Субота, 31 Жовтня 2020 р.

ШКОЛА – ЦЕ ЙОГО

Борис ТКАЧУК– Народився я 1970 року в селі Кульчіївці, – розповідає ювіляр, – а 1975-го ми з батьками переїхали до Кам’янця-Подільського. Навчаючись у школі №2, зрозумів, що мушу пов’язати своє майбутнє з історією. Дуже мріяв про життя мандрівника, дослідника морів і континентів (посміхається).

Максимально наблизити цю мрію могла вища історична освіта, яку планував здобути в нашому педінституті (нині К-ПНУ ім.Огієнка). Але в радянські часи пройти конкурсний відбір на навчання на історичному факультеті було дуже складно. Як правило, студентами туди зараховували людей, які мали за плечима хоча б якийсь життєвий досвід – службу в армії, стаж роботи в різних організаціях або навчання в інших вишах.

Тому я вирішив перед вступом на істфак спробувати себе у шкірі студента будівельного технікуму, який закінчив з відзнакою. Чотири роки навчання у ньому непогано підготували мене до студентської лави на історичному факультеті, на який я вступив 1989 року…

Роки навчання були дуже цікавими та пролетіли надзвичайно швидко. Після закінчення педінституту я пішов працювати до Боришковецької школи, де, окрім історії та правознавства, викладав також географію. Директором цієї школи тоді була прекрасна жінка та досвідчений педагог Оксана КРИСЬКОВА, в якої я перейняв чимало корисного досвіду.

А через півтора року, в лютому 1996 року, до мене зателефонував директор 17-ї школи Олександр НАКАПЮК, який запропонував спробувати себе у ролі вчителя у місті.

З того часу я пов’язав своє життя із 17-ю. До 2005 року працював учителем історії та правознавства, а згодом директор школи, а нині керуючий справами міськвиконкому Микола НЕЧАЙ, запросив мене на посаду заступника директора з науково-методичної роботи (ця посада була введена у зв’язку з реорганізацією школи у навчально-виховний комплекс), який мусив відповідати за підготовку дітей до захисту в Малій академії наук, методичну роботу, атестацію вчителів, педагогічні виставки тощо.

Робота ця була хоч і копіткою, але дуже цікавою. Тому я навіть не відчув, як минуло три роки, і мене було призначено директором НВК №17.

Борис ТКАЧУК: Батько, син, дружина– Яке першочергове завдання перед собою поставив новий директор НВК №17?

– Втримати той високий рівень підготовки учнів, який був закладений до мене і, звичайно, по можливості поступово підвищувати його.

– Вихідних у директора, мабуть, менше, ніж у заступників і вчителів…

– Якщо чесно, то їх взагалі немає.

– Сім’я Вас до роботи не ревнує?

– (Сміється). Моя дружина Світлана також педагог. Вона навчає дітей ЗОШ №2 української мови та літератури. Тому ставиться до моєї роботи з розумінням. А син Наза-рій – учень восьмого класу НВК №17. У його класі історію викладаю я. Але у нього, на відміну від інших восьмикласників, ці уроки продовжуються і вдома.

– На хобі вільну хвилину знаходите?

– Разом із працівниками управління освіти міськради, директорами НВК №7 Олегом ЛАВРУСЕВИЧЕМ, НВК №16 В’ячеславом НIКОЛАЙЧУКОМ, гімназії Миколою КИРИКОМ граємо у вихідні у футбол. Також дуже люблю подорожувати Україною (щоправда, на це часу нині немає зовсім). А в цілому я вже давно зрозумів, що моя робота і є моєю улюбленою справою, якою готовий займатися 24 години на добу.