МУЗЕЇ У ЧАС ВІЙНИ

18 ТРАВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ

У важкий час війни з віковічним ворогом музеї різних міст країни поводяться по-різному. Десь вони стоять зачинені навіть попри тисячі внутрішньо переміщених осіб, котрі не без цікавості ознайомилися би з їхніми експозиціями. Десь відчиняють свої двері для всіх без вхідних квитків (як у Чернівцях). У Кам’янці музеї теж працюють. І їх теж невдовзі можна буде відвідати безкоштовно всім, але з однією умовою.
19 травня до Всесвітнього дня вишиванки наш музей-заповідник влаштовує акцію. Кожен відвідувач в українському національному одязі може відвідати всі музейні об’єкти безкоштовно. Нагадаємо, що це Старий замок, Галерея мистецтв, Ратуша, відділ старожитностей у палаці вірменських єпископів та Виставкова зала на Соборній.
І поки директор музею-заповідника Олександр ЗАРЕМБА захищає Україну в лавах ЗСУ, ми поговорили з працівниками закладу про те, як змінилася їхня робота в такий нелегкий час.

Запитуємо в заступниці директора музею-заповідника Тетяни КАРПОВОЇ, чи є в музейних локацій відвідувачі.
– Так, відвідувачі є. Основні – це люди, що приїхали на Поділля, аби перечекати війну в безпечних областях. Біженці та переселенці обслуговуються безкоштовно. А за­галом робота музею-заповідника змінилася некардинально. Трохи зміщені акценти в екскурсіях і лекціях. Частково обмежені експозиції.

– Що актуального музей-заповідник може запропонувати нині відвідувачам?
– У нас продовжується збирання нових експонатів. Воно має певну тематику, що й зрозуміло, – це російсько-українська війна. Наприклад, у Ратуші експонується по­пулярна нині марка з російським кораблем, що пішов «по-копано­му». А в Галереї мистецтв виставлено декілька українських керамічних півнів, що теж стали знаменитими завдяки фотографії, де вони вистояли після обстрілів на вцілілій кухонній шафці у багатоповерхівці
з Бородянки. У Виставковій залі починає експонуватися вистав­ка українських художників з інших міст. Благодійно. А замок живе своїм життям, як і раніше. Але з огляду на воєнний час фортеця працює за скороченим графіком. Її підземелля нині облаштовані під бомбосховища. Проте навіть коли лунає сирена, відвідувачі замку не лякаються, гуляють, сміються, п’ють каву. Багато хто при­ходить зі своїми по­родис­тими собаками, часто екзотичних порід.

– Але війна не могла негативно не вплинути…
– Так. Призупинено низку мирних проєктів у всіх відділах музею-­заповідника. Серед них, скажі­мо, облаштування нової експози­ції у Старому замку, друк путівників, стажування наших науковців за кордоном, закупівля експона­тів, зокрема витворів мистецтва.
А найголовніше – припинено ремонтно-реставраційні роботи на об’єктах.
Також не відбуваються планові археологічні експедиції в місті та околицях, а вони, як правило, зав­жди приносили сенсаційні знахідки. Про зупинку фестивального руху що й казати, тут без коментарів. А в усіх інших аспектах музей працює в звичному режимі. Щодо конкретно військової тематики, то частина чоловіків мобілізовані, частина і жінок, і чоловіків у теробороні. З перших днів війни більше як третина колективу волонтерять у різних напрямках – шиють матраци та предмети військового одягу, роб­лять «кікімор», допомагають у переселенських пунктах, готують тушонки. До речі, знаменитий напис на слоїках про те, щоб хлопці перемагали і поверталися, бо їх чекають дівчата у Хмельницькій області, – креатив наших працівників.

– Чи вплинула ця кривава війна на музейні експозиції міста?
– Після нашої перемоги, в котрій ми не сумніваємося, маємо втілити амбітні плани. Найголовніші серед них – оновлені експозиції в Ратуші, Галереї мистецтв та замку.
Маємо нове бачення багатьох подій в історії. Власне, Музей грошей ніде не подінеться. Як і Картинна галерея. Але аж до теперішнього часу експозиції цих відділів віддавали відвертим совковим душ­ком, таким собі схваленням радянщини. Щодо Картинної галереї, то там переважно виставлялися полотна імперського періоду. Це не означає, що ми повністю відкидаємо період окупації Поділля Російською імперією, тим більше, що має­мо унікальні експонати того часу.
І за радянського періоду маємо досить потужних митців, тих же Во­лодимира Гагенмейстера, Дмитра Жудіна, В’ячеслава Розвадовсь­кого… А Тетяна Яблонська! А Борис Негода! Так, ми нікуди не подіне­мося від нашої історії, але намагатимемося більш критично підходити до тих періодів. А фортеця – це взагалі окрема історія. Попередня експозиція була одою радянській Україні. У майбутньому ж це буде історія фортифікації Кам’янця.

– І містяни, і гості Кам’янця давно чекають саме на таку експозицію! Але такі амбітні плани з оновлення багатьох відділів вимагатимуть і чималих коштів. Можливо, варто подумати про грантові програми в такому напрямку?
– Так, у музею-заповідника ве­ликі плани, і на це будуть потрібні великі кошти. Ми вже працюємо в цьому напрямку. І про гранти, зокрема, пам’ятаємо. Якби не ця проклятуща війна…

– Такі амбітні плани – це поки що лише стратегія, бачення на майбутнє? Чи вже реально триває робота над оновленням експозиції?
– Триває. В замку роботи розпочаті рік тому. В Картинній галереї та Ратуші науковці працюють над концепцією майбутньої експозиції.

Запитали ми про працю у воєнний час у завідувачки художнього відділу музею Алли Ковальчук.
– Музей із війною змінився, – розповідає співрозмовниця. – І в плані експозицій, і в плані сприйняття та подачі інформації. Звісно, в перші дні війни довелося згорнути експонати, поступово готуючись до евакуації. Бо хтозна?.. Пізніше, за усним побажанням обласної адміністрації, ми відновили частину нашої експозиції – лише перший поверх. Експонати другого поверху були здані у фонди. Бо за групами збереженості є першочерговість для евакуації.

– А чи є нині туристи, відвідувачі?
– Як не дивно, але туристи є! Звісно, переважно це були ВПО. Хоча приємно відзначити, що галерею відвідують і багато кам’янчан. Музей по-новому має поглянути на свої експозиції, змінити їх та розкласти акценти відповідно до часу.
Деякі експонати мають надовго піти у запасники, оскільки втратили, на нашу думку, емоційну цінність сьогодні. Нові експозиції, частково вже, будуть спрямовані на поглиблення нашої національної ідентичності та культурної приналежності.

Ірина ПУСТИННІКОВА.