Четвер, 16 Вересня 2021 р.

МУШТРУЄ МАЙБУТНІХ ІЛОНІВ МАСКІВ

Сонячна батарея, що рухається слідом за сонцем і вміє «ховатися» від шквального вітру, непосидюча іграшка-таракашка, машинка, якою легко керувати зі смартфона, – ці та інші роботи виготовили юні кам’янчани, які відвідують гурток робототехніки, що діє при ЦДЮТ. Започаткував його два роки тому колишній викладач інженерних дисциплін ПДАТУ, за плечима якого понад 40 років стажу, Володимир КРОЛЬ. Чимало містян знають його ще й як краєзнавця, любителя історії, водних і веломандрівок, місцевого екоактивіста, незмінного учасника та переможця різних інтелектуальних ігор, вікторин.
Тож «Подолянин» вирішив більше дізнатися про гурток і широке коло вподобань Володимира Олександровича.
Тим паче, що саме з його легкої руки гурток наразі бере участь у проєкті «Robo-Creators» на краудфандинговій платформі gof.org.ua.

ЧИ СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ РОБОТ ДЛЯ МАЛЕЧІ

Цікавимося, чи вдалося перемогти у проєкті, достукатися до благодійників і зібрати бодай 50% від суми для закупівлі необхідного обладнання.
– Керівництво фонду «GoF» визнало, що сезон відпусток не найкращий час для пошуку благодійників і збирання коштів, – розпо­відає Володимир Олександрович. – Тому організатори вирішили продовжити термін дії проєкту до 17 вересня. Ситуація різко змінилася на краще після пожертви підприємця й депутата міськради Сергія Ведернікова. На сьогодні (на ранок 9 вересня. – Прим. ред.) маємо 24 ти­сячі 100 гривень (41%). Залишилося трохи більше як 6000 гривень. Сподіваємося на допомогу небайдужих.
Податися на участь у проєкті Володимира Олександровича спонукали найменші гуртківці, адже конструювання роботів безпосередньо з електронних і механічних компонентів – це
досить важке завдання для молодших школярів. Саме тому програма «Основи робототехніки на платформі Arduino» рекомендована для вихованців ві­ком 12-18 років. Разом із тим зростає інтерес до робототехніки з боку учнів молодших класів та їхніх батьків, які бачать перспективність цього напрямку для дітей.
– Вирішенням проблеми може стати застосування конструкторів «LEGO» WeDo та Spike, елементи яких, завдяки захищеній конструкції, значно зменшують імовірність виведення з ладу електронної начинки, – продовжує співрозмовник. – Для опису алгоритму роботи в них використовуються доступніші для дітей візуальні мови програмування. Крім того, в «LEGO» розроблені готові уроки із застосуванням конструкторів освітньої серії. Так, за допомогою гри в дітей складається уявлення про сучасну техніку, її можливості, принципи роботи тощо. Ці конструктори дозволяють юним робототехнікам втілю­вати свої ідеї, досліджувати фізичні явища, моделювати біологічні процеси, впроваджувати справжню STEM-освіту.
Головна перешкода – висока вар­тість наборів від «LEGO». Базовий набір «LEGO Education SPIKE Prime» коштує близько 19 тис. грн. До нього ще потрібен планшет вартістю від 4000 грн.
Аби задумане вдалося втілити, Володимир Олександрович фактично всю літню відпустку намотував кілометри і шукав благодійників, готових розщед­ритися для діток. Зізнається, що цей етап виявився найскладнішим, і жартує, що суттєво вдосконалив знання з людської психології.
– Подобається це нам чи ні, але роботи все більше проникають у наше життя. Вони досліджують віддалені планети, водять автомобілі без втручання людини, керують мік­рокліматом і безпекою сучасного розумного будинку, граються з дітьми і навчають їх. І з кожним роком для них знаходяться все нові сфери застосування. Тому наші діти повинні бути готовими до життя в роботизованому світі. Саме для них ми започаткували гурток.
На жаль, не всі бізнесмени зрозуміли важливість і необхідність проєкту. Разом із тим прогресивні підприємці, які бачать перспективу впровадження роботів у промислове виробництво і відчувають потребу в підготовці кадрів для вироб­ництва майбутнього, охоче погодилися допомогти. Виробничники, підприємства яких роботизовані чи автоматизовані, під час пандемії першими відчули переваги в порівнянні з організаціями, де використовується значний людський ресурс. Бо ж роботи не хворіють, тому локдаун їм не загрожує, а щоб налагодити роботу цілого цеху, потрібні 1-2 людини зі спеціальними знаннями. У нас на сьогодні багато менеджерів, маркетологів, юристів, але бракує технарів, особливо робототехніків.
Якщо вдасться зібрати половину від необхідної суми, отримаємо один набір «LEGO» і планшет до нього. Допомогу обіцяла і міська влада. Коли все буде, зможемо набрати повноцінну групу. До речі, заняття в гуртку безкоштовні. Записатися можна, завітавши до ЦДЮТ.
До слова, кожен із нас може зробити дитячу мрію ближчою, фінансово підтримавши проєкт за посиланням (gof.org.ua/cam­paigns/robo-creators/).
Пригадав Володимир Кроль і перші кроки становлення гуртка, і перші перемоги: вихованці стали призерами декількох обласних і всеукраїнських конкурсів, 12 розробок були відзначені дип­ломами І-III ступенів.
Керівник упевнений, що наш край багатий на талановитих діток. І хтозна, можливо, саме Ка­м’янеччина подарує світу ще одного Ілона Маска.

НАЙГОЛОВНІШЕ – ЗАЦІКАВИТИ

Секрет успіху – в зацікавле­ності гуртківців. Володимир Олександрович на заняттях активно запроваджує принципи STEM-освіти. Її завдання просте: навчити учнів застосовувати наукові підходи при вивченні суті явища, розширити круго­зір в інженерній та технологіч­ній галузях, привчити до застосування математичного апарату при вирішенні інженерних задач. Чималий плюс і в тому, що на гуртку діти вдосконалюють знання з низки шкільних предметів, навчаючись застосовувати їх на практиці.
– Це стосується й інженерних знань. Скажімо, здобуваємо теоретичні знання про датчик і розмірковуємо, де і як можна використати його на практиці. Не забуваємо про методику наукових досліджень, обговорюємо, як спланувати і провести експеримент, скористатися його результатом. Не потрібно змушувати дітей зубрити, а треба їм доступно, цікаво донести інформацію та продемонструвати, як і де ці знання можна використати в реальному житті. Сприймаючи спочатку демонстрацію як фокус, як диво, дитина знайомиться з науковим поясненням, у неї виникає бажання розібратися в суті інших, незрозумілих із першого погляду речей. До мене на гурток ходить хлопчик, який часто просить: «А давайте сьогодні зробимо якийсь експеримент!». Часто ми відкладаємо справи і проводимо його, навіть якщо це не стосується теми заняття. Головне, щоб цікавість не зникла. Одного разу я запитав: «Навіщо це тобі?», відповідь здивувала: «Я при­ходжу додому і показую батькам те, що вони у школі недовчили». Тому ми часто організовуємо різні за­ходи з демонстрацією цікавих дослідів – «Інженерний тиждень», «STEM-весна», Дні науки і техніки, змагання роботів тощо, – розповідає Володимир Кроль. – Недавно на американському сайті про­читав статистику за 2019 рік щодо зайнятості населення. В США випускник, який закінчив навчальний заклад за системою STEM-освіти, може претендувати на 1,7 робочого місця. Серед тих, хто навчався за традиційною схемою, на одне робоче місце претендують аж чотири людини.
Гуртківці навіть під час першого затяжного локдауну не сиділи без діла. Володимир Олександрович знімав навчальне відео, як змайструвати той чи інший виріб, використовуючи матеріали, які завжди під рукою. На гуртковому сайті регулярно з’являлися матеріали, які діти могли самостійно опрацювати.
Під час нашої зустрічі керівник продемонстрував вироби вихованців, деякі з яких стали переможними. Один із них стосується сонячних батарей:
– Батарея, зафіксована в одному положенні, матиме найбільшу ге­нерацію тоді, коли сонячні промені падають під прямим кутом до її площини. Принцип роботи нашої розробки простий. Нам вдалося зробити пристрій, завдяки якому сонячна батарея рухається і автоматично шукає найяскравішу точку на небі, звідки світить сонечко, тобто слідкує за рухом сонця. Завдяки цьому можна отримати близько 45% додаткової генерації електроенергії. Продумали і захист, бо шквальний вітер може зламати батарею. Наша ж стає в таке положення, аби вітер їй не нашкодив, а потім повертається у звичне. Для своїх розробок намагаємося використовувати доступні компоненти, часом «донорами» є старі побутові прилади, комп’ютери, дещо доводиться замовляти через інтернет. Скажімо, для виготовлення цієї іграшки-таракашки взяли звичай­ні скріпки, шурупи, дістали моторчик і шестерні зі старенького CD-ROM-a. Для роботизованої машини, керувати якою можна зі смартфону, використали китайські мотор-колеса, процесор, powerbank. До речі, в іншій конструкції, яка по черзі відтворює кольори веселки, використані ті ж компоненти, за винятком коліс. Ось у чому перевага Arduino: змінивши програму, можна змусити мікроконтролер виконувати зовсім інші функції.

ІНЖЕНЕРІЯ ПІДКОРИЛА СЕРЦЕ

Про інженерію Володимир Кроль готовий розмовляти годинами, як і про своїх гуртківців. Тож цікавимося, коли він захопився справою, що стала сенсом життя:
– Відколи себе пам’ятаю, завжди щось майстрував, конструював, ремонтував і налагоджував велосипед. Потім з’явилося захоплення електронікою, хоча в ті роки було сутужно з деталями. Одним із перших зробив фотореле. Це нині віддав фото в друк – і забув, а раніше: сидиш уночі, засинаєш, десь перетримаєш, десь недотримаєш, а з реле якість фото стабільна. Потім вдалося самостійно зібрати простеньку світломузичну установку. Це було невеличке досягнення, адже концерти у супроводі світломузики на той час можна було побачити лише в Харкові та Казані.
Знання черпав із журналів «Юний технік», «Моделіст-конструктор», тематичних книг. Іноді набував до­свіду методом спроб і помилок. Одного разу, начитавшись про елект­ромагніт, запхав шматок дроту, намотаного на цвях, у розетку. Зрозуміло, що до розрахунків тоді ще справа не дійшла. Шваркнуло доб­ряче, місцями довелося проводку замінити. Батько мені потім доступно пояснив, що так роботи не треба. Урок я засвоїв, але ще декілька днів після пояснення сидіти було важко. Втім це пішло на користь і змусило замислитися над можливою ціною таких експериментів. Адже потрібно розуміти суть того, що ти робиш, і проводити попередні розрахунки. Але інтерес до науки і техніки не згас. Узагалі, якщо ти за цілий день не дізнався нічого нового, то він минув марно.
Зі студентських років, а це з 1971 року, Володимир Кроль про­живає в Кам’янці-Подільському. Закінчив факультет механізації колишнього КПСГІ (нині ПДАТУ), рік пропрацював у професійній освіті та 42 роки – викладачем інженерних дисциплін у рідному виші. У середині 80-х зацікавився комп’ютеризацією, закінчив курси комп’ютерної грамотнос­ті, зайнявся розробкою прикладних комп’ютерних програм.
– Щоб заробити для інституту свою першу неорендовану ПЕОМ, наш студентський будівельний загін збудував цех із виробництва програмованих калькуляторів на одному із закритих підприємств у Чернігівській області. У відповідь заводчани виготовили для нас надплановий комп’ютер. Таким надбанням на той час могли похвалитися лише декілька столичних вишів, – із захватом каже співрозмовник. – Тепер він знаходиться в музеї університету, і його характеристики викликають усмішку. Якщо сьогодні пам’ять вимірюється в гігабайтах, то наш мав аж 32 кілобайти пам’яті, частоту процесора 16 мегагерц, і це було круто. Ми економили розділові знаки, щоб програма вмістилася в пам’ять ком­п’ютера. Потім почали розвивати комп’ютерну мережу в універси­теті, запустили інтернет через супутниковий канал, знайшли надійних провайдерів, започаткували дистанційну освіту. Першими в аграрній освіті запустили в локальній мережі Moodle.

ПРО ВЕЛОМАНДРІВКИ ТА ЛЮБОВ ДО ІСТОРІЇ

Коли спілкуєшся з Володимиром Олександровичем, мимоволі захоплюєшся його віддачею улюбленій справі, бурхливою енергією та невтомним бажанням черпати нові й нові знання.
І не лише з інженерії. У місті важко знайти людину, яка знає стільки цікавинок з історії, вміє захопити інших та ще й навчати любити рідний край.
– Ми тут живемо і повинні знати свою історію. Людина, яка не знає минулого, не має майбутнього. Якось під час всеукраїнського злету відмінників ми повезли студентів до Хотинської фортеці. Зустрів колегу, який поцікавився, що я тут роблю. Він здивувався, коли почув, що займаюся патріотичним вихованням. Адже одна справа, коли дитина на уроці виразно розповіла віршик, як любить Україну, а інша – коли, побачивши всю цю красу, ді­знавшись про нашу славну історію, закохавшись у все по самі вуха, каже, що нікому цього не віддасть. Ось це і є справжнім патріотиз­мом, – упевнений Володимир Кроль.
Полюбляє співрозмовник і мандри річками. Сплавлявся по Дністру (від Галича до Новодністровська), Десні, Дніпру. Доля закидала і в Карелію, і за полярне коло. Про місцеві водні артерії годі й говорити. Каже, що нині без сліз неможливо дивитися на Смотрич, який обмілів через ГЕС під фортецею. Така безгос­подарність може обернутися не лише екокатастрофою:
– Під час сплаву на моїх очах поляки зібрали байдарки біля греблі й поїхали в Панівці. Ви не уявляє­те, як сприймається фортеця й інші оборонні споруди, коли пливеш Смотричем. А ми обрубали польським туристам-водникам весь інтерес до подорожі навколо Старого міста, яке для них, завдяки Сенкевичу, є близьким і особливим.
А сьогодні там мілководдя і каналізаційна труба через річку біля Польської брами. Та ще й БРДМ завдає непоправної шкоди.
Декілька років тому я спілкувався з нашими готельєрами, які скаржилися, що туриста в місті складно затримати. Він проводить тут пів дня і їде ночувати у Чернівці. Але ж ми живемо в такому місці, де маємо чим здивувати і що показати. Скажімо, чому не організувати веломандрівки Кам’янеччиною. У нас стільки шикарних краєвидів, старовинних мостів, замків, фортець, маєтків. Маршрут 20-30 кілометрів на велосипеді не складе проблеми навіть для початківців. Як приклад, можна поїхати в Панівці, де збереглися руїни замку і палацу Потоцьких, або ж до Лисої чи Кармалю­кової гір, Чотирьох кавалерів біля Вербки, відвідати Козячу церкву – живописну скелю над Дністром. Ще цікавіше організувати комбіновані маршрути: до річки на велосипеді, а потім – човником.
А скільки всього цікавого в інших районах! На території Хмельнич­чини розміщені три триангуляційні вимірювальні пункти геодезичної дуги Струве, оснащені пам’ятними знаками. Враховуючи те, що ви­мірювання кривизни земного меридіана завершилося 1855 року, а їх розходження із супутниковими даними не виходять за межі 2,5 см, цей об’єкт не без підстав віднесе­но до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Мало хто знає, що в нас є єдиний в Україні літературно-меморіальний музей Анни Ахматової. Вперше я почув про «Шелеховскую слабаду» з вуст літературознавців із Пітера і Москви. Виявляється, йшлося про Слобідку-Шелехівську, що в Деражнянському районі. Туди до тітки Анни Вакар часто навідувалася поетеса. Там же померла її мати. Крім чудових краєвидів, у селі ще є старовинний палац Новицьких. За переказами, пан, дізнавшись, що його син закохався в просту сільську дівчину, наказав її отруїти. Коли син про це довідався, прокляв його, цей палац і більше там ніколи не з’являвся. Непода­лік розміщене село Мазники, в якому народився відомий подільський історик та археолог Юхим Сіцінсь­кий. А скільки цікавого таїть у собі селище Чорний Острів, звідки родом Лаура Пшездецька, відома нам завдяки мармуровому надгробку роботи Віктора Бродського, який зберігається в Петропавлівському костелі. Там є церква, костел, ратуша, залишки маєтку Пшездецьких, збудованого на місці замку Вишневецьких. Гостював там піаніст Ференц Ліст, який саме тут написав свою другу Угорську рапсодію. Сво­го часу в містечку вчителював відомий байкар Леонід Глібов, який так упізнавано зобразив відомих осіб у байці «Щука», що змушений був змінити місце роботи. У нас на Поділлі стільки цікавинок, усе так за­хоплює, що як не поїхати?!
Веломандрівки вже давно стали ще одним захопленням Володимира Олександровича, адже велосипедом можна доїхати до тих місць, куди жоден автобус не довезе. 40-50 кілометрів для його «коника» – звична відстань. Найдовша місцева поїздка – 113 км за день. Понад десяток слайд-шоу про водні та веломандрівки нашим краєм співрозмовник розмістив на власному YouTube-каналі у плей­листі «Мандруємо Поділлям». Про веломандри розповідає з таким захватом, що вже й самій хочеться осідлати двоколісного і гайнути бодай нашим краєм, аби торкнутися історії й побачити нові незвичні місця. Правда, єдине, що завдає головного болю співрозмовнику, – нехлюйсь­ке ставлення до природи деяких несвідомих туристів, котрі після себе залишають сміттєві гори, розводять багаття в невстановлених місцях. А ще знаходять­ся й такі, хто нівечить історичні об’єкти.
– Якось я затягнув товариша-американця, волонтера з Корпусу миру в печеру Атлантида. Коли поверталися, вирішили подивитися на залишки Кудринецької фортеці. Збудували замок магнати Гербурти. Сьогодні він майже розібраний. Якщо німці в часи окупації били по руках кожного, хто звідти намагався щось потягнути, то найбільшої шкоди йому завдали селяни, котрі порозтягували каміння замку для будівництва хлівів, корівників, парканів. Американець думав, що замок зруйнували війни. Як же він здивувався, коли дізнався, що це зробили місцеві. Довго дивився і не міг второпати, як можна розібрати пам’ятку, вдвічі старшу за американські Штати?! І чому нікого не покарали за це?
Володимир Олександрович сьогодні виношує ідеї нових маршрутів. Зізнається, що має задум гарної експедиції вже поза межами Хмельниччини, – хоче прокататися Чернігівщиною. Впевнена, що й ця мрія стане реальністю.