Середа, 18 Травня 2022 р.

А РОЗКІШ ТАКИ ПОДІЛЬСЬКА

Хурма «мідер» прижилася на Кам’янеччиніЗапашна хурма зі смаком ванілі, що продається лише в Італії, найсолодші в світі мексиканські банани, за якими «полюють» розплідники, десятки сортів обліпихи, шовковиці, кизилу, горіхів із паперовою шкаралупою, калина, кетяги якої – як невеликі головки соняха, лимон Пандероза з кілограмовими плодами, чорна кукурудза і навіть давно забута подільська берека. Думаєте, це перепис рослин, що вирощують у теплих краях чи ботсадах? Ні, це росте в нас, під Кам’янцем-Подільським, в селі Мукша Китайгородська, в нашого земляка В’ячеслава ФРАНЦІШКА. Ба більше, чимало сортів-екзотів він створив власноруч, зареєстрував, а ще десятки виведених ним чекають на затвердження.

Дивно, що на виїзді з міста не бачимо плантацій хурми, шовковиці, кизилу. Виявляється, селекціонер вмудряється настільки все компактно саджати, що займають сіянці й дорослі екземпляри лише гектар саду.
Хоч надворі й зима, але з першими весняними промінцями сонця так і чешуться руки щось саджати. От і В’яче­слава Станіславовича заста­ли за цікавим зимовим заняттям – висівав насіння. Доки в теплиці кипить робота, деякі його деревця і кущі надворі навіть у мороз із яскравими плодами. Хурма досі їх збе­рігає, хоч яскраві «сонечка» добряче присипало снігом. Селекціонер пояснює, що це особ­ливість сорту: ягоди не псуються від морозу. Такої дивини в казковому саду вдос­таль. Побачити її можна на ютуб-каналі нашого героя «Подільська розкіш», де все детально описано і професійно відзнято. Тому запрошуємо на екскурсію до екзотів. Назви деяких тутешніх «мешканців» важко вимовити, не те що знати, що це, і як його їдять. Не кажу вже про те, як виростити.

ЕЛЕКТРОМОНТЕР, ВІДЕООПЕРАТОР, СЕЛЕКЦІОНЕР

А ви бачили, як цвіте малина «салмонбері»?«Звідки вся ця краса й грунтовні знання селекції?» – за­питую, не приховуючи поди­ву. Адже знаю, що В’ячеслав Францішко, крім садівництва, за освітою електромонтер про­мислового обладнання та автоматики, тривалий час зай­мався відеозйомкою весіль.
А тут створив такий райський куточок. Виявляється, спочатку це було хобі, а тепер – справа життя. Пліч-о-пліч працює з дружиною Галиною Степанівною, мають понад гектар саду в різних місцях Кам’янеччини. При можливості допомагають діти й улюблені онучки, на честь яких названо два сорти калини та один береки. Вирос­тили двох синів Богдана і Віталія. Старший син Віталій працює у сфері реклами та відеодизайну. Навесні та восени, коли в саду найбільше невідкладних справ, саме він є швидкою допомогою та опорою. Молодший Богдан обрав мультиплікацію. Торік у Ка­м’ян­ці транслювали мультик «Гулівер повертається», анімацію якого робили під його керівництвом. Допомагає створювати довгоочікуваний мультик «Мавка. Лісова пісня», який має ще вийти на екрани. Нині ж у Канаді працює над новою частиною «Людини-павука».
– У мене і по батьківській, і по ма­теринській лініях перевагу надавали садівництву, – каже В’ячеслав Францішко. – Мама Оляна Федосіївна з Колубаївців, бать­ко Станіслав Людвикович із Корчівки. І там, і там родини мали великі сади. Яблуні були настільки височезні, що в дитинстві здавалося, ніби яблука обривав під небом. А в 10 років умів щепити дерево. Не завжди, правда, виходило, але це були перші спроби, і деякі вдалі. Наступного року святкуватиму 60-річний ювілей. От і майже стільки ж років живу садом.
Ось що таке латеральність. Цей сорт горіха «круківський ранній» селекціонер тільки планує реєструвати. Знайдений на Чернівеччині– В армії переніс серйозну хворобу. До десятка років тривала реа­білітація. – продовжує В’ячеслав Станіславович. – Саме в той час захопився екзотичними культурами, які не були притаманні Україні. Наприклад, 1986 року отримав цілу колекцію обліпихи з Далекого Сходу. Три культури – калина, обліпи­ха і шовковиця – задали мені старт у колекціонуванні й селекції. Це була і реабілітація, і віддушина. Треба було заробляти, аби купувати са­джанці, а частіше – насіння чи гілочки для прищепи. Доставка їх з-за кордону дорого коштувала, та й нині недешево. Можна ділитися рецептурою переробки, різними смаколиками. І це також великий плюс. Мало виростити екзотику, краще знати на смак те, що може забрати декілька років праці, й оцінити, чи варто…
Наш колекціонер-селекціонер за життя працював на різних роботах. Був помічником комбайнера, слюсарем, столяром, електромонтером, приймав скло і навіть був весільним відеооператором. Але після кожної ро­боти відновлювався в рідному саду. Перестав знімати весілля 2015 року, з’явилися час і можливість активніше викладати ро­лики з саду та теплиці в інтернеті. Хоча почав робити це раніше. Досвід операторської роботи – 23 роки далися взнаки, тому професійні та цікаві відео швидко знайшли глядачів з усього світу.
– Перше моє відео на ютубі 2012 року одразу принесло популярність, – продовжує співрозмовник. – Я з Англії отримав полуницю з білими плодами. Це була досить велика товарна ягода, але за умов сухої погоди. Опублікував сюжет, і буквально за декілька днів до ме­не звернулися з Москви з пропозицією літаком постачати в їхні ресторани таку полуницю. Пізніше ді­знався, чому вона викликала такий інтерес. В Японії є схожий сорт полуниці з дуже романтичною назвою «аромат першого кохання», кош­тують там такі ягоди дуже дорого. А за вивезення з країни саджан­ців чи насіння цього сорту карають позбавленням волі до 10 років. Далі з кожним роком в інтернеті почали розширюватися можливості. Зрозумів, що з хобі можна і зароб­ляти. Тому зникла потреба в інших підробітках. Коли весь вільний час присвятив улюбленому захопленню, то розвиток справи пішов активніше. Уже 2017 року до мене приїжджали декілька колекціоне­-рів із Польщі з пропозицією про співпрацю. Їх зацікавили мої відео про волоський горіх. Пропонували громадянство, землю, підтримку, сприяння в розвитку. Але я відмовився.

«УЛЯНА», «АНЯ» І «ЕЛІНА» ЛАМАЮТЬ УСІ СТЕРЕОТИПИ

В’ячеслав Францішко і його «мушмула германська»– Саме в той час мені запропонували посаду в Українському науково-дослідному інституті садівницт­ва, – продовжує співрозмовник. – Досить плідно ми працювали декілька років. За цей час 6 моїх сортів калини були внесені до держ­реєстру України, а також три сорти обліпихи. При такому світовому розмаїтті сортів не дуже просто зробити, аби сорт зарахували, треба зацікавити. Із шести сортів калини два – «уляна» і «еліна» – названі на честь онучок. Багато висівав насіння, а дочекавшись, що воно покаже, робив висновки. Першим був сорт «аня» (названий на честь онуки товариша, який допоміг мені у створенні цього сорту), в якому вага ягоди сягає до двох грамів.
У чотири рази більша від звичай­-ної, ягідка – практично як черешня. Особливість сорту полягає в тому, що коли наливаються грона, вони самі себе зламують. Далі «уляна» була ще крупнішою. Ці два сорти за крупноплідністю не мають рівних у світі. Коли вже був розмір, треба було знайти смак. Так з’явилася калина «еліна». Вона звичайних розмірів, але містить утричі більше вітаміну С, ніж інші відомі сорти. Причому зовсім не має гіркоти, і в гроні майже 150 ягід. Просто парасольками висять, наче невеликі соняхи. Цікавий сорт «ярославна» з жовтими плодами продовгуватої форми.
Калина досить популярна в світі. Це ми до неї звикли, бо з діда-прадіда росте в кожного під хатою, переважно вирощуємо як пам’ять про рідних або для краси. А в багатьох країнах вирощують у промислових масштабах. Адже її користь безцінна. Світ відмовляється від хімічних таблеток, а повертається до натуральних вітамінів. Щодо цієї культури є куди рости. Торік В’ячеслав Францішко з Північної Америки отримав їхній зразок калини. Ягода менша, ніж у нашої звичайної, в два рази, але забарвлення синього кольору. Над­звичайно потужний біохі­мічний склад, найцікавіше – має приємний солодкий смак. У планах селекціонера поєднати ці два види.
– Не так давно знову приїжджали колеги-поляки, мовляв, Польща чекає, а в Україні розвитку не бу­де, – продовжує В’ячеслав Стані­славович. – Дали два роки на роздуми. Час їхньої пропозиції минув, але бачу, що зерно правди в їхніх словах є. Недофінансування галузі садівництва дається взнаки. В університеті ми з колегами працювали більше з любові, розуміли, що не так важлива зарплата, як можливість розвиватися в улюбленій справі. Зима для мене – це пора покращувати знання, обмінюючись досвідом і спостереженнями з міжнародними колегами, щоб потім застосовувати це на практиці в Україні. Моє прізвище з польської перекладається як «домашній». Так їм і пояснюю свою позицію. А ще з гумором кажу, що у вас видали антибандерівський закон, а я – страшенний бандерівець (сміється).
Нині їх цікавить моя колекція шовковиці, в якій понад 40 сортів. А мене цікавить Польща як одна з передових країн щодо вирощування актинідії (мініківі) та ківі. Також ще один дуже цікавий напрямок у зміцненні імунітету в людей.
2020 року в Українському науково-дослідному інституті садівницт­ва потрапив під скорочення через обмежене фінансування. Але ми продовжуємо співпрацю. Отримав ще пропозицію з Росії. Пропонували роботу у ВИР (Всероссийский институт растениеводства) – відмовився. На початку цього року ви­йшла друга спеціалізована кни­га, видана Інститутом садівницт­ва, в якій я – один з авторів. Інститут на базі моїх крупноплідних калин створює новий напрямок, розробляється рецептура соків і вин.
А надалі, якщо зна­йдеться фермер, котрий захоче займатися цією галуззю, то технології та сорти є, залишається тільки почати оздоровлювати націю.
Виявляється, у світі чималу увагу приділяють малопоширеним культурам. Це стосується і обліпихи, яку так облюбував кам’янчанин. Усі сорти української й російської селекцій до­зрівають практично в середині липня – наприкінці серпня. А це не дуже добре: спека 32 градуси, і якщо за тиждень не збереш, ягода потече в руках, а дикі пізні сорти дрібні й для переробки нецікаві. Тому два сорти В’ячеслава Францішка – «оляна» і «мукшанська» – не мають цих недоліків, бо і великі, і достигають пізніше. «Мукшанська» має надзвичайно великий вміст олії, навіть не в кісточці, а в самій яго­ді. Відчуваєш це тоді, коли рвеш ягоду, а від неї руки масні. «Мукшанську», до речі, селекціонер назвав на честь рідного села Мукша Китайгородська. А «оляна» вражає крупноплідністю. Цей сорт названий на честь матері колекціонера-садівника. Він переконаний, що в час коронавірусу ягода повинна бути першим номером на столі, адже відновлює пошкоджені вірусом клітини, це єдина рослина, яка може таке робити.

НЕ ЛИШЕ КАМ’ЯНЕЦЬ – ПЕРЛИНА ПОДІЛЛЯ

В’ячеслав Францішко різнобічно розвиває різні культури. Їздив чимало і по Україні, найбільше зосередився на нашому регіоні – Хмельниччині, Тернопільщині, Чернівеччині, особливо зацікавився зразками волось­ких горіхів.
– Раніше горіх цінувався тонкошкірий і білий. Але на урожайність мало хто звертав увагу. Мене ж звабило латеральне плодоношення. Не тільки на кінцях гілок, а навіть коли плоди розташовані від самого стовбура і до кінчиків гілок. Зрозуміло, що в таких сортах урожайність у десятки разів вища, ніж зазвичай. От я і почав збирати зразки саме таких горіхів. У багатьох моїх починаннях допомагають друзі.
Маю власний перспективний сорт, назвав його «перлина поділ­ля». Готую до реєстрації, бо має унікальну властивість. З однієї жіночої бруньки розвивається квітконіжка, яка має і жіночі, і чоловічі квіти, тобто горіх – гермафродит. Такого в горіховому світі не було. До того ж і врожайність висока. Це наслідок схрещування двох зразків. Один – із Харківщини, інший – із Черкащини. Їхній нащадок дає вихід ядра 80-90 відсотків. Шкаралупа практично па­перова. Спочатку думали, кому вона така потрібна. Але коли почав вивчати напрямок виготовлення олії з волоського горіха, то зрозумів, що толк буде. Горіхова олія одна з найсмачніших і найкорисніших у світі. Така тонка шкіра підійде, бо горіхи не треба бити, а тільки зі­брати і пустити під прес. А це суттєво зменшує витрати на людську працю.

КОЛЕКЦІОНУВАННЯ ЗАВЖДИ ПЕРЕРОСТАЄ В СЕЛЕКЦІЮ

Знайомтеся - калина «уляна»– Через інтернет напрацював міжнародні зв’язки, через які по­чав розширювати колекцію. У світі існують понад 50 тисяч рослин, плоди яких можна вживати в їжу.
А людство викорис­товує трохи більше як сто. Тому треба було надолужувати. Був час, коли зароблене витрача­лося на новинки. Не завжди все приживалося, не все знав, як доглянути. Багато екзотичних культур потребують адаптації до нашого клімату. Найкраще це зробити через висівання насіння. Тож щороку висіваю до декількох тисяч зернин, із яких може залишитися і дати бажані результати зовсім малий відсоток. Не все цікаве є лише за кордоном. Українська земля також має чим здивувати світ. Практично всі куштували черешні з білим забарвленням ягід. А чи чув хтось про український сорт вишні «лілія», в якої ягоди також білі. Завдяки цьому сорту люди та діти, чутливі до різних алергій, можуть також поласувати нашими фірмовими стравами – пирогами та варениками з вишнею, – продовжує пан В’ячеслав. – А взяти волоський горіх із чер­во­ним ядром. Ще в 40-х роках минулого століття він описаний на Крас­нокутській дослідній станції на Харківщині. Під час Другої світової війни рослини були або знищені, або вивезені фашистами до Європи. Тепер наша місія – повернути цей горішок додому. Ще один яскравий приклад: 2017 року прочитав велику роботу Гарвардського університету про береку лікарську. Про цю рослину чув багато розповідей від бабусь. Вона колись була дуже поширена на Поділ­лі. Шанували її ще в дохристиянські часи. Знайомий молодий лікар Антон Лясковський показав мені декілька рослин навіть у Кам’янці-­Подільському. Мало хто чув про неї, бо в радянські часи, особливо в довоєнний період, це дерево масово вирізали, адже мало дорогу деревину. Бо не тріскає при висиханні, тому перші пропелери до літаків виготовляли саме з неї. Куб цього дерева в Європі коштує і нині понад 6 тисяч євро. Але унікальність не стільки в деревині, скільки у плодах, квітах, листі. Плоди над­звичайно
корисні й смачні. Саме з береки в Ні­меччині найдорожче віскі, а в Анг­лії – безхмелеве пиво. Плоди нагадують горобину, тіль­ки в рази крупніші. А за смаком щось середнє між сушеним абрикосом і родзинка­ми. Мої внуки надзвичайно полюб­ляють цю культуру. До речі, в 40 краї­нах світу вона занесена до Червоної книги.
У тій гарвардській праці, над якою працювали чотири всесвіт­ньо відомі біологи, чомусь обминули Україну. Хоча в Україні є записи, що це дерево може рости до 400 років, зокрема, і на Поділлі. В ін­ших країнах у середньому 100 років. Ще працюючи в інституті, запропонував віднести береку до плодових культур. Відібрав із друзями три зразки з великими плодами. Мені сказали, що ніде в світі вона ще не введена. І ось декілька тижнів тому дізнався, що повністю завершено документацію про введення береки в плодову культуру, готові вже всі документи на внесення трьох сортів у держреєстр Украї­ни. Будемо першими у світі. Цю про­цедуру робить і Австрія. Але там тільки один сорт, а в нас поки що три. Один із сортів береки «славка» названий на честь ще однієї моєї внучки Квітослави.
Із досвіду зрозумів, що колек­ціонування завжди переростає в селекцію. Хочеться щось посіяти, винайти своє. Маю власних 14 сортів: калини, хурми, береки. Вони зареєстровані, на деякі вже маю свідоцтва, а деякі перебувають на реєст­рації. А ще декілька десят­ків тих, які плануються на подання для реєст­рації. На жаль, не всі мої культури цікавлять інститут. Наприклад, го­джі. У мене було понад 100 кущів висотою до 3 метрів. Дуже родюча культура, продавали і сушену, і свіжу ягоду в Кам’янці на ринку, реалізовували і саджанці. Проблема в тому, що коли птахи її розпробували, то збутися їх не могли. Такої кількості дрібних птахів ніколи в житті не бачив. Їх зганяєш, а вони не летять. Удосвіта налітають на ягоду. Доки прокинешся, то вже нічого не застанеш. Хоча годжі дуже корисні. На жаль, люди ще не підібрали до неї ключика через птахів. Маю і свій сорт «ріжок», настільки смачний, що стоїш біля куща і не можеш відірватися, як від смачної черешні. Інші сорти мають гірчинку.
Є цікаві сорти кизилу. Моя наставниця з цієї культури Світлана Клименко дала багато рекомендацій. У її доробку понад 50 сортів, тому щось нове винайти було важко. Але я зміг відібрати два сіянці. Кизил має такий недолік – скидає ягоду, коли та стигла, а потім із зем­лі проблематично збирати. Мій сорт «стоян» до двох місяців висить на дереві. А сорт «слав» (так люди порадили назвати) має великих розмірів ягоди і дуже ранній, практично серед ранніх найвеликоплідніший. У мене кизилу багато. Є ще в колекції кизил родом із Японії – Корнус Оффіціналіс, що в перекладі означає «кизил лікарський». Ще Пирогов казав, що там, де росте кизил, там лікарі не потрібні. У штатах із нього зареєстрували 22 лікарські препарати: протигрибкові, антибактеріальні та антивірусні. Найцікавіше, що дозріває цей вид узимку, як калина. Також плодить гронками. І цілу зиму підходиш до нього й оздоровлюєшся смачними ягодами. Вони не псуються. Там є цукор, який не шкодить діабетикам. Тому посадив аж 5 дерев, аби вистачило на всю родину. Маю великий асортимент малини з різних континентів. Мої сорти можуть задовольнити будь-якого гурмана не лише смаковими відчуттями, але й розміром, навіть красою квітів під час цвітіння. Були різні сорти кукурудзи. Відібрав лише два – «день» і «ніч». В однієї качан чорний, а зерно біле, а в іншої – качан білий, зерно чорне. Зазвичай і качан, і зерно одного кольору. Але це було просто з цікавості. Більш привабливо працювати з деревами та кущами.

Продовження в наступному номері «Подолянина».