БДЖОЛИНА РОДИНА ШИБИСТИХ

Маючи певний досвід спілкування із бджолами, цього разу майже до всього була готова. Крім того, інтерв’ю вже доводилося брати у досить нестандартних місцях і ситуаціях, але лежачи над майже півмільйонним бджолиним військом – це було надзвичайно! Відбувалося все це у господарстві знаної в місті людини, начальника КРУ, бджоляра з величезним стажем Володимира ШИБИСТОГО.

Володимир Олексійович, як і всі, починав з декількох вуликів, а нині він уже має цілу ферму із 10 мільйонів бджіл. Захоплення переросло у професійне хобі не лише самого газди, а й усієї родини. Дружина Галина Анатоліївна та дві доньки – Тетяна і Людмила – самі, як бджілки, працюють тут цілий рік. Можливо, модель працелюбства бджолиних родин віддзеркалилася на сім’ї ШИБИСТИХ.

Дорогою до свого господарства Володимир Олексійович розповів, що йому від тещі у спадок дісталося декілька вуликів, із цього і почалося захоплення бджільництвом.

На обійсті ШИБИСТИХ розмістилася цікава споруда, яка зовні схожа на невеличкий дуже охайний садовий будиночок. Увійшовши всередину, зрозуміла, що тут у вуликах мешкають бджоли. Проте цікавість цієї будівлі не лише у цьому, а в тому, що розташовані ці вулики під дахом у вигляді єгипетської піраміди. За-йшовши всередину, Володимир Олексійович запропонував мені зручно влаштуватися зверху на вуликах… лежачи. Цікавість мене розпирала, що це за споруда?

– Минулого року в Iнтернеті знайшов статтю про кримського апітерапевта, який збудував піраміду, схожу на єгипетську, встановив там вулики і за допомогою бджіл лікує хворих, навіть тих, яким не змогла допомогти офіційна медицина, – розповідає Володимир Олексійович. – Здебільшого до нього їздять лікуватися від онкозахворювань, різних нервових хвороб, навіть були чоловік із дружиною, хворі на СНIД.

От і я вирішив собі збудувати таку споруду. Друзі допомогли зробити розрахунки і каркас, а решту робив сам. Узяв відпустку і щодня, прокидаючись о 5-й ранку, прибивав липові дощечки до каркаса. Добре, що мій будинок знаходиться на краю села, бо інакше сусіди би сердилися, що не даю їм відпочивати.

У будиночку під пірамідою встановив по краях по п’ять вуликів (60 тисяч бджіл у кожному), вийшло таке собі велике ліжко, де можна спати. У вуликах є спеціальні отвори під сіточкою. Бджоли приносять у вулик нектар – це 80% води, а решта – фруктоза і сахароза, тому всі запахи можуть випаровуватися через отвори всередину будиночка. Отже, маємо можливість отримувати сеанси аромотерапії. Крім того, від бджіл іде досить потужна вібрація: уявіть собі – гудуть 300 тисяч бджіл! Тому, лежачи на такому ліжку, відчуваєш мікромасаж.

– Володимире Олексійовичу, на собі випробовували такий метод лікування?

– Звичайно. У мене трохи підвищений тиск, а у дружини – гіпотонія. Коли ми заходимо у будиночок, то тут тиск у нас нормалізується. Отже, ці трудівниці -біологічний регулятор. Коли у когось із домашніх болить голова, відразу йдуть до піраміди – все, як рукою, знімає. Та і взагалі, в радіусі 200 метрів від пасіки повітря стерильне.

– А що підштовхнуло Вас до зведення цієї споруди?

– Сестра дружини – онкохвора і, коли я натрапив на інформацію про того кримського апітерапевта, вирішив теж зробити таку споруду і запросити родичку. Вона погодилася на експеримент і, слава Богу, почувається краще, аналізи теж покращилися. Незабаром вона ще раз приїде до нас.

– О котрій Ви встаєте, щоби ще до роботи встигти приділити увагу своєму хобі?

– О 5-й ранку. Я щоразу переглядаю в кожному вулику одну контрольну рамку і, якщо бджоли відбудовують трутневу вощину та немає маточників, то все нормально, далі немає потреби переглядати. Є такі бджолосім’ї, до яких і рік можна не дивитися.

– Але ж це величезний труд, хтось із домашніх допомагає Вам доглядати Ваше господарство?

– Звичайно, вся родина докладає чимало зусиль. Дружина і дві доньки – всі разом пораються на нашій фермі. Але це, швидше за все, не хобі, а джерело доходу та і для здоров’я корисно.

До розмови долучається Галина Анатоліївна:

– Це дійсно пекельний труд. Але у Володі це добре виходить, я у нього постійно на підхваті. I як він із бджолами знаходить спільну мову?! Уявіть собі, без захисного костюма він занурює руки у вулики, і бджоли його не кусають.

Але якось було, що відразу близько ста комах атакували його руки. Спочатку кінцівки стали, наче дерев’яні, а вже через годину – як нічого і не було.

– У роботі із бджолами експериментуєте?

– Цього року сам спробував вирощувати маток, бо досить дороге задоволення – купувати у когось. Одна коштує до 100 гривень і немає гарантії, що приживеться. Одного року купив 20 маток, але з них лише 5 вижило.

– Де Ви розмістили пасіку?

– До початку травня вона – у Суржинцях, там немає протягів. Крім того, у долині багато медоносів. Потім шукаю, де сіють ріпак, для того, аби бджоли «наростили силу». Мед із ріпаку не найкращий, проте ці трудівниці саме на ньому «нарощують силу», щоби потім був добрий перший «взяток» з акації. Вже пізніше переїжджаємо у долину села Грушка.

– У Вас добре розвинута інтуїція, адже Ви цього року за кілька днів до стихії з тієї долини вивезли свою пасіку.

– Не знаю, як з інтуїцією, але, дійсно, мені пощастило. Якби стихія забрала пасіку, то не знаю, як би починав усе з початку, адже втрати могли бути серйозними.

– А взимку теж займаєтеся своїм господарством?

– Так. Коли переїжджаємо на зимівлю, утеплюємо вулики. Ми залишаємо достатню кількість меду і ні в якому разі не підгодовуємо цукром, адже бджола не буде мати сил навесні. Бджола більше ніж треба, меду не з’їсть.

Сам розпочав робити рамки, адже ті, які продають, нагадують виріб, зроблений «лівою ногою». Тому придбав собі верстат і за цю зиму виготовив близько тисячі нових рамок. Минулого року, щоб полегшити роботу, придбав медогонку з електроприводом.

Iз житньої соломи сам зробив мати на вулики, але її не вистачило, тому ще кілька зробив з очерету.

Люда працює у райво і полюбляє лише качати мед, а Тані (працює в управлінні комунального майна) до вподоби і до-глядати, і качати.

– А де Ви збуваєте мед?

– У нас уже є свої поціновувачі, вони самі щороку приїздять по мед. Беруть відразу бідонами.

– Самі мед вживаєте?

– Ми практично цукром не користуємося, лише інколи для печива чи варення, -його нам заміняє мед. Iснувало припущення, якщо мед класти в окріп, то з нього виділяється отрута – диметил-фурфурол, – але вчені дослідили, що це відбувається за 4 години, отже, якщо покласти ложечку в каву чи чай, усе буде гаразд.

– Розкажіть цікаві випадки з Вашої практики.

– Одного разу ми приїхали до своєї пасіки і помітили, що рамки розкидані, а вулики нібито на місці. Пішли подивитися до того вулика, який відкрили, як раптом рій кинувся на нас. Ми ледве встигли добігти до машини, щоб сховатися. Вони кілька годин нервувалися, ми зрозуміли, що не вийде попрацювати, і залишили їх у спокої на декілька днів, аби вгамувалися. Думаю, що непроханий гість, напевне, до кінця свого життя не захоче меду, бо своє отримав від моїх годувальниць.

А дружина додає:

– Здавалося б, справжній господар повинен би завести собі свиней, город та інше, а ми у цьому не маємо потреби, адже, продавши мед, можемо купити собі м’ясо та овочі. То який сенс розпорошуватися?

– Ще якісь медопродукти отримуєте?

– Збираємо пергу – пилок, який бджоли самі консервують. А також прополіс, спиртова настоянка якого швидко загоює рани.

– Самоосвітою в галузі бджільництва займаєтеся?

– Постійно, я багато читаю, переймаю досвід колег, а цього року був на з’їзді бджолярів. Виявляється, дуже корисно спілкуватися з колегами, багато чого можна навчитися.