П'ятница, 29 Березня 2024 р.

СМИРНОВСЬКИЙ ХЛОПЕЦЬ

Він народився і виріс у місті, більшу частину свого життя пропрацював у лінійному відділі міліції (ЛВМ) на станції Кам’янець-Подільський. Про-йшов шлях від простого оперуповноваженого до начальника, від молодшого сержанта до підполковника. 7 квітня начальнику ЛВМ Ігорю КШЕМІНСЬКОМУ виповниться 40 років. I, як зізнається сам ювіляр, його батькам нині не повинно бути соромно за сина.

– Iгоре Сигізмундовичу, як Ви потрапили до міліції?

– З дитинства мріяв бути міліціонером. Я виріс на Смирнова, а це приватний сектор. Ми там мали свій ігровий майданчик, влітку завжди грали у футбол, а взимку – у хокей. Яким тільки видом спорту я не займався! I хоч значних досягнень не здобув, але й на місці ніколи не сидів. Завжди був активним. А ще дуже любив читати книжки, особливо історичну та пригодницьку літературу. Улюблена книга, якою зачитувався в дитинстві, «Хрестоносці» Генріха СIНКЕВИЧА. Коли вона з’явилася в бібліотеці, її видавали тільки на читальний зал. То я постійно там сидів. Потім по великому блату, чи, може, за сумлінність і часті відвідування, її можна було отримати на вихідні додому та ще раз перечитати.

– На історичний факультет Ви вступили з другої спроби. Звідки така наполегливість?

– Напевне, від батьків передалася. Мама завжди вчила мене ставитися до всього з відповідальністю, незалежно від того, стосувалось це домашньої роботи чи служби. Та й шлях до мрії бути міліціонером відкривався через історичний факультет. Нині студентські роки згадую з трепетом у серці. То були гарні часи.

– У лінійному відділі міліції Ви пройшли шлях від опера до начальника. Складним він був?

– У житті нічого легкого немає, та якщо ти вмієш, а головне, хочеш працювати, все вдасться. Я завжди всім кажу: «Хто хоче щось зробити, той шукає спосіб, а хто не хоче – причину». Тому я вважаю, якщо людина хоче працювати, вона буде це робити незалежно від обставин. Мене так вчили, і я так вчу.

– Хто Ваші вчителі по життю?

– Перш за все, мої батьки. Думаю, що сьогодні їм не соромно за свого сина. Вони навчили мене бути відповідальним, не обманювати та не зра-джувати людей. Багато зробили для становлення мене як керівника Iван БАЛАНЮК і Валерій СМИЦЬКИЙ, за що я їм безмежно вдячний. Вони власним прикладом показували, яким слід бути в житті. Та й колектив, у якому я працював і працюю, також є для мене вчителем. Ми робимо одну роботу та досі вчимося один у одного. Намагаюся брати від людей лише хороше, як і віддавати. Добро завжди повертається сторицею.

– Iгоре Сигізмундовичу, у Вас своєрідна специфіка роботи, адже територія обслуговування дуже велика. Напевне, важко проконтролювати всіх працівників?

– Від працівників вимагаю чіткості та професійного виконання своїх обов’язків, адже затримка одного може стати затримкою для всього відділення. Тож, підбираючи людей, перш за все враховуємо професійні якості та вміння працювати у команді. Стосовно контролю, то він має бути постійно, оскільки без нього будь-яка, навіть найдрібніша справа може розвалитися. Я завжди намагаюся зрозуміти своїх підлеглих. Усі ми – люди, тому потрібно по-людськи ставитися один до одного.

– За час Вашої роботи, напевне, чимало було справ, які запам’яталися?

– Звичайно. Пам’ятаю першу справу на посаді слідчого ЛВМ. З вагонів, що були на станції, крали арматуру, витягували її просто з пачок. Мені вдалося довести справу до суду. Разом з колегою, який сьогодні працює начальником лінійного відділення міліції в Шепетівці, ми затримали злочинну групу із семи осіб, котра займалася крадіжками з вагонів. Нас було четверо проти них. Загалом у цій справі було 8 епізодів. У кожного з фігурантів вивезли з дому по КамАЗу речових доказів.

Не так давно ми затримали на нашій станції жінку, яка перевозила наркотичні речовини з Кельменецького району до Хмельницького. У наволочці від подушки ми знайшли 8 кг макової соломки. Страшно стає від таких речей. Наркоманія перетворилася на суспільне зло, від якого не можна стояти осторонь. Iгноруючи його, ми ігноруємо майбутнє наших дітей, онуків.

– Якщо вже заговорили про дітей та онуків, розкажіть і про власних, адже знаємо, що 

Ви – вже молодий дідусь.

Так (сміється). Онучку Віолетту мені подарувала старша донька Юля. Маю ще 11-класника Ярослава, 8-класницю Яну та найменшого і найдорожчого Влади-слава. Йому рік і дев’ять місяців. Усім їм намагаюся приділити увагу, хоч, зізнаюся, з моєю роботою це дуже складно. Допомагаю, підтримую, прислухаюся до їхньої думки. Для мене важливо, щоб мої діти були здоровими – та щоб усе в них було гаразд. Взагалі, вважаю, що сім’я – це дуже велика цінність, яку я намагаюся всіма силами зберегти. I дуже вдячний своїй дружині Аллі, яка здійснила подвиг – майже в 37 років подарувала мені сина. Вона завжди мене підтримує та розуміє. Для неї сім’я – така ж беззаперечна цінність.

– А що найбільше цінуєте в людях?

– Перш за все, щирість. Не люблю, коли обманюють. Якщо дізнаюся про обман, не обов’язково, що я його викрию, але певні висновки про людину для себе зроблю. В жінках над усе ціную вірність. Жінці все можна пробачити, окрім зради.

– Маєте багато друзів?

– Друзів ні, а от товаришів – багато. На мою думку, у справж-ньої дружби не повинно бути користі чи якоїсь взаємовигоди, мовляв, я з тобою дружу тільки тому, що ти можеш мені чимось допомогти.

– Ви патріот?

– Можу з упевненістю сказати, що я – патріот свого міста. Для мене воно найкраще, хто б чого не казав. Я виріс на Смирнова та досі всім кажу, що я – смирновський хлопець. У Кам’янці – моє коріння, і хочеться залишатися тут надалі.

– Iгоре Сигізмундовичу, як Ви відпочиваєте після важкого робочого дня та напруженого графіка?

– Люблю працювати біля землі на дачі, вважаю, що земля забирає від людини всю негативну енергетику. Так я відпочиваю душею, набираюся нових життєвих сил і бажання працювати. Люблю збирати гриби. Я – грибник зі стажем. Намагаюся в лісі завжди бути першим. Дружина навіть інколи сміється із цього приводу. Всі мене питають, коли встигаю і по гриби, і на роботу. А я встаю о 4-й ранку, о 5-й я вже в лісі, а о 8.30 – на роботі. Найбільший гриб, якого ми одного разу знайшли з дружиною, важив майже кілограм. Де знайшли, не скажу, щоб не видавати грибних місць (сміється). Колись із батьком любили ходити на рибалку, але тепер робота не дозволяє багато часу приділяти цьому захопленню.

Взагалі, я не люблю сидіти на місці. Та дитяча активність і досі живе в мені. Обожнюю ходити з друзями на полювання. Гадаю, в кожного справжнього чоловіка на генетичному рівні закладене це захоплення, а ще пристрасть до зброї. Маю у своєму арсеналі дві рушниці.

Вмію та люблю готувати, але із власних продуктів, вирощених на дачі. Приємно щось приготувати смачненьке, запросити друзів, пригостити.

– Поділіться рецептом улюбленої страви!

– Я обожнюю страви, приготовлені на відкритому вогні. Наприклад, беремо ребра дикого кабана з філейною частиною, обсмажуємо на решітці. Окремо підсмажуємо на олії моркву, цибулю та шампіньйони. Далі підсмажене м’ясо та овочеву суміш викладаємо шарами, зверху поливаємо все вичавленим соком двох гранатів, додаємо трішки води, сухого червоного вина, сіль та спеції за смаком. Тушкуємо. Паралельно відварюємо картоплю. Подаємо її з готовим м’ясом і зеленню.

– Ваша родина має улюблені свята?

– Справжнє свято для родини – коли я у відпустці. Тоді можна побути всім разом, відпочити та нікуди не поспішати.

– Що для Вас – справа честі?

– Для мене справа честі – це робота, на якій нині працюю.

– Про що мріє Iгор КШЕМIНСЬКИЙ?

– Мрію мати власний будинок. Щоб сім’я та родина були завжди здорові та щасливі. Щоб ми частіше збиралися разом ілише радували один одного.


Iгор Сигізмундович народився 7 квітня 1970 р. в Кам’янці-Подільському. 1987 р. закінчив СШ №7. 1987-1988 рр. – працював вантажником на кабельному заводі. 1988-1990 рр. – служба в армії. 1990-1995 рр. – навчання на історичному факультеті педагогічного інституту. 1995-1997 рр. – оперуповноважений відділу боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі (ВБЗПВ) ЛВМ на станції Кам’янець-Подільський. 1997-2003 рр. – слідчий ЛВМ. 2003-2005 рр. – заступник начальника ЛВМ на станції Кам’янець-Подільський. З 2005 р. – начальник ЛВМ на станції Кам’янець-Подільський.

Одружений. Має четверо дітей та онучку.