ПОЗИТИВИ МАЙЇ ГУРСЬКОЇ
Герою нашої рубрики «Ювілеї» – начальнику управління комунального майна міськради Майї ГУРСЬКІЙ – довелося свого часу попрацювати у різних сферах: вона була швачкою, інженером, бізнес-леді. Завдяки розуму і двом вищим освітам Майя Дмитрівна з будь-якою роботою успішно справлялася, але державна служба, на її думку, є найбільш відповідальною і почесною, адже держслужбовець служить громаді.
Народилася Майя ГУРСЬКА 19 липня у с.Летава Чемеровецького району. Закінчила Хмельницький інститут побутового обслуговування, отримала спеціальність інженера-технолога. Працювала на швейній фабриці швачкою, в УТОСі – майстром, начальником цеху, інженером-технологом, потім у міськкомі партії – інструктором. На початку 90-х стала співзасновником приватного підприємства, через 3 роки мала вже своє власне підприємство, яке займалося виробництвом трикотажних виробів і випіканням хліба. Згодом вона отримала ще й вищу економічну освіту в Хмельницькому національному університеті. 2007 р. їй запропонували посаду начальника відділу промисловості та економіки комунальних підприємств управління економіки міськради. З 22 квітня цього року Майя ГУРСЬКА очолює управління комунального майна міськради.
– Майє Дмитрівно, досить непростим кроком було залишити власний бізнес і піти на державну службу. Не шкодуєте?
– Ні. Коли я прийшла на посаду начальника відділу промисловості та економіки комунальних підприємств, у місті гостро стояло питання із ЗАТ «Тепловоденергія» і ВАТ «Модуль». Із ЗАТ «Тепловоденергія» у міської влади були непрості стосунки, адже від його керівництва ніяк не могли добитися прозорого обгрунтування підвищення тарифів. А з ВАТ «Модуль», на якому тоді збиралися запустити нову лінію оцинкування, боролася громадська організація, яка звинувачувала підприємство у нанесенні шкоди екології. Звичайно, вхід у русло вирішення цих проблем став своєрідним іспитом.
– Чим займається управління комунального майна міста, яке Ви тепер очолюєте?
– До сфери дфяльності управління комунального майна входить, насамперед, облік та утримання комунального майна територіальної громади міста. Наше управління працює над надхо-дженнями коштів до бюджету від оренди, приватизації приміщень. Ми повинні слідкувати, щоб і оренда, і приватизація відповідали своїй вартості, щоби до міського бюджету надходили кошти. Адже знаємо, наскільки тепер важка економічна ситуація: промисловість працює не на повну потужність. А це, відповідно, низький рівень розміру заробітної плати, сплати податків до міського бюджету.
Місто має ще багато неприватизованих і непереданих в оренду об’єктів, на утримання яких потрібні кошти. Багато їх є у Старому місті, наприклад, приміщення колишньої тютюнової фабрики, Кушнірська вежа тощо. У центрі міста проблемним об’єктом є колишній кінотеатр «Дружба». Замість того, щоб це приміщення приносило місту кошти, сьогодні ми витрачаємо гроші на його утримання. На цей момент триває процедура передачі приміщення в оренду, ми провели його оцінку, оголосили конкурс.
Подивіться на наші центральні вулиці – Соборну, Князів Коріатовичів! Якщо будуються привабливі магазини, облагороджується прилегла територія, то просто приємно йти цими вулицями. А якщо будівлі стоять мертвими, як зовсім недавно колишній універмаг «Ювілейний»? Приємно, що сьогодні в нього з’явився господар, приміщення ожило. І нехай надходження від нього не такі й великі, адже воно викуплене, та користь у тому, що в новому супермаркеті отримали роботу кам’янчани, а до місцевого бюджету сплачується комунальний податок.
– Такою ж пусткою стоїть при в’їзді до Старого міста приміщення колишнього універмагу «Смотрич»…
– Дуже шкода, що власників не хвилює те, що до нас приїжджають багато туристів і, в першу чергу, всім впадають в око руїни універмагу за зеленим парканом. Недарма міський голова дав доручення підготувати листи до власників із проханням привести будівлю до належного стану.
Із часом будемо виносити на розгляд пропозицію, щоби при приватизації об’єкта в договорі обов’язково прописувалися певні терміни приведення його до належного вигляду. Таким чином, якщо власник не виконуватиме своїх зобов’язань, буде механізм повернення об’єкта у комунальну власність.
– Частина населення досить скептично ставиться до передачі комунального майна у приватну власність, особливо якщо новими власниками стають немісцеві підприємці…
– Я не так багато часу працюю на цій посаді, тому не можу проаналізувати і дати оцінку процесу передачі комунального майна у приватну власність. Можу лише сказати, що з боку міського голови сьогодні приділяється дуже багато уваги тому, щоб підтримати місцевих підприємців, виробників. Наприклад, якщо сьогодні проводиться тендер на закупівлю чогось, або передається приміщення в оренду чи приватизується, насамперед, надається перевага місцевому виробнику та підприємцям, що зареєстровані та працюють у місті.
Що ж стосується людей, які скептично ставляться до процесу приватизації об’єктів комунальної власності, то, можливо, до них доноситься не вся інформація. Візьмемо для прикладу готель «7 Днів», який нині належить немісцевим власникам, чи «Гала-готель», який утримують кам’янчани. Приємно, що туристів, які приїжджають у наше місто, є можливість поселити у затишні номери, а не в кімнати з мокрими стінами, як це було в готелі «Смотрич».
– Як економіст, Ви бачите ознаки завершення економічної кризи в місті?
– За своєю спеціалізацією, я – виробничник, тому розумію, що про завершення кризи можна буде говорити лише тоді, коли у місті запрацює вся промисловість. 2008 року обсяги реалізованої продукції по місту складали 1 мільярд 149 мільйонів гривень, з них майже 45 відсотків – обсяги реалізації продукції ВАТ «Модуль». Від цього йшли надходження до бюджету, на підприємствах були працевлаштовані люди. А 2009 року через відсутність обігових коштів і кредитування виробничих підприємств обсяг реалізованої продукції склав лише 485 мільйонів гривень.
Звичайно, всі підприємства сподіваються, що незабаром відновлять свою роботу. «Модуль» нині має двох зацікавлених інвесторів, які готові викупити завод і запустити його на повну потужність. Гарною є також новина, що Фонд держмайна переглянув ціну на акції заводу «Електрон», яка до того була завищена майже у 3 рази. Тепер ціна акцій заводу – близько 15 мільйонів гривень, тож з’явився шанс, що для підприємства знайдеться інвестор.
– Майє Дмитрівно, про чиновників у суспільстві склалася думка, як про черствих, байдужих людей. З Вами ж приємно спілкуватися, Ви – комунікабельна, доброзичлива. Скажіть, як щодня стикаючись із людськими проблемами і турботами, не зачерствіти, не втратити людськості?
– Я не можу погодитися із твердженням, що чиновники із часом черствішають. Це залежить від рис характеру кожної окремої людини. У виконкомі на сьогодні є дуже багато людей, які не є байдужими. Ми дуже залежимо від того, в яких умовах живемо, завжди потрібно пам’ятати: що ти віддаш людям, те отримаєш у відповідь. Звичайно, трапляються ситуації, коли ти нічим не можеш допомогти людині. Але якщо є така можливість, я завжди щось пораджу, підкажу.
– На батьківщині буваєте?
– У мене вже, на жаль, немає батьків. Мама померла 10 років тому, батько – ще раніше. Та я не продала батьківської хати. Ми підтримуємо у селі господарство, я дуже люблю поратися біля землі, саджати овочі, отримую від цього справжню насолоду. Вся негативна енергія при цьому кудись зникає, я забуваю про всі неприємності.
– Ви – сильна жінка. Але і сильній жінці хочеться мати надійну опору в житті – гарного чоловіка, сім’ю…
– Я маю хорошого чоловіка. Василь Кузьмич працює у КП «Міськтепловоденергія» начальником виробничо-ремонтної служби. Ми, жінки, щасливі своїми дітьми, ними живемо. Я пишаюся своїм сином Андрієм, він закінчив Хмельницьку академію прикордонних військ, тепер – уже ма-йор, служить у Чопі начальником оперативно-розшукового відділення. Син із невісткою та внуком приїхали до нас у відпустку, і ми із чоловіком отримуємо море позитивних емоцій, енергії, наснаги від щебетання 3-річного онучка Павлика.
– Тож вони будуть на Вашому ювілеї?
– Так. І це чудово!