ІСТОРІЯ МІСТА І ДОЛЯ ЙОГО ШАНУВАЛЬНИЦІ

Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля…
Богдан Лепкий.

У розкладі студентських занять на початку нового навчального року і вже старшого в нашому навчанні курсу значився новий предмет, який ми повинні бу­ли прослухати, вивчити і склас­ти з нього іспит. Ми поквапно зайшли у визначену аудиторію і чекали на викладача. І ось він зайшов. Невисокого зросту чоловік став біля кафедри, і лекція почалася. Через декілька хвилин настала цілковита тиша, зал був неначе заворожений. Ви­кладач, якого звали Олександр Осетров, володів неабиякою ораторською майстерністю. Ми слухали його лекції рік із захоп­ленням. Не кожен із викладачів, яких ми знали, міг з ним зрівнятися. По-перше, матеріал, дякуючи його вмінню викладати, запам’ятовувався легко, по-дру­ге, скласти іспит такому шанованому чоловіку на низьку оцінку було соромно. А далі він, як і раніше, рік у рік, викладав філософію, я ж залишив виш і зайнявся іншою діяльністю.
Минули роки, й доля звела мене з дочками Олександра Федоровича – Ларисою і Галею. Лариса за цей час стала викладачкою англійської мови в університеті, а Галя пов’язала себе з дослідженням історії нашого унікального міста, минуле і сучасне якого не має меж.
Виходячи із заголовка цієї ста­тті, її зміст, звичайно, має бу­ти присвячений Галині ОСЕТРОВІЙ.
Вона народилася 16 лютого 1947 року на залізничній станції Плесецька, далеко від Москви на півночі. Тепер біля того невеличкого селища розташований космодром. Ось звідти й походив її батько. З дружиною, мамою Галини, він познайомився під час одного з відряджень в Україну. Мама, Домініка Якимівна, брала участь у Другій світовій війні й служила радисткою. Згодом Олександр Федорович назавжди перебрався на нашу українську землю й служив спочатку на партійній роботі, а потім – в інституті. Його студент, а згодом і приятель Олег Чумаченко згадує, що він був із тієї невеличкої когорти партійних функціонерів, для яких головним у роботі була не кар’єра, а чесність і принциповість.
Досліджуючи історію Кам’янця-Подільського, Галина зверталася до іншомовних джерел, тому вивчала іноземні мови, та й узагалі до мов у неї був і є особ­ливий інтерес. У народі це називають хобі. Так вона опанувала польську, англійську, італійську, іспанську, латинську.
Накопичені знання намагається реалізувати. І ось разом з іншими авторами вона укладає путівник по нашому місту для туристів і перекладає його польською мовою. А ще з групою авторів працює над виданням «Романтичного Поділля». Неоціненним внеском в українську фольклористику є праця над подільськими колядками і щедрів­ками. Не одна її наукова стат­тя публікується в місцевій пресі. Некороткий період її творчої діяльності складають наукові конференції, зустрічі.
Історія нашого міста є одночасно й історією розвитку його архітектури, тому з-під її пера з’являються такі праці, як «Герби в пам’ятках архітектури Ка­м’янця» і «Латинські назви в па­м’ятках архітектури Кам’янця».
Крім численних історичних архітектурних пам’яток, Кам’янець відрізняється від інших міст природним розташуванням, тому й не дивно, що Гали­на Олександрівна не пройшла і мимо цього унікального явища – з відомою дослідницею Ганною Ківільшею вони видають працю «Прогулянка Смотрицьким каньйоном».
Є ще одна цікава особливість нашого міста – це проживання в ньому єврейської громади. Звичайно, не тепер, а до Другої світової війни. Тоді її частка складала половину від усього населення міста. Тож це мало позначитися на характері його розвитку, бо така численна громада не могла не залишити сліду в його історії. І знову ж дослідити цю цікаву особливість Кам’янця-Подільського взялися Галина Осетрова разом із Ганною Ківільшею. Цього року, коли світ відзначає 80 років із часу тяжкого, жахливого й ганебного злочину Голокосту, таке дослідження має неабияку вагу.
Ось таким чином дівчина, яка народилася на далекій півночі Московії, зійшла на п’єдестал історії древнього міста України.

Едуард КРИЛОВ,
член Національної спілки журналістів України.