ПОДАЙТЕ НА УКРАЇНСЬКУ БАРАБОЛЮ, або ХТО ДОПОМОЖЕ ТОМУ, ХТО ХОЧЕ ДОПОМОГТИ КРАЇНI?
«Доброго дня, шановна редакціє газети «ПОДОЛЯНИН»!
У Вашій газеті з’явилася «Гаряча п’ятниця», тому я вирішив написати Вам лист, бо телефон у селі так само працює, як наша влада, коли вона вже обрана. Моє запитання адресоване до райдержадміністрації. Правда, не знаю до якого підрозділу. Справа в тім, що я маю земельну ділянку (паї), приватизовану, виділену в натурі. Вона була в оренді у двох інвесторів, останнім була відома фірма ВАТ «Адамс». Проте за ці роки моя земля жодного разу не оралася. Замість колосистої пшениці виросли верби та акації.
Минулого року термін оренди закінчився. Два місяці я корчував дерева, кропив хімікатами, аби вивести бур’яни. і нарешті привів землю в божий вигляд. Тепер нові потужні інвестори хочуть взяти землю в оренду, але який від них зиск нам, селянам?
Нам з того нічого: ні роботи, ні чим корову годувати. Ріпак – соя, соя – ріпак. Я хочу обробляти власноруч своїх майже 8 гектарів. Маю бажання, досвід, але не маю змоги. Моє запитання: «Чи можу я отримати якусь підтримку від влади?».
З повагою, Василь ГРАМАТЮК, с.Червона Чагарівка».
…Життєвий шлях уродженця села Червона Чагарівка Василя ГРАМАТЮКА переконав нас у зворотному. Можливо, це прозвучить занадто помпезно, але долю та бажання Василя Григоровича можна прирівняти з долею українського села. Воно, як і наш дописувач, опинилися на роздоріжжі та, здається, сьогодні вирішує чи не найскладніше гамлетівське запитання: «Бути чи не бути?». Хоч влада й каже нині селянину, що бути, але всіма своїми діями робить так, аби не бути. Переконані, що Василь Григорович, як і чимало селян, прагне довести, що в україн-ському борщі має бути все українське. Бо що то за борщ, якщо морква та буряк із Білорусі, капуста і цибуля – з Польщі, картопля – з Єгипту, а час- ник – з Китаю? І це враховуючи те, що маємо роботящий народ і прекрасну землю, яку хоч на хліб намащуй.
НЕ КОРИВСЯ ОБСТАВИНАМ, А КОРИВСЯ ДОЛІ
Василь ГРАМАТЮК свого часу добряче поскитався колишнім Радянським Союзом. Був на півночі – в Норильську, на півдні – в Ростові-на-Дону, але ніколи не полишав мрії працювати біля землі. Він закінчив сільськогосподарський технікум та отримав спеціальність технолога закритого грунту. І саме із сільським господарством пов’язав своє життя. Довгий час працював у теплицях.
Так сталося, що ще до проголошення незалежності був змушений повернутися додому до хворих батьків. Через місяць у сім’ї ГРАМАТЮКІВ з’явилася донька, а через три місяці дружина покинула Василя, так і не зумівши змиритися із сільською долею. Із 3-місячною донькою на руках він не здався. Та й не було як: хворі батьки, господарство… Все це й досі тримає чоловіка на ногах.
– Я не попрошайка, ніколи не ходив з протягнутою рукою. Дитину виростив сам, – зізнається Василь Григорович. – От уже 13 років доглядаю за немічною мамою, вона інвалід І групи за зором. Батька вже немає… Як доглядач, отримую щомісяця 11 гривень 80 копійок. Але як можна на них прожити? Про що думали депутати, в яких у Верховній Раді борщ по 40 гривень, призначаючи таку допомогу?
Та, врешті, справа не в допомозі та не в 11,8 грн., адже сьогодні Василь ГРАМАТЮК витрачає на день на ліки для мами більше суми, яку він отримує за місяць. Де бере кошти? Вправного, хазяйновитого селянина, який від безвиході не шукає чарки, рятує земля та підсобне господарство.
ЗА 200 ДОЛАРІВ ПРОДАЮТЬ МАЙБУТНЄ
Після розпаювання колгоспних земель він і його батьки отримали земельні наділи. Також є город біля хати. Загалом майже 8 гектарів. Спочатку землі здавав в оренду: спершу одному інвестору на 5 років, потім – другому на той же термін. Та землі його весь цей час пропадали без діла, заростаючи бур’янами. Про гроші за оренду навіть мови не було. Лише минулого року останній орендар, і то після нагая районної влади, спромігся виділити по півтора центнера збіжжя за пай. От і вся дяка.
Лукавлять ті, хто говорять, що сьогодні землею не торгують. Офіційно ні, а насправді…
– У селі повним ходом йде торгівля землею, – каже Василь Григорович. – Приїжджають інвестори та пропонують за пай (переважно це 2 га землі) 200 доларів. Забирають сертифікати чи акти і – до побачення. Мені також пропонували. А я їм кажу, що законом заборонено. Але ж як заборонено, якщо в оренду можна взяти на 49 років, а там хто його знає? Заїкнувся про це мамі. Мовляв, давай продамо, а вона мені у відповідь: «Ти продаєш своє майбутнє! Твій прадід кожну копійку відкладав, аби придбати клаптик землі, а ти…»
Взагалі, наміру продавати землю в ГРАМАТЮКА ніколи не було. Але й сили терпіти ту наругу та ситуацію, в якій опинилися сільське господарство і селяни, також не залишилося. І він вирішив самостійно обробляти власні землі. Минуле літо повністю витратив на те, аби розчистити поля від хащів і розробити їх. Зрозумів, що самотужки, без техніки, не впорається. Лише щоб зорати сотку землі, треба заплатити 10 гривень. От і рахуйте.
Не довго думаючи, Василь Григорович почав писати листи та ходити по всіх інстанціях. Гадав, що влада, яка на кожному кроці кричить про підтримку села, неодмінно допоможе йому, людині, яка прагне працювати біля землі, та при цьому дати роботу іншим.
– Яка перспектива з великих інвесторів для села? – ставить риторичне запитання чоловік. – Їх та їхніх працівників люди бачать три рази на рік: зорали, посіяли та зібрали. Дали бабці кілька копійок за пай і – до побачення наступної весни. Засіяли сою, ріпак чи пшеницю, а яка користь від цього селянину? Навіть немає чим годувати корову. Про городину, якою я хочу займатися, мова навіть не йде. Але саме вона може дати людям робочі місця. І тоді вони будуть працювати в нас на полях, у теплицях і парниках, а не за кордоном за 5-6 доларів і в памперсах.
Звернення про допомогу та підтримку Василя ГРАМАТЮКА нагадували, швидше, волання праведника в пустелі. Його ніби й чули, ніби робили вигляд, що розуміють, але коли доходило до справи, то все нагадувало якесь замкнуте коло. Пропонували стати фермером, але, щоб ним бути, потрібно мати техніку. А де її взяти, якщо він саме за неї й просить? Просить небагато -всього-на-всього 15 тисяч гривень, аби купити мотоблок і міндобрива. Майнові паї, які залишилися йому та його сім’ї в спадок від колгоспу (46 тис.грн.), нині залишаються лише на папері. Колишню колгоспну техніку та майно свого часу розікрали, зруйнували або ж попродавали.
З проханням про фінансову допомогу Василь Григорович оббивав пороги банків і кредитних спілок, готовий був під заставу віддати свій будинок або ж землю. Ні того, ні іншого банки не беруть. В одній із фінансових установ міста попросили довідку про доходи. Він її надав. Там довго не могли повірити, що його дохід складає всього 11,8 грн.
– Соромно бачити, – каже Василь Григорович, – коли наші медпрацівники з «кравчучками» їздять селами та просять у людей картоплю на райлікарню. Я готовий щороку безкоштовно давати по декілька тонн, лиш би мені дали можливість працювати. І гірко, і смішно, коли в лікарняному супі картопля чи морква – на вагу золота.
Іншою дилемою для селянина є працевлаштування доньки. Щоб вчити її, знову ж таки треба гроші, а працювати нема де. Вона б із радістю допомагала батькові біля землі та не мріяла про заробітки в Польщі чи деінде.
– Я не прошу риби, я прошу вудочку, аби її ловити, – додає Василь ГРАМАТЮК. – За неї готовий заплатити, тільки, люди добрі, дайте мені працювати біля землі! Знаєте, нині справді вірю в те, що Україну можна захопити, коли зламаєш хребет селянину. А хребет цей дуже легко зламати. Ще Гітлер колись казав що, аби завоювати українців, потрібно закрити школи, дитячі садки, а натомість повідкривати шинки…
P.S. Ми були настільки вражені побаченим і почутим у Червоній Чагарівці, що розповідали про цю людину тим, хто бував у редакції цими днями. Слова не залишилися поза увагою. Лідер міських регіоналів Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО – перший, хто відгукнувся ще до виходу публікації та попросив, щоб ми передали для Василя Григоровича 500 гривень. До цього додамо ще редакційні півтисячі: буде хоч на міндобрива. Хочеться вірити, що ця публікація допоможе людині, котра дійсно хоче працювати, котра не боїться працювати та піднімати село, отримати кредит чи фінансову допомогу, які він гарантує повернути на початку жовтня.
…Скільки таких Василів ГРАМАТЮКІВ є в наших селах? Людей, які готові працювати біля землі вдень і вночі, людей, яких держава годує обіцянками, але так нічого і не дає.