П'ятница, 29 Березня 2024 р.

«ВСЕХ ИЗЛЕЧИТ, ИСЦЕЛИТ ДОБРЫЙ ДОКТОР АЙБОЛИТ…»

З ветеринарними лiкарями доводиться стикатися практично всiм, хто має домашнiх тварин. На превеликий жаль, тварини хворiють так само, як i люди, i багато їхнiх хвороб майже не вiдрiзняються вiд людських.

Ветеринарний лiкар – це особлива професiя, яка вимагає не тiльки вiдмiнних медичних знань, але i безмежної любовi до тварин. Без цiєї якостi людина нiколи не стане справжнiм ветеринаром, адже тварини добре вiдчувають характер людей.

Напередоднi професiйного свята ветеринарних лiкарiв ми зустрiлися з кандидатом бiологiчних наук, директором ветеринарної клiнiки «Фауна-Сервiс» Андрiй МУШИНСЬКИЙ.

– Андрiю Бронiславовичу, мабуть, Айболитом мрiяли стати з дитинства?

– Десь у старших класах школи вирiшив, що буду або фармацевтом, або ветеринарним лiкарем. А коли постало питання: куди подавати документи пiсля закiнчення школи, 1979 року при нашому сiльгоспiнститутi вiдкрили вiддiлення при зооiнженерному факультетi (яке згодом переросло у ветеринарний факультет), воно вирiшилося саме собою. Я став студентом нашого вишу, який закiнчив з вiдзнакою, причому можу похвалитися, що в мене у додатку до диплома не було жодної четвiрки.

– Першого свого пацiєнта пам’ятаєте?

– На практику я потрапив до колгоспу ордена Ленiна «Україна» в село Лiсоводи Городоцького району. Там було величезне племiнне господарство. Роботи було багато, але вона була специфiчною та масовою: брали кров у тварин, робили вакцинацiю тощо. Тому видiлити якогось окремо взятого пацiєнта не можу.

Пiсля закiнчення iнституту за направленням пiшов працювати ветлiкарем у радгосп «Кам’янець-Подiльський», а через два роки перевiвся у районну ветеринарну станцiю з боротьби iз захворюваннями тварин. Моя посада називалася «Старший ветеринарний лiкар-епiзоотолог, начальник протиепiзоотичного загону». Також викладав у рiдному вишi.

– А як виникла iдея створити власну клiнiку?

– З моменту закiнчення iнституту я весь час займався ветеринарiєю. На початку 90-х почалися важкi часи, викладачi сiльгоспiнституту на тi часи отримували мiзерну зарплатню – десь близько 8-9 доларiв. Я на той час захистив дисертацiю, до мене час вiд часу стали звертатися знайомi по консультацiї щодо своїх домашнiх вихованцiв, потiм – друзi знайомих, знайомi знайомих… Так виникла iдея створення власної клiнiки.

– Якими професiйними та особистими якостями, на Ваш погляд, має володiти ветеринарний лiкар?

– Набираючи молодих спецiалiстiв на випробувальний термiн, я завжди дивлюся на реакцiю тварини. Як i в людей, у звiрiв є суб’єктивна оцiнка: хтось їм подобається, а хтось, навпаки, дратує. Один лiкар проводить огляд, собака лежить спокiйно. А вiд iншого починає тiкати. Тварини вiдчувають ауру, вловлюють настрiй лiкаря.

Взагалi, робота у клiнiцi починається з прийому клiєнтiв-пацiєнтiв. Якщо проводити аналогiю з лiкарською практикою в людей, це нагадує розмову з педiатром або дитячим хiрургом. «Батьки» приводять «дiтей». Описують поведiнку своїх улюбленцiв, а фахiвець намагається поставити дiагноз. Лiкарю необхiдна iнтуїцiя. Кiшка чи морська свинка не розкажуть про свої проблеми. Пiсля бесiди з власником – огляд тварини, прослуховування, аналiзи. Буває, бiльше часу йде на заспокоєння пацiєнта, нiж на виявлення причин його нездужання. Досвiдчений ветеринар повинен володiти великим терпiнням, вiдсутнiстю гидливостi, рiшучiстю, вiдмiнною пам’яттю та спостережливiстю, дiяти терпляче, м’яко, але разом з тим упевнено. До того ж ветлiкар нерiдко несе вiдповiдальнiсть за життя i самопочуття не тiльки тварини, але i його господаря. Є люди, для яких кiшка або собака – понад усе. Якщо вона загине, вони самi будуть на межi нервового зриву.

– У багатьох ветеринарних клiнiках кожен iз ветлiкарiв має свою вузьку спецiалiзацiю. А як у Вашiй клiнiцi?

– Це на Заходi у кожного лiкаря – своя спецiалiзацiя. Нам ще до цього далеко. До того ж штат у нас невеликий – 5 лiкарiв. Тому вони повиннi бути унiверсалами: хiрургами, терапевтами, отоларингологами та окулiстами в однiй особi. Хоча i в нас є деякий розподiл, наприклад, найбiльш складною галуззю – хiрургiєю – займається Ярослав ГОНКIВСЬКИЙ. Ярослав Бронiславович володiє майже ювелiрною майстернiстю: накласти гiпс на передню лапу хом’ячка, скласти кiсточки товщиною, як голка, – справжнє мистецтво. Валентина ВОРОТАЙ за спецiальнiстю лiкар-бiохiмiк – виконує в клiнiцi обов’язки лiкаря-лаборанта.

– Зазвичай, напевно, до Вас звертаються iз собачками та кiшечками. А як щодо екзотики?

– Ранiше було бiльше: черепашки, iгуани тощо. Напевне, i на утриманнi тварин вiдбивається криза. Випадок, який запам’ятався найбiльше, – коли нам довелося робити пластичну хiрургiю мавпi, яку покусала рись пiд час гастролей цирку в Кам’янцi. Про цей випадок наприкiнцi 90-х писали у «ПОДОЛЯНИНI».

Iз пластичною хiрургiєю ми взагалi були не знайомi, тому довелося брати заочнi консультацiї з ветлiкарями багатьох мiст, якi мали досвiд роботи з мавпами. Особливо допомог-

ли лiкарi Ленiнградського мав-

пятника. До операцiї ми залучили навiть хiрургiв нашої мiської лiкарнi.

– Операцiя пройшла успiшно (ми бачили потiм мавпочку в нашому МЕНЦУМi)…

– Взагалi, це була не одна операцiя, а цiла низка, оскiльки мавпа вперто роздирала всi накладенi шви. Нам довелося по шматочках вiдновлювати її мордочку, пересаджувати клаптики шкiри. Врештi-решт, вирiшили надягти їй гамiвну сорочку та зашити рот, щоб вона зубами та язиком не роздирала швiв. Таким чином перемога була на боцi лiкарiв.

– Сюрпризи часто трапляються в роботi?

– Робота ветеринара – суцiльнi сюрпризи, приємнi та не дуже. Нiколи не знаєш, що тебе чекає. Навiть генiя ветеринарiї весь час пiдстерiгають безглуздi випадковостi. Нiхто вiд цього не за-страхований. Втiм трапляються i кумеднi пригоди.

Пам’ятаю, як до нас звернувся господар «Колиби», де утримується ведмiдь. У тварини була проблема з кликом – утворився абсцес. Щоби пiдiбратися до хворого клика, потрiбно було ввести ведмедю наркоз. Ми використали всi снодійні препарати, якi були на той момент у клiнiцi (близько п’яти кiлограмiв), а ведмiдь так i не заснув, лише дуже розбешкетувався.

Взагалi, тварини непередбачуванi, а значить, i буднi ветеринара теж. Вони складаються з довгого ланцюга маленьких перемог i непередбачуваних катастроф. Але одне можна сказати твердо: нудьгувати не доводиться.

– Андрiю Бронiславовичу, пацiєнтiв багато маєте?

– У хорошого ветеринара, як i в хорошого лiкаря, завжди багато пацiєнтiв, навiть на Новий рiк чи Пасху, адже тварини не зважають на людськi свята.

– Вдома, якщо не секрет, скiльки пар лап маєте?

– Дванадцять кошачих i вiсiм собачих (смiється).

– Мабуть, усi чистокровнi та чемпiони виставок?

– А-я!? Коти – Тимофiй, Багiра та Дашка – «робiтничо-селянської» породи. Одного знайшов на будiвництвi свого майбутнього будинку. Другого в лютi морози пiдiбрали на вулицi, а один сам забiг у вiдкритi дверi квартири i так залишився жити в нас.

Собаки – Босий i Найда – теж дворняги. Один прибився до нас, iншого – принiс iз роботи. В однiєї iз собак, котра охороняє ПДАТУ, народилися щенята. Всiх розiбрали, а одне – залишилося. Пожалiв його i теж забрав додому.

А взагалi, я твердо переконаний, що бездомних тварин, як i людей, не повинно взагалi iснувати у природi. Ми завжди повиннi вiдповiдати за тих, кого приручили.

– Дружина все це котячо-собаче царство терпить чи теж любить?

– Безперечно любить, а по-iншому в нашiй сiм’ї i бути не може. До того ж ми iз Людмилою Миколаївною – колеги, вона у нашiй клiнiцi працює завiдувачем аптеки.

– I наостанок, що би Ви хотiли побажати своїм колегам i майбутнiм ветлiкарям напередоднi професiйного свята?

– Ще раз хочу наголосити, що лише справжнiй ветеринар може годинами зашивати пошматовану мавпу, лiкувати шлунковий бiль у кошеняти, рятувати життя собацi, який вдавився кiсточкою. Лiкар має допомагати кожному пацiєнту: вiд ведмедя до хом’яка. I нагорода за це безцiнна: собака, яка лизнула iз вдячнiстю руку, радiснi обличчя господарiв урятованого папуги…

Тому хочу побажати колегам гарного настрою та терпiння. А найголовнiше – завжди пам’ятати, що успiху можна досягти тiльки в тому випадку, коли для людини головне не грошi, а покликання.