ДЕРЖСЛУЖБІ РЕВОЛЮЦІЯ – НЕ ПЕРЕШКОДА

– Михайле Дмитровичу, Ви хоч молода людина, проте маєте неабиякий досвід роботи на державних посадах. Пройшли, бачили, були безпосереднім учасником формування управлінської команди в районі в періоди так званого «кучмізму», «помаранчевої епохи» і сьогодні – коли при владі Партія регіонів. Чим відрізняються ці періоди в плані державної служби? I чи відрізняються вони взагалі?

– Робота чиновника до революції, під час неї, після не повинна відрізнятися нічим. Це головний критерій державної служби. Чиновник повинен дотримуватися регламенту, виконувати певні дії, передбачені чинним законодавством. Так-от, період, який Ви окреслили «кучмізмом», у плані формування команди управлінців, зокрема того, що стосується районної адміністрації та й усієї вертикалі влади загалом, найбільше запам’ятався професіоналізмом. Саме цей критерій ділових якостей був рушієм оцінювання роботи посадовця. З іншого боку, існував чіткий підхід до вирішення поставленого завдання. Здійснювався скрупульозний облік виконання розпоря-джень і доручень.

Декому видасться дивним, але тоді документопотік на виконання того чи іншого доручення був удвічі меншим, ніж ми маємо на сьогодні. Нині він нагадує радянську бюрократичну систему в найгіршому вигляді, коли на кожен папірець потрібно два.

Розмовляв із багатьма різними за рангом держслужбовцями, які працюють дуже давно. Всі вони констатують, що повернення до такої паперової тяганини відбулося впродовж останніх п’яти років, під час «помаранчевої епохи».

– I як це пояснюється?

– Люди, які прийшли до влади, не знаючи природи цієї влади, що з нею робити, не маючи найдрібніших навиків виконавчої та управлінської дисципліни, не знаючи елементарних норм діловодства, пішли шляхом «копіювання» документів. За цих 5 років настільки майстерно навчилися списувати із себе відповідальність, що, врешті-решт, на запитання «А хто це буде робити?», «Хто за це відповідає?» виникає лише мовчання або посилання від одного до іншого.

Такий підхід створив катастрофічну ситуацію в плані державного управління. Нині Кабмін змушений вдатися до перегляду та виправлення цієї ситуації, до відміни пустих документів і відписок, до відновлення персональної відповідальності за виконання того чи іншого доручення.

Люди бажають отримати чітку відповідь: «Я можу це зробити» чи «Я цього не можу вирішити». Якщо ж «не можу», то пояснити чому. А якщо «не можу» приховується небажанням або ж невмінням, то потрібно поступитися місцем. I це – сьогоднішня реальність. Відфутболювання людини з одного кабінету в інший ніхто не потерпить.

– Однак зазначена Вами паперова тяганина просочилася не лише на рівні області, району, вона дійшла й до сільських рад. Деякі голови теж гарно навчилися давати відписки. Як бути тут?

– Раніше влада шукала важелі впливу, аби сільські голови виконували свої повноваження. Після «помаранчевих» подій усе пішло на самоплив. Не хочу всіх стригти під одну гребінку, але серед сільських голів багато людей випадкових.

– Михайле Дмитровичу, можливо, в цьому і криється вся сутність проблеми державної служби – відсутність чіткої кадрової політики? На посаду призначалися або ж обиралися люди, які найвище тримали плакати, найголосніше скандували чи були «кумами»?

– Коли робиш аналіз осіб, які були прийняті на державну службу впродовж останніх п’яти років, то волосся стає дибки. Відкриваєш нормативну базу конкурсу на заміщення певної посади, де чітко прописано необхідність мати стаж за спеціальністю не менше 3 років, натомість бачиш безліч прецедентів, коли людей брали на роботу взагалі без вищої освіти. А коли людину роблять головним спеціалістом, начальником управління одразу після закінчення вишу?! За цей період кадровий резерв, кадрове питання було загублено. I це стосується всієї держави.

На моє переконання, зі зміною влади не повинен відбуватися розподіл чиновників за принципом «свій – чужий». Яка мені різниця, в якій партії перебуває спеціаліст того чи іншого відділу! Головне, аби він був фахівцем своєї справи, виконував програми Президента, Уряду та свої безпосередні обов’язки.

Не повинна відбуватися і своєрідна узурпація влади, тобто того, що голова адміністрації вирішує все. Відомо, що короля робить свита. Без сильних заступників, професіональної команди керівник не може бути успішним. Тому не потрібно боятися запрошувати висококласних спеціалістів, надавати їм автономію дій. Коли ж голова намагається зациклити все на собі через страх (а, може, мене хтось підсидить?!) – це шлях до деградації. У такому випадку на позитив розраховувати не варто.

– У дечому Ви вже відповіли на це запитання, але, все ж таки, що потрібно, аби підвищити якість роботи органів державної влади, окремо взятого чиновника?

– Тут необхідна низка заходів, які потрібно проводити в комплексі, зокрема, скорочення структур і служб, які дублюють одне одного. Вивільнені кошти слід спрямувати на підвищення рівня заробітної плати держслужбовця середньої ланки. Чиновник не повинен бути жебраком. Трохи більше мінімальної заробітної плати – це ненормально. Цей фактор неабияк впливає на плинність кадрів. Люди обдаровані просто не бажають йти на державну службу через низьке матеріальне забезпечення. А від цього страждає вся робота.

Iнший важливий аспект – відновити жорстку відповідальність за виконання службових повноважень. За виконання окремо взятого рішення повинен нести персональну відповідальність окремо взятий чиновник.

Варто відмовитися від так званого «кумівства».

Також мені дуже подобається гасло «Відділити владу від бізнесу». Це дуже суттєво. Коли на ту чи іншу державну посаду призначають людину, за спиною якої – власний завод, фабрика, бізнес, якою б чесною не була ця людина, сидячи в державному кріслі, вона все одно думатиме про свою власність…

– Багато хто скаржиться, що, так би мовити, повному розкриттю можливостей місцевої владної еліти, її професійності та ефективності перешкоджає централізація влади. Звідси все частіше з’являється твердження про необхідність надання більших повноважень регіонам і децентралізацію влади.

– Для того, аби щось зробити, дійсно, необхідно мати певні повноваження. Якщо ж нині поглянути та проаналізувати закони, які регламентують роботу тих чи інших органів влади, то цих повноважень достатньо, аби відбувався процес покращення добробуту громадян.

Проте є окремі аспекти, коли би хотілося, щоб механізм владних повноважень був набагато дієвішим. Візьмемо приклад: голова адміністрації дає доручення навести порядок на тій чи іншій вулиці села, бо там валяються дрова, які вже догнивають, там – пісок, там – щебінь, там – бур’яни, там – гній… Працівник відповідної служби приходить до господаря і найбільше, чим він може покарати його, то це штраф у сумі 17 гривень. Це дієвий механізм?! Достатньо повноважень?! А якби ця служба спочатку попередила, а після відсутності реакції наклала штраф у тисячу гривень, і далі – за геометричною прогресією, то, переконаний, ефект був би значно кращим. Така ж ситуація зі стягненням заборгованості по суб’єктах господарювання. Ми збираємо наради, запрошуємо керівників-боржників, просимо їх, щоб погасили борг. А потрібно робити так: немає податків – арештовується власне майно. Продається – і все. Ніхто ні за ким не бігає. I це дієво. Так працює весь світ.

– Уже декілька років точиться розмова про необхідність впровадження адміністративно-територіальної реформи. Мовляв, лише після її здійснення відбудеться покращення державного управління, підвищиться ефективність влади. Наскільки такі речі відповідають дійсності?

– Свого часу з ініціативою проведення такої реформи виступав Роман БЕЗСМЕРТНИЙ. Справді, у цій сфері зміни вже давно на часі. Вони вкрай необхідні. Давайте навіть візьмемо територію нашого району, яка поділена на 42 сільські та одну селищну ради. Це багато. Воно нічого, коли б усі ці сільські ради були самодостатніми, могли фінансувати власні потреби. Але коли вони є дотаційними та не можуть заробити на зарплату працівника сільради, то виникає низка запитань.

Тому, на мій погляд, найперше питання цієї реформи – це укрупнення адміністративних одиниць, тобто поділ району на округи, в яких би проживало по 10-15 тисяч населення в кожному.

Якщо зазирнути в історію розвитку нашого району, то це не таке вже й нове та невідоме для нас. Ми ж мали Староушицький, Китайгородський, Орининський, Довжоцький райони. Думаю, що навколо цих і ще декількох інших сіл у майбутньому і будуть формуватися відповідні центри.

– Але укрупнення не повинно бути самоціллю цієї реформи?

– Саме так. Ці центри, округи повинні бути наділені всіма повноваженнями, аби людина не їхала за десятки кілометрів до райцентру для отримання довідки або вирішення того чи іншого питання. Під час впровадження цієї реформи повинна бути втілена найголовніша ціль – наближення влади до громади.

Тому, рано чи пізно, ми при-йдемо до потреби впровадження таких змін. До цього нас будуть спонукати як розвиток су-спільства, так і демографія, 

яка нині, на жаль, не особливо радує.

– Михайле Дмитровичу, таким чином ця територіально-адміністративна реформа може торкнутися і питання об’єднання міста з районом, зокрема, певних структур і галузей. Як на це подивляться чиновники на місцях?

– У місті та районі разом проживає не більше 180 тисяч людей. Якщо покласти руку на серце та подивитися на нашу медицину, то скажіть, навіщо місту та району купувати одне і те ж обладнання, яке використовується в окремих випадках і яке коштує сотні тисяч гривень?! Це ж неправильно та нераціонально! В нас колись існувала спроба об’єднати пологове відділення міста і району, але далі наміру вона так і не пішла саме через законодавчу неузгодженість. Також це знайшло деякий спротив серед персоналу. Але це потрібно робити. При таких підходах ми змогли б якісно покращити розвиток нашої охорони здоров’я, а вивільнені кошти спрямувати на інші потреби.

Знову ж, повторюся, це неодмінно станеться. Якщо це не зробить сама влада, то до таких дій спонукатимуть люди. Громада хоче якісного життя. Багато хто побував за кордоном і побачив, як там живуть. Тому вони вимагатимуть, щоб послуги, які вони отримують, були на високому рівні, який є в західних країнах. Завдання ж влади, органів державної служби, чиновника задовольняти ці вимоги та потреби.