КОЛИ ЦИФРИ – СЕНС ЖИТТЯ
16 ЛИПНЯ – ДЕНЬ БУХГАЛТЕРА В УКРАЇНІ
Побутує думка, що світом правлять цифри. Для нашої співрозмовниці ця стихія стала не лише захопленням, а й справою всього життя. І хоча сьогодні кам’янчанка Зінаїда НОСКОВА вийшла на заслужений відпочинок, однак із рахунками, звітами, податками не попрощалася. І досі допомагає місцевим підприємцям, які звертаються до неї по поради,
пізнати фінансовий світ справ. Понад десять років Зінаїда Іванівна зводила дебет із кредитом і в «Подолянині», тому в нас з’явилася слушна нагода поспілкуватися, без перебільшення, з нашою бухгалтеркою, яку знає чи не пів міста за її вміння завжди бути в курсі найголовніших змін й залишатися енергійною, щирою та привітною.
– Зіно Іванівно, коли захопилися цифрами?
– Ще у школі. Я закінчила заклад із золотою медаллю, але математику знала найкраще. Оскільки батька часто переводили по роботі – він тривалий час працював головою колгоспу в Зарічанці, перед цим – начальником управління сільського господарства у Чемерівцях, пізніше – заввідділом насінництва на кафедрі рослинництва в колишньому сільгоспінституті в Кам’янці (нині ПДУ. – Прим. ред.), я змінила три школи. Вчилася в Чемерівцях, Зарічанці, а закінчила вже Довжоцьку. Не зрадила королеві наук і під час навчання в тодішньому сільгоспінституті, на економічному факультеті, який, до речі, також закінчила із червоним дипломом.
В інституті математику читали п’ять семестрів, але жодного разу не складала іспит, бо завжди отримувала «автоматом».
– Усе життя Ви на «ти» із цифрами. А де розпочали будувати кар’єру?
– Оскільки вчилася відмінно, мене залишили в інституті на кафедрі бухобліку, де минули перші пів року трудової діяльності. І хоча за документами числилася лаборанткою, але фактично працювала асистенткою викладача і вела практичні заняття з бухобліку в агрономів. Там переважно вчилися кремезні хлопці, а я маленького зросту. Але всі слухали мене і виконували завдання.
Одного разу до мене прийшла студентська подруга, яка працювала економісткою в товаристві СКБ МЕТ, і каже: «Ти на відмінно вчилася в інституті. А у нас є вакансія, зарплата хороша. Підеш до нас?». Я й пішла, пропрацювала там 16 років. Перших п’ять – економісткою з праці, а 11 – головною бухгалтеркою. Це була найцікавіша робота, хороший і дружний колектив. У моєму підпорядкуванні перебували 10 бухгалтерів, майже всі однолітки, молоді, енергійні, тож працювалося легко та приємно. Підприємство підпорядковувалося Міністерству електротехнічної промисловості, й майже кожен квартал я їздила в Москву здавати звіти. І хоча спочатку було лячно й незвично, потім настільки звикла, що їхала з радістю, адже щоразу ходила на нову виставу в театр.
Із розвалом Радянського Союзу чимало підприємств опинилися у скрутному фінансовому стані, була затримка із виплатами зарплат, а жити за щось треба. Тож у грудні 1996 року я звільнилася з СКБ МЕТ і пішла працювати в «Магнум Україна» – компанію з іноземними інвестиціями Польщі, Голландії та Ізраїлю. Тут виготовляли жалюзі, але за рік звільнилися декілька бухгалтерів, тому довелося фінансову документацію вести фактично з нуля і привести її до ладу. Річ у тім, що не всі бухгалтери були обізнані щодо ведення зовнішньоекономічної діяльності, а в мене такий досвід був, завдяки СКБ МЕТ.
Я привела всі документи в порядок, і коли були перевірки, не знайшли жодної помилки чи неточності. За якісно виконану роботу тодішній керівник підприємства безкоштовно встановив у моєму приватному будинку жалюзі на всі вікна. Відверто, такий сюрприз був приємним, як і загалом тут працювати. 1997 року здавала міжнародні баланси в Польщі, мабуть, одна з небагатьох бухгалтерів України. На жаль, за станом здоров’я довелося звільнитися з підприємства 1998 року.
– Відтоді почали працювати на себе?
– Недовго попрацювала на «Механіку» і паралельно здійснювала фінансову діяльність інших фірм та підприємців. Мала таких близько десятка. Це настільки цікаво. На одній фірмі молоденька дівчина-економістка якось запитала: «Ну, як цифри можуть подобатися?». Я ж можу працювати з ними до пізньої ночі. Глип, а на годиннику вже третя ночі, пора й спати лягати. Коли все сходиться, забуваю про час і можу працювати цілодобово. Мені насправді подобається моя робота і вважаю, що мені з нею пощастило. Це так важливо, коли робота – твоя стихія, натхнення і задоволення.
– Зінаїдо Іванівно, а цифри Вам не сняться?
– Ні (усміхається), мені взагалі рідко що сниться.
– Чи справді найбільший страх бухгалтера, коли баланс не сходиться?
– Різне трапляється. Я ж буду перебивати суму доти, поки не знайду помилку. Нині бухгалтерам працювати набагато легше завдяки програмному забезпеченню. Уже не потрібно шукати копійку вручну, бо головна книга формується автоматично у програмі «1С: Бухгалтерія». Якщо правильно ввів первинні документи, то далі облік формується автоматично. Раніше працювали в ручному режимі та часто доводилося шукати буквально копійку.
– А не важко було опановувати сучасну техніку і профільні програми?
– Перша бухгалтерська програма, з якою розпочала працювати, – це «Парус» у «Магнум Україна». Власне, там і з комп’ютером уперше ознайомилася. Далі були різні версії «1С: Бухгалтерії», до речі, тепер уже є восьма. І щоразу цікаво переходити з однієї на іншу, хоча і доводиться докладати чималих зусиль. Але коли її опановуєш, це приносить неабияке задоволення. Програмне забезпечення дуже полегшує бухгалтерське життя, адже не потрібно робити звітність вручну, йти в статистику, податкову, пенсійний та вистоювати там черги, аби все здати. Усе це можна зробити онлайн.
– Бухгалтерами стають чи народжуються?
– Тут найголовніше – бажання. Якщо людина справді цього хоче, обов’язково досягне високих результатів. На початку важких 90-х, ще коли працювала в СКБ МЕТ, відділи скорочували, а в бухгалтерії завжди була робота. І до нас перевели декількох дівчат. Одна з них Тетяна Гудзяк закінчила наш фізмат, але бухгалтером не працювала. Вона швидко опанувала цю професію, бо дуже цього хотіла.
У цій професії головне – тримати руку на пульсі й слідкувати за всіма змінами законодавства. Раптом щось пропустиш, це випливе під час перевірок і обернеться солідними санкціями.
– А в нашій країні законодавство справді змінюється часто?
– Так. Скажімо, нині змінилося нарахування податку з доходів фізичних осіб. І держава через це недоотримує кошти, бо підприємець на загальній системі оподаткування може влаштуватися на роботу. Роботодавець за нього сплачуватиме ЄСВ у розмірі 1320 гривень. Але, маючи дохід у мільйони, підприємець-найманець мав би сплачувати відсоток від цього доходу.
Я вважаю, що це безглузде рішення держави, бо вона втрачає на ЄСВ, а в нас і так Пенсійний фонд не тріщить.
– А як Ви відпочиваєте від цифр і звітів?
– Люблю мандрувати, але останнім часом це не дуже вдається. Востаннє 2011 року відвідала Ізраїль. Про цю подорож мріяла давно. На власні очі побачила ті місця, якими ходив Ісус Христос, Золоті ворота, через які він в’їжджав у Єрусалим, пощастило відвідати храм Гробу Господнього, Гетсиманський сад, де молився Ісус перед арештом, побувала і в храмі, де могила Матері Божої. Мене настільки все це вразило, надихнуло і ще більше укріпило у вірі. Ще раз хочу з’їздити, бо не потрапила до храму Різдва Христового.
До пандемії щороку їздила на 10 днів у Сатанів. Ненадовго, бо бухгалтер не може собі дозволити більше відпочивати, адже звітність, податки і зарплати у відпустку не йдуть. Однак уже другий рік не їхала через ковід. Якщо зроблю щеплення, ймовірно, вирвуся на відпочинок. Можливо, дивно звучить, але я відпочиваю тоді, коли працюю за комп’ютером. Від роботи не втомлююся.
Найбільшою радістю і натхненням для мене є сім’я: син, невістка та найбільша втіха – онучка Софійка, якій пішов десятий рік. Вона – наша розумничка, гарно вчиться, молодшу школу закінчила з високими балами, слухняна і не за роками розвинута.
Син і невістка пішли моєю стежиною – обидвоє закінчили «Облік і аудит» ПДАТУ. Син – приватний підприємець, а невістка працює в банку.
Мрію, щоб рідні були здоровими, а в Україні нарешті настали спокій і мир.