«ПРИДУМАТИ ТЕ, ЧОГО ЩЕ НЕ БУЛО»
Юрій ТЕПЛІНСЬКИЙ народився 24 березня 1950 р. в Кам’янці-Подільському. 1966 р. він із золотою медаллю закінчив середню школу №8 і вступив на фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. Пролетіли чотири роки навчання – і дипломований фахівець повернувся в рідну школу вчителем математики. Далі була служба у Збройних силах СРСР, а від листопада 1972 р. – навчання в аспірантурі Інституту математики АН УРСР.
Юрію Володимировичу повезло: його керівником в аспірантурі став видатний український математик Анатолій САМОЙЛЕНКО, нині академік-секретар відділення математики НАН України, директор Інституту математики НАН України. В одному з інтерв’ю Юрій Володимирович зазначив: «Я належу до школи академіка Анатолія САМОЙЛЕНКА. А якщо брати ширше, то це київська школа теорії нелінійних коливань, яку заснували академіки Микола КРИЛОВ, Микола БОГОЛЮБОВ, Юрій МИТРОПОЛЬСЬКИЙ. У світі це провідна школа в цій галузі».
У грудні 1975 р. Юрій Володимирович закінчив аспірантуру. Від 1976 р. він працює в рідному педінституті, який за роки незалежності декілька разів змінював статус, щоб нині гордо іменуватися національним університетом імені Івана Огієнка. Асистент, старший викладач, доцент, професор – так змінювалися посади Юрія ТЕПЛІНСЬКОГО. Від 1981 р. він упродовж 23 років очолював кафедру геометрії та методики викладання математики. Сьогодні Юрій Володимирович – професор і завідувач кафедри диференціальних рівнянь і прикладної математики.
1979 р. 29-річний Юрій ТЕПЛІНСЬКИЙ захистив кандидатську дисертацію. Одна назва чого варта (для непосвячених – ліс дрімучий): «Інваріантні тори і питання звідності зліченних систем диференціальних рівнянь». А 1992 р. 42-річний учений став доктором фізико-математичних наук, захистивши дисертацію «Дослі-дження коливань зліченних систем диференціальних рівнянь». Для Кам’янця-Подільського це був прорив. Доктори історичних, філологічних, сільськогосподарських та низки інших наук для міста не були диковинкою, а ось доктор фізико-математичних наук з’явився уперше.
Кожна праця має бути належно пошанована. Не обминуло визнання і Юрія Володимировича. У грудні 1996 р. за цикл праць «Нові математичні методи в нелінійному аналізі» він разом із Юрієм МИТРОПОЛЬСЬКИМ, Анатолієм САМОЙЛЕНКОМ та іншими математиками став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Через два роки нове визнання – звання «Заслужений працівник освіти України».
2001 р. на Міжнародному математичному конгресі в Києві математика з Кам’янця-Подільського відзначили бронзовою медаллю ім.академіка Михайла ОСТРОГРАДСЬКОГО за успіхи в розвитку математичних наук. Торік прийшло ще одне визнання, ще одна нагорода – па-м’ятна медаль ім.Миколи БОГОЛЮБОВА «За високий рівень наукових результатів у галузі математичної науки».
Юрій Володимирович не тільки учений, але й педагог. Цікаво, а як оцінюють професора ТЕПЛІНСЬКОГО його студенти? Що ж, читаємо в інтернеті відгук одного з них: «Розумний хороший викладач, вміє доступно і чітко пояснити новий матеріал, вимогливий, справедливо оцінює. Чудова, чесна та шляхетна людина».
Незадовго до ювілею в серії «Видатні випускники Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка» побачила світ брошура Олександра ЗАВАЛЬНЮКА та Івана КОНЕТА «Юрій ТЕПЛІНСЬКИЙ. Портрет математика-професіонала». В ній сухою мовою фактів, ретельним списком публікацій, кольоровою гамою фотографій з конференцій і конгресів відображено напружену наукову працю ювіляра. Але захотілося дізнатися: який він, професор ТЕПЛІНСЬКИЙ, поза наукою: що любить робити у вільний час, які передачі дивиться по телевізору, про що мріє?
– Юрію Володимировичу, одні у вільний час люблять полювати, інші – рибалити, треті – збирати гриби. А Ви?
– Люблю посидіти з вудочкою, збирати гриби. Хоча це не часто буває. Взагалі, подобається гуляти на природі. А ще люблю тварин, особливо котів.
– А як щодо музики?
– Віддаю перевагу класиці. Хоча шаную і естраду, але не сучасну, а ту, що підпадає під означення «ретро».
– Яким телепередачам віддаєте перевагу?
– Це в основному детективи та політичні передачі.
– Політика не остогидла?
– Звісно, остогидла. Але все-таки треба бути в курсі того, що відбувається в Україні.
– Ви належите до якоїсь партії?
– Був членом КПРС, причому вступив в її лави за переконаннями. Але в часи перебудови розчарувався і вийшов з партії ще до бурхливих подій серпня 1991 року. Відтоді до жодної партії не вступав.
– Розкажіть трохи про свою сім’ю.
– Дружина Ірина Анатоліївна – теж математик. Вчителювала в сьомій школі, нині на пенсії.
– Де Ви познайомилися?
– У Києві. Іра приїхала на дипломну практику з Куйбишева (нині це знову Самара), коли я навчався в аспірантурі.
– І як уживаються два математики в одній сім’ї?
– А, знаєте, дуже добре. Ми чудово один одного розуміємо.
– До речі, наскільки я знаю, Ваш син Олексій теж став математиком.
– Так, він старший науковий співробітник Інституту математики. Закінчив докторантуру, готується до захисту докторської дисертації.
– О, то скоро матимемо двох докторів фізико-математичних наук ТЕПЛІНСЬКИХ: у Кам’янці та Києві.
– Сподіваюся на це.
– А як щодо внуків?
– Хотілося би мати внука, а ще краще – внучку, але син із цим не поспішає.
– Нескромно поцікавлюся: а скілька років Вашому синові?
– У травні буде 35.
– То в нього все ще попереду. А про що ще, окрім онучки, мріє професор ТЕПЛІНСЬКИЙ?
– Мрії пов’язані з моєю професією. Мрію про справжні реформи в освіті, а не їх імітацію під Європу. Треба, щоб зарплата викладачів сягнула європейського рівня. Треба в 2-3 рази зменшити їх навчальне навантаження, щоб був час і на науку. Треба, щоб у студентів з’явилася зацікавленість у вищій освіті. Щоб після закінчення навчання їм було гарантовано роботу за фахом. А ще маємо страшно багато вишів, філій, не здатних готувати фахівців на належному рівні. Цю проблему теж треба розв’язувати.
– Окрім Вас, у місті ще є доктори фізико-математичних наук?
– 2008 р. захистився Іван КОНЕТ, який теж працює на кафедрі диференціальних рівнянь і прикладної математики. Тож нас уже двоє.
– Чому, на відміну від докторів історичних чи філологічних наук, Вас так мало?
– Така вже специфіка математики. Якщо, для прикладу, історик досліджує те, що було, то математик має придумати те, чого ще не було, чого в жодній книзі не вичитаєш, у жодному архіві не знайдеш. А це дуже нелегко.
Олег БУДЗЕЙ, «ПОДОЛЯНИН».