П'ятница, 29 Березня 2024 р.

ДАРУЄ МУЗИКУ I В ЧАСИ ПАНДЕМІЇ

2017 року протягом декількох місяців кам’янчани з хвилюванням слідкували за виходом музично-розважальних програм «Караоке на Майдані». А все тому, що земляк Дмитро ПРОКОПОВ від ефіру до ефіру впевнено крокував до перемоги, яку здобув напередодні Нового року. Торік, незважаю­чи на пандемію, кам’янчанину вдалося випустити перші власні композиції. Одна з них – «Самая моя» – потрапила до топ-100 серед запитів українців у shazam та стала популярним ді-джинглом. Про власну творчість, проблеми українського шоу-бізнесу та плани Дмитро розповів «Подолянину».

Дмитро Прокопов– Дмитре, твоя музична діяльність роз­почалася з «Караоке на Майдані». Чому вирішив узяти участь у проєкті?
– Надихнула сім’я: сестра та бать­ки. Музика змалку в моїй крові, адже батько – музикант. У день конкурсу сестра сказала, що в мене вийде, тому обов’язково повинен спробувати. Ця підтримка була дуже важливою, оскільки довго зай­мався музикою лише для себе і не думав, що так можна проявитися. Повірив у власні сили, коли вдалося виграти місцевий відбір. Досі дякую родині за підтримку.

– Минуло вже три роки, як за цей час змінилося життя?
– Кардинально. Бо після конкурсу я багато часу почав приділяти музиці. Слухачі надихали мене відгуками. Багато хто писав у соціаль­них мережах, що й надалі стежитиме за моєю кар’єрою. Це дало стимул творити, розвиватися та зай­матися улюбленою справою.

– Як саме відточує майстерність Дмит­ро Прокопов?
– Аудиторія сама підказує, яким шляхом рухатися. За кількістю репостів і коментарів у instagram чи youtube бачиш, що людям подобається той чи інший стиль виконання, і намагаєшся так далі й продовжувати. Я створив поки небагато пісень, але вже бачу, що наразі найуспішніша з них – «Самая моя».
Її скачали 2 мільйони разів, вона була в топ-100 shazam в Україні та вві­йшла до трійки найпопулярніших діджинглів країни.

– А чи не було думки доручити розвиток кар’єри не підписникам, а професійному продюсеру?
– Думок про продюсерів немає, адже сьогодні популярними є лейб­ли. Вони допомагають рекламувати свої твори та дають потрібні поради. Мені пропонували співпрацю з досить потужним білоруським лейблом «Kauffman», але в той момент почалися політичні події в Білорусі, тому перемовини зірвалися. Наразі співпрацюю з українською компанією «Best Music». Якщо говорити про розкручування власного бренду в музиці, то це стало тепер дешевше, але важче. Раніше заможні артисти в Україні могли дозволити собі інформаційну розкрутку в ЗМІ, тепер те ж саме, але цей метод уже не такий ефективний. Завдяки молоді популяр­нішими стали інтернет-співаки.

– «Самая моя» виявилася досить ус­пішною піснею, після неї вийшли ще декілька творів. Чи не гадав, що скоро станеш зіркою?
– Ні, такого точно не було. Скоріш був великий творчий порив.
Я така людина, яка потребує бачити плоди своєї праці. Якби взагалі не було жодних успіхів, то, можливо, я б перестав займатися творчістю.
Після написання тексту робиться з десяток варіантів аранжу­вання, різних демоверсій. А для цього потрібно часто їздити до Киє­ва. Це вимагає додаткових витрат, які не завжди компенсуються. Проте, коли бачиш, що людям подо­бається твоя творчість, то інколи навіть фінанси відходять на другий план.

– За яких найбільш незвичних умов приходило натхнення?
– Дуже нестандартних випадків не трап­лялося. Бувало, щось спадало на думку, коли перебував у гостях чи за кермом. Із часом навчився вчасно все записувати, бо раніше багато ідей втрачалося. Якщо я хоч трохи щось наспівую, то відразу занотовую. Нова пісня може прийти в будь-який момент, тому в мене завжди під рукою диктофон. Загалом людям потрібні твори, які з’являються з простих ситуа­цій. Навіть відомі продюсери кажуть, що найпопулярніші пісні створюються на рівному місці, за десять хвилин, а не за місяці роботи. Тому, аби щось написати, мені не потрібно кудись їхати чи спеціально намагатися зловити натхнення. Наприклад, «Таешь» прийшла в голову просто перед сном, з нічого, а перед цим я був у студії та не зміг нічого написати.

– Торік наше життя серйозно скорегувала пандемія. На твої мистецькі плани це вплинуло?
– Життя змінилося не дуже, адже поки що музика не є головним джерелом доходу, я не маю концертних турів. Так, отримую певні кошти від радіо, цифрових платформ та з рек­лами в соціальних мережах, але основною професійною діяльністю є робота маркетологом у батька на підприємстві.

– Чи не думав осісти в столиці?
– У моїх планах є щось таке, але наразі маю роботу в Кам’янці, а творчість – у Києві. Й поки що такий режим життя влаштовує. Я люблю своє місто, тут спокійно. А столиця гарна тим, що там багато різних можливостей. Однак поки є коронавірус – краще вдома. Втім, коли переїзд буде потрібен для творчості, переберуся до столиці.

– Минулий рік подарував три нові твори, чого очікуєш від 2021-го?
– Я визначався, куди рухатися у своїй творчості, обирав, у якому стилі працювати, та сформував свою аудиторію. Мене ще не слухають мільйони людей, але вже можу сказати, що мій слухач – це переваж­но прекрасна стать віком 18-25 років. Зрозумів, що мені легше писати лірику та про все, що пов’язане з коханням. Тому працюватиму в цьому напрямку, але, можливо, спробую щось нове. Наприклад, на­писати трек спеціально для тіктоку.

– Про що мріє Дмитро Прокопов?
– Мрію, щоби закінчилися вій­на та пандемія. А в творчому плані най­більше хочу розвиватися та зробити кар’єру в Україні. Маю компо­зиції як російською, так і українсь­кою мовами, адже я – український артист, котрий прагне виступати та реалізовувати себе на Батьківщині.

Олександр ЩЕРБАТИХ.