ГЕРОЙ, ЯКОГО НЕ ЗАБУДУТЬ
Михайло Андрійович народився 23 травня 1919 р. в бідній багатодітній сім’ї із с.Теремці, якого сьогодні не знайдеш на адміністративній карті області. Життя Михайла Андрійовича до війни скупо, по-статистичному можна помістити у двох рядках: ланковий у колгоспі «Шлях Леніна» с.Теремці, завклубом. З 1939 до 1946 р. – в рядах Радянської армії. До війни служив у Білорусії, Литовській РСР, а з середини 41-го в м.Лібава Латвійської РСР.
Перший бій, який став початком нового важкого етапу в житті Михайла КУШНIРА – бій в Естонії на станції Ярва-Яні. В ті дні йому запам’ятався молодий вольовий командир – лейтенант ТРIШИН, який загинув смертю хоробрих у цьому бою, та напружені години відступу з боями до стін колиски революції – м.Ленінград.
Під час вересневої битви, коли бої під Ленінградом були надзвичайно запеклими, Михайла Андрійовича важко поранили в живіт під Красним селом. Сталося це 8 вересня 1941 р. З поля бою його винесла молода ленінградська медсестра Зоя. Потім була операція в польовому госпіталі в м.Оранієнбаум під Крондштатом.
Згодом Михайло Андрійович продовжив воювати. До речі, в ті гарячі липневі дні завдяки зусиллям таких славних синів Батьківщини, як він, фашистам у напрямку Красне село – Урицьк вдавалося відбивати в наших лише 1-2 кілометри на день. I це тоді, коли на інших фронтах гітлерівці просувалися зі швидкістю 5 кілометрів за день (!).
– Особливо пишаюся своєю медаллю «За оборону Ленінграда», – згадував Михайло КУШ-
НIР. – У серпні 1945-го мені та іншим моїм товаришам її вручив видатний державний і партійний діяч, голова Ленінградського міськвиконкому ПОПКОВ, якого добре знали та поважали за мужню поведінку та незламну волю до перемоги всі ленінградці та захисники міста…
Друге поранення Михайло Андрійович отримав у бою під Красним Бором Ленінградської області. А ввечері цього ж дня на честь визволення Ленінграда прогримів салют із 324 гармат…
…Після госпіталю знову були бої, поранення…
Михайло Андрійович згадував, що, лікуючись у травні 44-го в госпіталі, почув по радіо звістку, що війська 1-го Українського фронту звільнили його рідне село, після чого він вперше за чотири криваві роки війни написав до рідних листа, не знаючи, чи живі вони…
Згодом були бої в Карелії, під час яких було знищено багато німецьких загарбників. А в бою за одну із залізничних станцій Михайло КУШНIР замінив пораненого кулеметника і взяв у полон німецького офіцера. За це він був нагороджений орденом Червоної Зірки, який 25 грудня 44-го в бойовій, але урочистій обстановці молодому воїну вручив командир військової частини №51562 капітан КОРЧОВ. Михайло Андрійович не знав, що в цей самий час, визволяючи далеке м.Георгенічас, загинув його брат Василь…
Найрадіснішим під час боїв у Карелії був день зустрічі, яку важко передати словами, з односельцем Степаном САНЮКОМ, котрий служив у зенітній артилерії…
Нарешті настав Великий День Перемоги, який наш герой зустрів у Виборгу. Але війна для Михайла Андрійовича того дня ще не закінчилась. Майже місяць довелося жити в «теплушках», які рухалися на схід, до Владивостока.
Пам’ятаю, як Михайло КУШНIР з окремого чемодана з документами з гордістю дістав подяку Верховного Головнокомандуючого т.СТАЛIНА та медаль за перемогу над Японією…
Після повернення додому Михайло Андрійович працював на благо Вітчизни. Його обирали головою виконкому Теремецької, Грушківської, Крушанівської сільських рад, головою колгоспу в Гуті-Чугорській, бригадиром колгоспу «Шлях Iлліча». Згодом працював обліковцем радгоспу ім.ОРДЖОНIКIДЗЕ, бригадиром будівельної бригади, на інших посадах. За численні успіхи в роботі неодноразово нагороджувався відзнаками.
Разом із дружиною Марією Пилипівною Михайло Андрійович виростив трьох синів: В’ячеслава, Георгія та Валерія, які подарували їм чудових онуків.
Груди ветерана прикрасили шістнадцять заслужених нагород, у тому числі орден Вітчизняної війни I ступеня та пам’ятна медаль «250 років Ленінграду». 1995-го року життя героя, на жаль, обірвалося, але його по-двигів ми не забудемо ніколи.
Василь ЩЕРБАНЬ, начальник Староушицького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Подільські Товтри».