МИХАЙЛО ЖЕЛIЗНИК: «КОЖЕН ЧИНОВНИК ПОВИНЕН ПАМ’ЯТАТИ, ЩО ВІН НАЙНЯТИЙ НА РОБОТУ НАРОДОМ»

У районі сьогодні в розпалі жнива. Перші жнива для Михайла ЖЕЛIЗНИКА як голови РДА, та далеко не останні – як для політичного діяча. Проте нинішнє перебування Михайла Дмитровича на посаді очільника району швидше нагадує інший, протилежний етап жнив, а саме – сівбу. Від посіяного сьогодні залежатиме результат у майбутньому, залежатиме і те, залишиться він (результат) у людській пам’яті чи ні. I, як стверджує сам голова районної державної адміністрації, прийде час, коли наступники дадуть оцінку сьогоденню, і не важливо, хто нині при владі, – пріоритетним залишається результат.

Цього тижня минає 100 днів із часу призначення Михайла ЖЕЛIЗНИКА на посаду голови РДА. Якими були ці 100 днів – напруженими чи, навпаки, спокійними та чого чекати в майбутньому – у сьогоднішній розмові.

– Михайле Дмитровичу, район жнивує. Ви задоволені результатами цьогорічної жнивної кампанії?

– Поки що про остаточні результати говорити не будемо, але те, що є нині, повністю задовольняє. Наразі пік жнив, сьогодні ми їздили по господарствах ра-йону, і картина, яку побачили, не могла не радувати око. Ми маємо гарний урожай продовольчої пшениці другого класу, врожайність якої в середньому складає понад 47 центнерів із гектара. Потужно працюють такі підприємства, як ТОВ «Агросолюшнс» (Віталій ЗАВАДСЬКИЙ), ПП «Гринчуцьке» (Ніна ДУБИЦЬКА), Кам’янець-Подільська філія СП «Нібулон» (Олександр ГАЙДАЙ), ПП «Агро-Еко XXI» (Олександр ГIНЗЕРОВСЬКИЙ), ТОВ «Агропродукт Плюс» (Володимир БАБIЙ), ДПФ «Деметра» (Володимир ЗЕЛЕНИЦЯ). Коли одночасно йдуть по полю 4-5 комбайнів, – душа радіє!

Цьогоріч із приходом нових інвесто-рів – «Промінь Галичина» та «Агропромислова компанія-2004» – у районі збільшилася кількість посівних площ. Загалом під урожай 2010 року було засіяно 63 тисячі гектарів, з яких ранніх зернових – 22,2 тисячі.

Нове дихання отримало вівчарство – доволі перспективна галузь тваринництва. У недалекому майбутньому в с.Чабанівка інвестор планує вирощувати близько 2 тисяч голів овець мериносної породи. Варто зазначити, що колись у цьому селі поголів’я овець сягало 8 тисяч.

Реалії сьогодення, на жаль, невтішні. Прикро констатувати, але село ніби за-вмерло, селяни не живуть, а виживають. Призвели до таких невтішних результатів відсутність нормальної роботи, гідної заробітної плати.

Молодь не хоче жити в селі, і це також зрозуміло чому. Пам’ятаєте, свого часу були колгоспні ринки, на яких кожен міг продати вирощену на присадибних ділянках продукцію, молоко, сметану! Люди тримали худобу, городи…

Сьогодні ж селянин не може у нормальних умовах продати продукт своєї праці, або якщо і продає, то за копійки. На жаль, мене як голову адміністрації не задовольняє закупівельна ціна на молоко – 1,6 гривні. Турбує, що немає централізованих поставок молочної та м’ясної продукції.

– Розуміємо, що питань, які потребують нагального вирішення, більше ніж достатньо. Та яка нині найболючіша проблема району?

– Найбільш страшна – це дороги. До речі, перший мій, так би мовити, марш-кидок на посаді голови адміністрації – саме ямковий ремонт автодороги Кам’янець-Подільський – Стара Ушиця. I ми з достоїнством його пройшли. Цей ремонт було зроблено за дуже короткий час. На високому рівні спрацювала Кам’янець-Подільська філія облавтодору (директор Василь ЧОРНИЙ). Також проводяться роботи з ремонту комунальних доріг селищної та сільських територіальних громад. На жаль, робота голів на місцях бажає бути кращою, адже для виконання цих робіт на залишках сільських бюджетів є понад півмільйона гривень…

Коли до нас з офіційним візитом мали завітати 29 іноземних послів із дружинами, за лічені дні зусиллями сільських голів було приведено в порядок міжнародну трасу в напрямку Жванця. Тож можуть працювати!

– Коли хочуть чи коли потрібно? Взагалі, як у Вас складаються стосунки із сільськими головами?

– Відверто скажу, до роботи всіх без винятку ставлюся критично, але з повагою. Поважаю, в першу чергу, за те, що їх обрали люди, повірили в них і довірили управління громадою. Але того, що серед них є нероби та ледарі, не приховую.

– А як Ви оцінюєте роботу державних службовців?

– На жаль, у багатьох чиновників немає почуття патріотизму. Він чекає, щоб йому позолотили ручку, і забуває, що чиновник – це, перш за все, слуга народу. 

Сьогодні чиновники не хочуть бути кращими, вони не біжать до людей. Люди приходять зі своїми бідами, а службовець може пити каву, казати, що у нього неприйомний день. Це нонсенс! I нині я заявляю офіційно: якщо до мене прийде житель району, який перед цим звернувся до будь-якого управління, де потрібно було вирішити не забаганку, а звичайне побутове питання, і чиновник не спрацював, у мене буде один критерій – вигнати з роботи на наступний же день. Ми повинні йти у народ, а не дядько з торбою – до нас.

Я не прихильник радикальних методів і розумію, що чиновники також люди зі своїми проблемами, але якщо у тебе немає бажання працювати, краще піти. Сьогодні державна служба – це не інструмент заробляння грошей. Тут служать! У першу чергу, українському народові та на благо процвітання нашої держави. I не має значення, хто ти – голова адміністрації, за-ступник, начальник управління, відділу чи спеціаліст, якщо у тебе немає почуття, що ти служиш народу, нічого не буде.

– Тоді зустрічне запитання: чи жалкуєте Ви за якоюсь із проведених кадрових змін?

– Можливо, я ще не повністю усвідомив, чи правильно відбулися певні зміни (час розставить усе на свої місця), але нині все відбувається так, як має бути. Мзду за посади не беру (сміється). Хочеш працювати, – приходь і працюй, а завтра буде видно результат твоєї праці.

На жаль, ми маємо великі проблеми з кадровим потенціалом. У нас аграрний район, а головного агронома району немає. Це для мене найстрашніший біль.

На сьогодні оголошено конкурс, я звернувся більше ніж до десятка агрономів, і ніхто не хоче йти працювати на цю посаду. Запитую: «Чому?», а вони відповідають, що хіба можна прожити на 900 гривень зарплати? I це прикро. Зрештою, це страшно. Бажаючих просто немає. Такого за всю історію району я не пам’ятаю. А які колись були агрономи!

– Михайле Дмитровичу, що для Вас як голови адміністрації було першим серйозним випробуванням на займаній посаді?

– Коли я став головою адміністрації, то дізнався, що на території району з офіційним візитом перебувають 29 іноземних послів із дружинами. I це було серйозним випробуванням. Можливо, хтось подумає, а що тут такого, посли та й посли, але тим, хто розуміє справу, пояснювати не треба.

Багато проблем і тривог принесла у район червнева стихія, від якої постраждали чотири населені пункти Чабанівської територіальної громади. Населення залишилося без транспортного сполучення, водо- та електропостачання, медичного обслуговування.

Внаслідок другої стихії 8 липня були підтоплені присадибні ділянки у Гуменцях, Приворотті Другому, Лісогірці та Жовтневому. Слід віддати належне дорожнім службам, рятувальникам, комунальникам та енергетикам, які працювали вдень і вночі, аби за найкоротший термін ліквідувати наслідки лиха.

Звичайно, за цих 100 днів відбулося і багато приємних подій. Першим моїм, так би мовити, будівельним об’єктом став місток у селі Колибаївка на вулиці Шевченка, який довгий час був зруйнований.

Особисто мене радує те, що до 65-ї річниці Великої Перемоги ми відремонтували площу в с.Довжок, яка не бачила ремонту понад 20 років. Від площі зробили тротуари до сільської ради, церкви та школи. Ви би бачили, скільки там тепер гуляють матерів із дітками, скільки діток катаються на велосипедах!

Сьогодні якби у кожному селі було зроблено центральну вулицю та площу, ситуація кардинально змінилася б. Люди хочуть комфорту, зручностей, жити цивілізовано. Чому сьогодні не розвивати мережу водопроводів, каналізацій на селі?

Нещодавно ми зробили хімічний аналіз води із криниць у приміських селах району – картина невтішна. Люди копають криницю, а за декілька метрів від неї – септик, який не відповідає жодним нормам. I отруюють один одного. Кожен живе у гарному будинку і думає, що він – пан. А потім претензії до всіх, тільки не до себе. То чому ж не зробити все цивілізовано? Чому раніше про такі побутові речі ніхто не думав?

Основну масу людей не цікавлять цифри, показники, вони хочуть бачити те, що зроблено. Вони не вникають у виконання бюджету, а я як чиновник переживаю, бо це показник моєї роботи. За I півріччя показники зведеного бюджету району за власними доходами загального фонду забезпечені на 111,7 відсотка. За невеликий проміжок часу всі сільські ради виконали бюджети за власними доходами. Сьогодні вперше за останніх 10 років ми виплатили освітянам відпускні у пов-ному обсязі.

– Ще досі невирішеною є проблема сміттєзвалища, яка наразі є актуальною як для району, так і для міста. Плани щодо розміщення заводу з переробки твердих побутових відходів у Панівцях зустріли активний спротив громади. Ваше ставлення до цієї ситуації.

– Я би дуже хотів, щоб це питання було вирішене позитивно. Як місту, так і району такий завод конче потрібен. Але люди, на жаль, не хочуть думати про те, що може бути краще. Найстрашніше особисто для мене, коли приймають рішення некомпетентні люди, котрі не розуміють навіть приблизно того, про що говорять, бо один хоче бути депутатом, а другий – мати із цього якийсь зиск.

– Чи будете Ви як очільник району впливати на те, щоби 31 жовтня люди проголосували за достойних?

– Неодноразово брав участь у виборах, люди мене знають, знають мою роботу. За цей час зрозумів одну просту істину: наші люди проголосують за того, за кого хочуть проголосувати. I на це рішення не вплине ніхто.

– 100 днів – своєрідний початок, і він уже прокладений. Та рано чи пізно наступає завершення – той результат, за яким людина запам’ятовується чи ні. I його, безумовно, потрібно спланувати. Чи має Михайло ЖЕЛIЗНИК плани на майбутнє, той результат, якого б хотілося досягти, перебуваючи на посаді голови райдержадміністрації?

– Звичайно. Мої плани прості: провести газ в Оринин і Сокіл. Дуже хочу, щоб нарешті було вирішено проблему зі смородом від Довжоцького спиртозаводу, щоб запрацювала амбулаторія сімейної медицини у с.Кам’янка, яка вже два роки не вводиться в експлуатацію. До речі,

під час робочої поїздки голова облдерж-адміністрації Василь ЯДУХА пообіцяв посприяти у вирішенні цього питання.

З обласного бюджету було виділено 560 тисяч гривень, плануємо, що до Дня Незалежності цей медичний заклад буде відкрито. Також маю велике бажання завершити будівництво школи у с.Крушанівка.

Переконаний, якщо людина працює у будь-якій державній установі, вона повинна усвідомлювати і завжди пам’ятати, що найнята на роботу народом. Мені завжди казав батько, що я повинен зробити, якщо не зробив, бо люди мають повне право сказати: «Михайле Дмитровичу, Вам – на запасну колію, завтра прийде інший, який зробить». Я не знімаю із себе відповідальності за теперішні реалії і хочу, щоб люди поважали один одного і розуміли просту істину: вся влада – від Бога.