Четвер, 28 Березня 2024 р.

ЙОГО ЛЮБИЛИ ТАЄМНО

Днями 75-річчя відзначив колишній директор Кам’янець-Подільського заводу залізобетонних виробів і конструкцій Леонід МАЗУРЕНКО. Про цього талановитого керівника розповідає його колишній підлеглий Пилип ПАРАГАЙЛО – в минулому начальник економічного відділу цього підприємства.

Леонід МАЗУРЕНКО (у центрі)– Закінчивши учбовий заклад, я був прийнятий на Кам’янець-Подільський завод залізобетонних виробів і конструкцій, що входив до тресту «Кам’янець-Подільськбуд». Тоді велось інтенсивне будівництво наших заводів – кабельного, електронного, цементного, зводилися житлові будинки, школи. Режим роботи – тризмінний. Високою була плинність робочих кадрів, ніяких премій не було, звільнялись один за одним і директори.

Керівництво тресту (керуючий трестом Володимир БРАТАШ) розуміло, що необхідно шукати тямущого директора заводу. I такий керівник знайшовся. Ним став Леонід МАЗУРЕНКО, який виявився дуже талановитим організатором. Детально оглянувши завод, новий директор сказав нам: «Біда Ваша – у відсутності елементарної дисципліни і порядку. Порядок, звичайно, я наведу, обіцяю і премії. Але спочатку пересію Вас через густе сито». I пересіяв. Випадкові люди, безвідповідальні, п’яниці та ті, котрі люблять красти, самі подали заяви на звільнення, а інших він звільнив сам.

Поїхав директор у Міністерство промислового будівництва і відстояв наші розрахункові планові показники (що було зовсім непросто). Якось непомітно для нас покращилася трудова і технологічна дисципліна. Пішли премії, як квартальні, так і місячні. Леонід Григорович із насолодою підписував накази на винагороду і матеріальну допомогу як робітникам, так і IТР. При директорові ніхто з нас не міг сваритися, розказати «жирний» анекдот, чи взяти його по-приятельськи за плече і подякувати йому за те, що він у нас є такий: справедливий, розумний, а де потрібно – рішучий, наш одноліток.

Ми його любили таємно, як можна любити на відстані чарівну та розумну дівчину. А ще ми знали, що наш директор пише чудові ліричні вірші, а у вільний час він брав до рук і баян…

Як тут не згадати слова Володимира ВИСОЦЬКОГО:

Вы обращались с нами строго,

Порою так, что не дыши,

Но ведь за строгостью – так много

Большой и преданной души.

Ви научили нас молчащих

Хотя бы сносно говорить,

Но слов не хватит настоящих,

Щоб Вас за все благодарить!