ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО СТАЛО РОБОТОЮ

З археологом, старшим науковим співробітником Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Петром БОЛТАНЮКОМ ми зустрілися на північному дворику Старої фортеці. Цього суботнього дня він оформляв результати раніше зробленого розкопу поблизу башти Рожанка, розташованої на північно-західному розі фортеці (звідси і назва вежі). А метою розкопу було виявити сліди Старої Рожанки – башти, якої нині вже немає. Вона, як стверджують дослідники, була однією з найдавніших башт фортеці. З’явилася вона на світ десь у Xіі-Xііі ст., коли з боку поля звели новий кам’яний мур, а з боку замку до нього прибудували декілька квадратних у плані башт. Північно-західний ріг цієї оборонної конструкції посіла башта, яку назвали Рожанкою. Коли ж поруч, трішки південніше від неї, звелася на ноги молода та амбітна сусідка, то з їх іменами все владналося дуже просто: молодша стала просто Рожанкою, а старша – Старою Рожанкою.

– Петре Анатолійовичу, вдалося знайти сліди Старої Рожанки?

– Цього разу – ні. Але, як кажуть, ще не вечір. Втім розкоп даремним не був: він, зокрема, знову виявив культурний шар чорноліської культури.

– Для читачів, не особливо обізнаних в археологічній термінології, розкажіть, що це за культура? 

– Однією з найцікавіших сторінок давньої історії Середнього Подністров’я є перехідний етап від епохи бронзи до раннього залізного віку. Ця епоха насичена важливими подіями в історії людства: винайдено та починає використовуватися залізо, розвиваються землеробство, ремесло і торгівля, зароджуються паростки протодержавності. В цей час територію Лісостепу України між Середнім Дністром і Дніпром і басейн річки Ворскли населяли землеробські племена чорноліської культури. А походження її назви таке. 1949 року у верхів’ях річки Інгулець у Чорному лісі археолог Олексій Іванович ТЕРЕНОЖКІН виявив городище. Проведене до-слідження матеріалів розкопок дало змогу вченому виділити чорноліську культуру та систематизувати її старожитності. Хронологічно культура датується Xі – першою половиною Vіі століття до нашої ери.

– А в нашій фортеці коли виявили культурний шар чорноліської культури?

– Це сталося під час археологічних розвідок 2007 року, проведених мною, та археологічних розкопок 2008 року під керівництвом старшого наукового співробітника Інституту археології НАН України, кандидата історичних наук Лариси Іванівни ВИНОГРОДСЬКОЇ. Культурний шар чорноліської культури виявлено на північ від залишків фундаменту башти Чорної та в західній частині Північного бастіону – в траншеї, закладеній поблизу башти Комен-дантської №1. У першому і другому випадку археологічний матеріал Чорнолісся завтовшки від 0,5 до 1 метра залягав у верхніх пластах культурного нашарування чорного кольору, який прилягає до материкової скельної породи. Під ним простежувався матеріал трипільської культури.

Керамічний матеріал чорноліської культури представлено кухонним і столовим посудом. Це горщики, миски, кухлі, вази, черпаки. Посуд орнаментовано проколами, прокресленим ялинковим орнаментом, валиковим наліпом і штамповим орнаментом. За своєю характеристикою, він датується іX-Vіі століттями до нашої ери.

– А що із знайденого тоді найбільше запам’яталося?

– Цікавою та унікальною знахідкою є гончарний штамп. Він був у вигляді кінської голови і виготовлений з глини. Його розміри 3,7 на 5,8 сантиметра. По верху кінської гриви зроблено насічку, яка утворює штамповий насічний орнамент. На пащі коня 

висічено штамповий орнамент у вигляді хреста. А про землеробський уклад населення чорнолісців свідчить зернотерка, 

виявлена на захід від башти Нової Східної.

– На які висновки Вас і Ваших колег наштовхують ці та інші знахідки?

– Ці знахідки засвідчують існування у цьому місці городища у іX-Vіі століттях до нашої ери, ймовірно, укріпленого. Адже саме на високих мисових виступах чорнолісці будували свої укріплення на противагу поселенням, які розміщуються на перших надзаплавних і нижніх терасах річок. Укріплене городище використовувалось як сторожовий пункт і захисток від нападів ворогів. Можливо, що городище використовувалось як резиденція вождя або ж як святилище. Оскільки на території фортеці існувало укріплене городище, логічно припустити, що в її околицях у діаметрі трьох-п’яти кілометрів існувало кілька поселень чорноліської культури. Підтвердженням цього може бути те, що на північний захід від фортечного комплексу виявлено поселення раннього залізного віку в районі злиття Зіньковецького струмка та річки Смотрич.

– 23 липня «Подолянин» писав про пижівського ідола та археологічну експедицію до Пижівки Новоушицького району, в якій брали участь Ви, Анатолій і Віталій ГУЦАЛИ, Руслан ЙОЛТУХОВСЬКИЙ. Чим усе закінчилося?

– Пижівського ідола успішно перевезено до Кам’янця, встановлено у дворику Вірменського торгового будинку поруч з іншими експонатами.

– Петре Анатолійовичу, а як Ви стали археологом? Розкажіть трохи про себе.

– Народився я 30 жовтня 1972 року в Кам’янці-Подільському. Жив на Польських фільварках. Маю ще трьох молодших братів. Закінчив 8 класів у селі Чабани під Хмельницьким, будівельний технікум у рідному місті, два роки відслужив в ар-мії, у Львівському прикордонному окрузі. 1998 року став студентом-заочником нашого історичного факультету, 2003 року закінчив його, а ще через два роки – магістратуру. Від листопада 2005 року працюю в музеї. Його директор Людмила СТАНІСЛАВСЬКА запропонувала мені на вибір два відділи – археології або нумізматики. Я вибрав археологію. І не помилився, бо вже майже п’ять років щасливо поєдную роботу і захоплення.

– Маєте ще якісь плани на це літо?

– Оце закінчу тут задокументовувати розкопане і негайно майну під Сатанів, де в селах Спасівка, Іванківці веде розкопки Анатолій Федорович ГУЦАЛ. У нього за плечима – понад 40 сезонів археологічних розкопок. До речі, 9 серпня в Анатолія Федоровича був день народження. Візьму на себе сміливість від імені всіх археологів Хмельниччини привітати цього невтомного дослідника і з Днем народження, і з Днем археолога, які майже збіглися.

– Досі не поставлено крапку в суперечках про вік Кам’янця-Подільського. І велика надія в цих суперечках покладається саме на археологів.

– Відразу ж скажу, що нічого такого римського ми не знайшли. А щодо давньоруської гіпотези покійних Іона ВИНОКУРА та Миколи ПЕТРОВА, яка зводиться до датування першопочатків Кам’янця межею Xіі-Xііі століть, то я схиляюся саме до цієї версії, хоча для її обгрунтування ще чимало треба зробити.

– Від цієї межі століть (1200 року) до 1374 року, коли існування Кам’янця засвідчено документально, промайнуло понад півтора століття. Цікаво, а що там відбувалося?

– І мені це цікаво. Але, на жаль, ні я, ні мої колеги-археологи поки що не маємо відповіді на це запитання.