ЗОЛОТА НИВА ПРОФЕСОРА РУДЯ

Довкола панував і набирав сили гарний сонячний день, які бувають тільки в Україні, з її неповторною красою та величчю, розмаїттям багатої природи. На полі в той час була ще ранкова тиша, яка так зворушливо заспокоює душу й серце, додає сил та енергії, вселяє і зміцнює впевненість у щасливому майбутньому рідної Батьківщини. Ту тишу злегка порушував мирний і приглушений рокіт трактора, що дбайливо й обережно розпушував та пестив оспівану в піснях, легендах, віршах цілющу українську ниву. Люди вже звикли до того, що якщо трактор на полі – то це до добра, до багатого вражаю, якого не буде, якщо не працюватиме ця працелюбна, з добрими намірами машина.

На якусь мить трактор зупинився, і професор Анатолій РУДЬ (а це він був за кермом) замріяно подивився на блакитний небосхил. Ні, Анатолій Володи­мирович не стомився від пра­ці – в ній він, сповнений сил та енергії, знаходить своє щас­тя – сенс і радість особистого життя. Його полонила неосяжна даль, багатство і нерукотворна кра­са українського поля, яке він так полюбив ще в далекому дитинстві. Тут він знаходить від­починок, можливість дати волю думкам, творчим задумам і планам, яких у нього завжди вистачає.
Студенти, які були поряд із професором, не ставили зайвих запитань – вони розуміли наставника, душею і серцем відчували його, вбирали в себе кожне його слово, настанову чи пораду.
Тим часом трактор весело долав метр за метром м’якого чорнозему й ніби дякував людям за те, що він добре догля­нутий і так потрібний. У павільйоні на кафедрі агроінженерії і системотехніки ПДАТУ, яку очолює професор Рудь, усе дуже продумано, акуратно розміщено і чисто – всюди відчуваєть­ся рука дбайливого господаря. На самій території розміщені доглянуті трактори, комбайни, плуги, сівалки та інша сільсь­когосподарська техніка, яку студенти вивчають і час від часу використовують на полях сільсь­когосподарських угідь ПДАТУ, – практика тут тісно поєднана з теорією.
У робочому кабінеті застати професора майже неможливо. Незважаючи на поважний вік, адже незабаром Анатолій Володимирович святкуватиме 75-річ­ний ювілей, він, збагачений досвідом, мудрістю років та вагомої творчої наукової діяльності, залишається енергійним, життєрадісним у розквіті творчих і фізичних сил. Його стихія – бути у вирі життя. Кредо життя – щодня робити добро для людей, для навчального закладу, для рідної України.
Професор любить поезію, час­то роздумує над проблемами та негараздами сьогодення, минулого та майбутнього нашої країни і може в бесіді зі студентами продекламувати Ліну Кос­тенко:

«Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».

Анатолій Рудь не кабінетний працівник, не любить засиджуватися на одному місці. З обранням його головою первинної ветеранської організації ПДАТУ робота у цьому напряму не прос­то оживилася – вона засяяла новими, яскравими фарбами, збагатилася знаковими, незабутніми подіями, наповнила душі й серця людей незвіданим хвилюючим змістом. Також його обрано першим заступником голови ради ветеранів міста Кам’янця-­Подільського.
Анатолій Володимирович родом із села, дуже любить людей, які живуть і працюють там, і ніколи не потерпить, якщо хтось у його присутності необережним словом критично щось скаже про селян. Недарма ім’я вченого, доктора філософії в галузі технічних наук, професора, академіка МАНЕВ, заслуженого працівника освіти України вписано до Книги почесних, найбільш поважних і заслужених людей Городоцького району Хмельницької області, звідки він родом.
Анатолій Рудь народився 9 серп­ня 1946 р. в селі Слобідка Підлісноолексинецька Городоцького району в сім’ї хлібо­робів. Батько Володимир Ва­сильович і мати Ганна Макси­мівна все життя працювали в рільничій бригаді колгоспу.
Роздумами про село професор поділився на сторінках книги-енциклопедії села «Слобідка Підлісноолексинецька». Починається вона зі слів:

«Моє село – краплиночка на карті,
У світі невідоме, та дарма.
Але чого без нього були б варті
Ми з Вами, кожен зокрема».

Вихід книги був приурочений до 420-ї річниці від дня заснування села 1595 року. В ній ба­гато документальних матеріалів, спогадів, світлин, які розповідають цікаву, неповторну історію цього славного українського села:

«Краса тут незвичайна. Вес­-ною, коли цвітуть сади, все село ніби вкривається білосніжною фатою. Повітря наповнюється цілющим запахом дерев і квітів, кругом чути спів пташок та бджолиний гул. Дихаєш не надихаєшся, дивишся – не надивишся, милуєшся – не намилуєшся. Краса, земний рай!».

За редакцією Анатолія Володимировича 2020 року побачила світ ще одна книга «Підлісний Олексинець (історія, події, факти, спогади (1493-2020 рр.)».
Середню спеціальну освіту Анатолій Рудь здобув 1966 року на агрономічному відділенні Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму, який закінчив із відзнакою і за направленням працював агрономом колгоспу ім.Кірова, що на Городоччині. Вищу освіту здобув 1971 року в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті (спеціальність «Механізація сільського господарства»). За направленням працював старшим інженером із держтехнагляду в Кам’янець-­Подільському районному те­риторіальному виробничому уп­равлінні сільського господарст­ва. 2005 року закінчив Подільський державний аграрно-технічний університет (спеціальність «Професійне навчання. Механізація сільськогосподарського виробництва та гідромеліоративних робіт»).
Після служби в армії, з 1972 ро­ку, був асистентом кафедри сіль­ськогосподарських і меліоратив­них машин. Із 1977 року працював старшим викладачем, а з 1985 року – доцентом цієї кафед­ри. 1984 року призначений на посаду заступника декана факультету заочного навчання, а згодом працював заступником декана факультету механізації сільського господарства. Цього ж року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Розробка і дослідження швидкісного висівного апарата точного висіву насіння просапних культур».
З 1991 року і дотепер обіймає посаду завідувача кафедри агро­інженерії і системотехніки.
Педагогом-наставником професор Анатолій Рудь завжди вва­жав земляка Григорія Ткачука. 1946 року Григорія Івановича перевели керівником госпо­дарства в село Лісоводи. Вже бу­дучи Героєм Соціалістичної Праці та головою господарства із 13-річним стажем роботи, Григорій Іванович вступає на навчання в Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (сьогодні ПДАТУ) на агрономічний факультет, який закінчує з відзнакою. 1959 року колгосп «Україна» села Лісоводи презентує сільське господарст­во Радянського Союзу на Все­світній сільськогосподарській виставці в Нью-Йорку, а згодом у Делі (Індія). За 42 роки керівництва господарством, яке завдяки показникам господарювання і соціальної сфери було відоме не тільки в Україні та СРСР, а й далеко за кордоном, Григорій Іванович неодноразово приймав делегації з Канади, США, Аргентини, Польщі, Чехословаччини та інших країн світу. 1977 року йому вдруге було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Григорію Івановичу, за тодішньою традицією в СРСР, було встановлено бюст у селі Лісоводи Городоцького району Хмельницької області. 23 лютого 1989 р. його не стало. Активну участь у справі збереження світлої пам’яті Григорія Ткачука бере професорсько-викладацький склад і рада ветеранів ПДАТУ на чолі з її головою Анатолієм Рудем.
Анатолій Володимирович плідно займається удосконаленням конструкцій сільськогосподарських машин і розробкою інноваційних педагогічних технологій у вищій школі, працює з аспірантами, здобувачами та магістрантами. Під його керівництвом магістерські роботи у 2005 і 2006 роках вибороли перші місця у Всеукраїнському конкурсі та головний приз «Золота Ніка». Аспіранти проводять фундаментальні дослідження й успішно захищають дисертації.
Анатолій Рудь нагороджений медалями виставки досягнень народного господарства СРСР, 50 років Держтехнагляду України; відзнаками «Відмінник освіти України», «Відмінник аграрної освіти та науки», «Знак пошани», «За заслуги перед міською громадою», «Почесний ветеран»; орденами «За заслуги в науці», «За заслуги в освіті», «Зірка пошани»; Почесними грамотами і подяками Верховної Ради Украї­ни, Міністерства аграрної політики України, Міністерства промислової політики України, Міністерства аграрної політики та продовольства України і Хмельницької обласної державної адміністрації. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України», він – член Національних спілок журналістів і краєзнавців України.
Доктор філософії в галузі технічних наук, професор, академік Міжнародної академії наук екології і безпеки життєдіяльності, заслужений працівник освіти України, автор та співавтор понад 500 наукових праць, у тому числі підручників і монографій. Він має понад 50 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, які запроваджені у виробництво, знаний у науковому середовищі. 2010 року його включено до книги «Науковці України – еліта держави», а 2011 року – до літопису «Успішні професіонали України». Лауреат премії імені Івана Стасюка обласної організації Національної спілки крає­знавців України.
– Сказати, що Анатолій Рудь – висококваліфікований спеціаліст, професор, улюблений викладач, – це значить нічого не сказати. Свого часу я закінчила виш, якому все життя присвятив прославлений учений. Було це в далекі 1980-ті роки, – розповідає заслужений працівник соціальної сфери України, депутат Хмельницької облради чотирьох скликань, начальник міського управління праці та соцзахисту населення з 1987 по 2010 роки, голова первинної ветеранської організації селища цукрового заводу Надія Підскоцька. – Студенти дуже любили відвідувати заняття, які проводив Анатолій Володимирович, він вкладав душу і серце в свою нау­ково-педагогічну роботу. Але я хочу сказати про риси, які притаманні цій поважній людині. Він народився і виріс у селі, яке прославилося на роки талановитими і працелюбними людьми. Анатолій Володимирович – великий патріот свого краю, своєї малої батьківщини. Саме такі люди складають основу громадянського суспільства. Зав­жди в гарному настрої, усміхнений, із дотепним та тонким гумором, він вміє знайти стежку до душі й серця кожної людини – молодого студента, який щойно переступив поріг університету, чи 90-літнього ветерана вишу, якого він відвідує за місцем проживання. Анатолій Володимирович – прекрасний співрозмовник, гарно вихований, висококультурний, галантний. Своїми успіхами Анатолій Володимирович завдячує одній людині, яку він безмежно любить і поважає, – це його дружина Людмила Миколаївна. Про ювіляра можна говорити багато позитивного, але шпальти газети обмежені. Я сердечно вітаю Вас, шановний мій колего по ветеранській роботі, пишаюся дружбою з Вами!

До вітань приєднується і вся рада ветеранів міста! Многая літа!!!

Анатолій БЕРНАДІН, керівник інформаційно-видавничого центру
ради ветеранів міста Кам’янця-Подільського.