ДО ЮВІЛЕЮ – ІЗ НАУКОВИМ ЗВАННЯМ

Доки національний університет-ювіляр готує до презентації книгу «Доктори наук, професори Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка», ми вирішили познайомитися ближче із двома докторами педагогічних наук особисто. Світлана Миронова та Ірина Кучинська, будучи професорами, вже багато років вносять власну лепту в наукове життя закладу. Про роботу, професійні плани та нові здобутки ми спілкувалися з ними напередодні святкувань.

 

Зовсім нещодавно до когорти молодих докторів педагогічних наук долучилася Ірина КУЧИНСЬКА. Свій науковий ступінь вона захистила в жовтні минулого року, а вже в квітні 2013 р. молода й амбітна професор очолила кафедру загальної педагогіки, педагогіки вищої школи і управління навчальним закладом факультету української філології та журналістики.

Вищу освіту корінна кам’янчанка здобула у Волинському національному університеті ім.Лесі Українки, після навчання в якому вирішила вступати до аспірантури Київського інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, яку закінчила 2003 р. А вже наступного року, остаточно утвердившись у бажанні не сходити з нелегкої стежки науковця, пішла навчатися в докторантуру того ж інституту.

Ще зі студентської лави Ірина Олексіївна зачитувалася науковими працями видатних педагогів Ніли Волошиної, Миколи Євтуха та Івана Беха. А вже зовсім скоро майбутня професор зустріла їх і на власному науковому шляху. Неабияк надихали Ірину Кучинську й педагогічні теорії доньки видатного українського педагога Василя Сухомлинського – доктора педагогічних наук, професора Ольги Сухомлинської. Згодом саме її наукові ідеї та революційні погляди на виховання майбутніх педагогів і визначили тему майбутньої дисертації Ірини Олексіївни – «Розвиток ідей громадянського виховання у вітчизняній суспільно-педагогічній думці (друга половина ХІХ – 30-ті рр. ХХ століття».

– Мені дуже пощастило, адже моїми наставниками були справжні корифеї педагогічної науки, – зізнається тепер доктор педагогічних наук. – Їхні ідеї та концепції громадянського виховання були настільки актуальними, що мені мимоволі захотілося продовжувати дослідження саме цієї проблематики.

Обравши такий напрямок, професор не помилилася, адже за декілька років наукові розвідки принесли і перші вагомі результати – 2009 р. світ побачила її дебютна монографія «Виховання громадянськості в Україні» (друга половина ХІХ – ХХ ст.)

– У моєму розумінні, педагогічний процес перш за все реалізує замовлення суспільства на підготовку не лише фахівців, але й громадян, – впевнена Ірина Олексіївна. – Саме тому наш університет намагається виховати насамперед особистість високоморального громадянина. І тут немає жодної патетики. 70-80% студентів ідуть працювати до школи, тож від того, ким вони вийдуть з університету, й залежатиме, які вчителі навчатимуть наших дітей.

Над цим сьогодні працює й увесь викладацький склад кафедри. До процесу виховання студентської молоді тут підходять творчо, адже виш прагнуть перетворити на школу саморозвитку, що сприятиме оновленню та збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти та примноженню культурного потенціалу нашої держави. Такої тези у своїй дисертації дотримується й Ірина Кучинська. Ідею громадянського виховання вона нерозривно пов’язує з усім комплексом навчального процесу вищої школи.

– Сучасний педагог має бути в першу чергу професіоналом, – каже науковець, – а це поняття включає в себе цілий комплекс наукових, комунікативних і соціокультурних навичок викладача. І якщо бодай одна «шестірня» з нього випаде, якими б якісними не були решта компонентів – жоден з них зрештою не спрацює і не дасть необхідного результату на виході.

Напередодні 95-річного ювілею К-ПНУ наукове життя на кафедрі «Загальної педагогіки, педагогіки вищої школи і управління навчальним закладом» кипить наповну – круглі столи, студентські конференції, практичні семінари. До публікації готується й чергова наукова робота Ірини Кучинської – посібник для студентів і аспірантів під назвою «Історико-виховні особливості розвитку ідей громадськості в Україні». Адже, усміхається Ірина Олексіївна, захистом докторської дисертації наукові розвідки аж ніяк не закінчуються. Тим паче, коли вони стосуються

таких одвічних для педагога понять, як громадянськість і духовні цінності. Ще 1919 р. в стінах цього ж вишу про них говорила відомий педагог Софія Русова. Втім можна впевнено сказати, що через 95 років ті ж самі істини тут так само твердо й непохитно береже нове покоління видатних педагогів.

Яна ІЛЬЧИШЕНА.

Вже понад 25 років свій талант педагога, весь ентузіазм і жагу до професійного зростання університету присвячує Світлана МИРОНОВА. Доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри корекційної педагогіки та інклюзивної освіти, вона впевнена, що її викладацька діяльність і практична робота з дітьми, котрі мають вади психофізичного розвитку, – це покликання, без якого в цій професії обійтися неможливо.

– Мабуть, із вуст спеціаліста певного фаху це судження звучатиме парадоксально, але я завжди озвучую його випускникам нашої спеціальності: хочеться, щоб ми мали якомога менше роботи, адже вона стосується допомоги хворим дітям, – каже на початку розмови Світлана Петрівна.

Однак, як не прикро, але статистика вперто свідчить про те, що в світі кількість дітей із порушеннями психофізичного розвитку щороку тільки збільшується. У зв’язку з цим актуальність професій, які опановують на факультеті корекційної та соціальної педагогіки і психології, з кожним роком зростає. Тому факультет став офіційним осередком підготовки фахівців-дефектологів у південно-західному регіоні країни.

Спеціальність, яка тоді мала назву «Дефектологія», було відкрито у виші при педагогічному факультеті ще 1988 р. з легкої руки тодішнього декана Володимира Кузя. Тоді ж і прийшла викладати Світлана Миронова, яка саме закінчила Київський педагогічний інститут ім.Горького. За розподілом їй довелося поїхати на роботу до Кам’янця-Подільського, хоча сама родом із містечка Пологи на Запоріжжі.

– У педагогіку я йшла цілеспрямовано, бо інакшої професії для себе не уявляла, – зізнається Світлана Миронова. – А от мама дуже хотіла, аби я стала лікарем. Думаю, її бажання трансформувалося в те, що я здобула спеціальність корекційного педагога, бо в усьому світі ця професія – на стику педагогіки та медицини. Викладачі нашого факультету не лише викладають, але й, як і лікарі, мають практику роботи з дітьми, в яких є вади психофізичного розвитку. Думаю, це основна з вимог, що не може порушуватися на дефектологічних спеціальностях.

Про це Світлана Миронова може говорити і на власному прикладі, бо вже понад двадцять років вона є консультантом-дефектологом міської психолого-медико-педагогічної консультації. Маючи практичний досвід, Світлана Петрівна вважає своїм святим обов’язком прищепити майбутнім спеціалістам усвідомлення того, що діти з вадами – це діти, яких насамперед треба любити, і яких можна розвивати.

– На жаль, у нашій країні тривалий час щодо таких дітей була своєрідна сегрегація, – пояснює професор. – Вони могли навчатися тільки відокремлено, в закритих установах з приставкою «інтернат» у назві. Сьогодні ж виникла необхідність створення закладів, де б дитина здобувала освіту, отримувала необхідну допомогу спеціалістів та водночас не була відірвана від сім’ї. Мова йде про інклюзивну освіту, коли в звичайних класах разом навчаються і здорові діти, і діти з порушеннями розвитку. Але наголошую, що справжня інклюзивна освіта передбачає обов’язковий супровід хворих дітей спеціалістами. До речі, в нашому місті на рівні дошкільної освіти досить розвинена система спеціальних груп, створені інклюзивні класи в школах. Ми впроваджуємо волонтерство для студентів ще з першого курсу, щоб вони могли реально познайомитися з дітьми, з якими працюватимуть.

Кафедра корекційної педагогіки та інклюзивної освіти, яку очолює Світлана Миронова, здійснює науковий супровід спеціальних груп та інклюзивних класів, а троє фахівців факультету, в числі яких і Світлана Петрівна, є членами експериментальної групи з питань інклюзивної освіти в місті.

«Горіти» своєю роботою – це, мабуть, один з основних принципів Світлани Миронової. 2007 р. вона захистила докторську дисертацію та пишається тим, що є молодою гілкою наукової школи одного із провідних академіків корекційної освіти – Віктора Синьова.

– У мене є дві мрії – романтична й чисто прагматична, – зізнається наостанок Світлана Петрівна. – Хочеться, щоб студенти одержували професію свідомо, а ми могли допомогти їм реалізувати своє покликання. Інша мрія – це фактично крик душі, пов’язаний із великою недостатністю аудиторного фонду. Було б дуже добре, аби до святкування університетом 100-річчя цю проблему міська влада вирішила.

Тетяна ДИКА.