ЕФЕКТ «ДЕЖА ВЮ» ПО-КАМ’ЯНЕЦЬКИ

1955 р. Петро Григорович прийшов здобувати робітничу професію електрорадіомеханіка до ПТУ №2 (нині професійний художній ліцей). Навчався юнак добре, займався спортом (ви-ступав за збірну міста з акробатики), брав активну участь у художній самодіяльності училища.

Петро ЯСIНСЬКИЙ – один з перших випускників цього навчального закладу, який був за-снований 1954 р. Тепер він частий його гість.

Нещодавно в стінах рідного ліцею відомий земляк зустрівся з учнями, викладачами та іншими кам’янчанами, з якими поділився спогадами, трудовим і творчим життєвим шляхом. Перед очима слухачів постала картина тяжких буднів ровесників Петра Григоровича, адже після закінчення Великої Вітчизняної війни тоді пройшло лише 10 років. Часи були не з легких: треба було докладати чимало зусиль, щоб не тільки вижити, але й відбудувати зруйноване та будувати нове життя…

– Батько не повернувся з війни. I мені довелося у всьому допомагати матері, піклуватися про молодшу сестру, – згадує Петро ЯСIНСЬКИЙ. – Після закінчення ПТУ мене призвали на військову службу, звідкіля вступив до Ленінградського військово-інженерного училища. Але навчання у ньому було перерване через скорочення Збройних сил і розформування закладу, тому довелося перевестися на навчання до Одеського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет.

Отримавши диплом інженера-радіомеханіка, Петро Григорович влаштовується на роботу до Одеської кіностудії художніх фільмів, з якою пов’язує все своє подальше життя.

А починалося все доволі несподівано: на одній з вечірок він познайомився з відомою актрисою Ніною IВАНОВОЮ, яка зіграла головну роль у кінофільмі режисера Марлена ХУЦIЄВА «Весна на Зарічній вулиці» що згодом увійшла до золотого фонду радянського кіно. Оцінивши гумор, веселий характер і вдачу юнака, актриса робить його своїм протеже: Петро потрапляє у свою стихію – до студії звукозапису.

– Я був у захваті, коли переступив поріг студії, – згадує Петро ЯСIНСЬКИЙ. – Відчував себе очманілим, адже тут ходили живі легенди. Їх можна було побачити або почути не лише в кіно та на телебаченні, але й поспілкуватися з ними у повсякденному житті. Робота на студії – це щось особливе, адже тут було все: від перукарні до літаків. Часто бували поети, композитори, драматурги, проводилися перегляди найкращих фільмів, які збирали безліч відомих людей, артистів, що, безумовно, надавало студії популярності та авторитету.

– Одними із перших, з ким довелося мені познайомитися, були актори кіно Олег СТРИЖЕНОВ та Iзольда IЗВИЦЬКА – лауреат Міжнародного кінофестивалю у Каннах за виконання головної ролі у фільмі «Сорок перший».

Теплі враження у молодого спеціаліста залишилися від спілкування з Булатом ОКУДЖАВОЮ, Нінель МИШКОВОЮ, Євгеном ЄВСТИГНЄЄВИМ і, безумовно, з Володимиром ВИСОЦЬКИМ, якого завжди, коли він приїжджав у студію, чекав натовп шанувальників його творчості в кіно, поезії, музиці.

Так сталося, що Петро Григорович знайомиться з московським кінодраматургом Iваном МЕДЖЕРИЦЬКИМ, який побачив у ЯСIНСЬКОГО режисерські задатки і порадив йому навчатися режисури. I юнак проходить конкурс для навчання на режисерському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії (знаменитого ВГIКу), де його наставниками стають народні артисти СРСР, лауреати вітчизняних і міжнародних кінофестивалів Тетяна ЛIОЗНОВА та Станіслав РОСТОЦЬКИЙ. Саме завдяки цим двом особистостям він починає на Одеській кіностудії займатися режисерською діяльністю, яка триватиме 45 років.

– Усе було на життєвій ниві, – продовжує Петро Григорович, – радість і смуток, злети і падіння, успіхи і невдачі, але ні про що не шкодую, бо вдалося знайти свій шлях на теренах вітчизняного кіно. Кожний фільм був своєрідним випробуванням.

Фільм «ДЕЖА ВЮ», одним із режисерів якого, окрім Юліуша МАХУЛЬСЬКОГО та Річарда ЗАТОРСЬКОГО, є й Петро ЯСIНСЬКИЙ (щоправда, у деяких варіантах на афішах його було представлено як художника-постановника), був схвально сприйнятий як критиками, так і простими глядачами. Головні ролі в ньому зіграли відомі актори Микола КАРАЧЕНЦОВ і польський актор Єжі ШТУР.

– Прем’єра фільму відбулася в Києві та Москві. Зали були переповнені, – згадує Петро Григорович. – Під час перегляду стрічки щоразу лунали оплески.

Творці фільму були безмежно щасливі, але зйомки далися взнаки. Після завершення роботи над стрічкою в Петра ЯСIНСЬКОГО та Єжі ШТУРА сталися інфаркти. Нелегкою була робота і над стрічкою про останні роки життя МIКЛУХО-МАКЛАЯ «Берег його життя», режисером і виконавцем головної ролі якого був народний артист СРСР Юрій СОЛОМIН. Ця стрічка теж стала відомою на весь світ.

З великою теплотою Петро Григорович згадує імена народних артистів Євгена САМОЙЛОВА, Руфіни НIФОНТОВОЇ, Всеволода САФОНОВА, Євгена ВЄСТНIКА, Володимира КЕНIГСОНА, Iгоря ГОРБАЧОВА, Богдана СТУПКИ, Олександра ШИРВIНДТА…

У житті творця кіно була не лише робота, а й сімейні будні. Разом із дружиною Майєю Олексіївною створили міцну сім’ю, виростили чудових доньок Світлану і Ганну. Молодша проживає та займається медичною практикою в США, звідкіля нещодавно Петро Григорович повернувся. Він пишається своїми внуками: американцями – Олегом і Катрін; українцями – Романом і Юлею.

Колектив ліцею гордий тим, що колишній учень, талановита людина, досягнувши в житті певних висот, не цурається свого минулого, приїжджає із сім’єю до нас, на Поділля, і бажає Петру Григоровичу та його сім’ї довголіття, здоров’я, творчого натхнення, а також подарувати майбутньому поколінню ще не одну гостросюжетну кінострічку, в якій головними героями були б кам’янчани, адже історія нашого краю заслуговує на це.

Валентина ДЯЧОК, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».