цього доходу.
Я вважаю, що це безглузде рішення держави, бо вона втрачає на ЄСВ, а в нас і так Пенсійний фонд не тріщить.

– А як Ви відпочиваєте від цифр і звітів?

– Люблю мандрувати, але останнім часом це не дуже вдається. Востаннє 2011 року відвідала Із­раїль. Про цю подорож мріяла давно. На власні очі побачила ті місця, якими ходив Ісус Христос, Золоті ворота, через які він в’їжджав у Єрусалим, пощастило відвідати храм Гробу Господнього, Гетсиманський сад, де молився Ісус перед арештом, побувала і в храмі, де могила Матері Божої. Мене настільки все це вразило, надихнуло і ще більше укріпило у вірі. Ще раз хочу з’їздити, бо не потрапила до храму Різдва Христового.
До пандемії щороку їздила на 10 днів у Сатанів. Ненадовго, бо бухгалтер не може собі дозволити біль­ше відпочивати, адже звітність, податки і зарплати у відпустку не йдуть. Однак уже другий рік не їхала через ковід. Якщо зроблю щеплення, ймовірно, вирвуся на відпочинок. Можливо, дивно звучить, але я відпочиваю тоді, коли пра­цюю за комп’ютером. Від роботи не втомлююся.
Найбільшою радістю і натхненням для мене є сім’я: син, невістка та найбільша втіха – онучка Софійка, якій пішов десятий рік. Вона – наша розумничка, гарно вчиться, молодшу школу закінчила з високими балами, слухняна і не за роками розвинута.
Син і невістка пішли моєю сте­жи­ною – обидвоє закінчили «Облік і аудит» ПДАТУ. Син – приватний підприємець, а невістка працює в банку.
Мрію, щоб рідні були здоровими, а в Україні нарешті настали спокій і мир.