ВIД ЗЛЕТУ ДО ПАДIННЯ – ЛИШЕ ОДИН КРОК

Попри свій молодий вік він зумів багато чого досягти. Досягти завдяки власній праці, розуму і наполегливості. При цьому без будь-якої допомоги «ззовні». У цей самий час він зумів усе досягнуте розгубити. Чому так сталося? Що стало причиною такого різкого падіння? Про все це, а також про багато іншого у нашій розмові з колишнім начальником відділу освіти РДА Олександром СУШКОМ.

– Олександре Iвановичу, наскільки було прогнозованим Ваше звільнення з посади начальника відділу освіти, насамперед, для Вас самого?

– Не приховую, із самого початку кулуарно говорилося, що мене не бачать у команді нового голови райдержадміністрації. Тому, що так станеться, я, мабуть, очікував. Гадаю, якщо працюєш, то працюєш командно. Якщо ж тебе не бачать у команді, то це не робота. Потрібно не створювати конфліктних ситуацій і мати мужність піти. Так і зробив.

– Взагалі, у Вас не залишилося якоїсь образи? Адже Ви – молода людина, яка у такому віці зуміла пройти всі щаблі районної освіти: від учителя, директора школи – до спеціаліста, заступника і, врештірешт, начальника відділу освіти.

– Пропозиції щодо працевлаштування були. Однак я чітко вирішив, що на місця людей, яких було звільнено, претендувати не буду. Навіть не буду обговорювати можливі варіанти. Iнша справа, коли б людина пішла на пенсію. Та й взагалі, як з’ясувалося, одні мені пропонували одне, інші – друге. П’ятнадцять років пропрацював у районі, в освіті. Дійсно, як Ви кажете, пройшов усі щаблі від «А» до «Я». Тому десь розраховував, що мій досвід стане потрібним. Таких знань жоден інститут чи університет не дає, цього не навчають. Усе це набувається у дорозі, з труднощами і перепонами. Натомість сказати, що є образа, не можу. В кожного керівника є своє бачення, якому в певний час дадуть оцінку люди.

– Голова адміністрації Михайло ЖЕЛIЗНИК зазначав, що Вам пропонували очолити Голосківську школу. Така пропозиція надходила?

– Там працювала молода людина. Тому ще раз зазначу: із самого початку сказав, що не піду на місце, яке утворилося внаслідок звільнення. Як у такому випадку дивитимуся в очі колективу? Як пояснити людям, чому зняли цього директора, а мене поставили? Не хочу весь час жити з думкою, що його (її) звільнили, аби працевлаштувати мене. На таке ніколи не погоджувався.

– Чи не головним мотивом Вашого звільнення називалися кримінальні справи, які були порушені проти Вас. Принаймні, про це заявляв голова райдержадміністрації. Разом з тим Вам пропонують очолити школу. Відколи посада директора школи у нас стала виправним закладом?

– Є такий вислів: «Якщо зірки запалюють, то це комусь потрібно». Кримінальну справу за фактом намагалися відкрити і навіть відкрили, але коли дійшли до суті питання, то її, як виявилося, не було.

– Олександре Iвановичу, тобто мова йде про недобудовану Ріпинецьку школу, котру було розібрано на будматеріали, які нібито з’явилися в одного з колишніх посадовців райдержадміністрації, та про пластикові вікна, що  встановлювалися взимку?

– Було викликано правоохоронців із Хмельницького. Вияснилося, що розкрадання майна у Ріпинецькій школі не було. Було вказано на помилку щодо необхідності проведення аукціону. Тому одразу кримінальну справу закрили. У нас таке законодавство, що ідеально виконати його вимоги неможливо. Тому посадовці різних рівнів стають заручниками суперечності законів.

Про пластикові вікна. Підозрюю, що цей скандал виник через незадоволення чиїхось інтересів. Відбув три суди, включаючи апеляційний. Багато хто дивувався, як можна так кидати людину під ноги, але… Звичайно, можна було, аби спокійно жити, поставити хрест на цьому питанні, а невикористані кошти повернулися би до обласного бюджету. Та кому від цього було би краще?! Після того, як вікна було встановлено, вчителі, батьки заговорили про підвищення комфорту, тепло. Потрібно відзначити, що вартість вікон була найдешевшою в області, при цьому вони були найкращої якості.

– Попри відкриті кримінальні справи, говорять, що посадою Ви поплатилися ще й за те, що нібито Вас зарахували до членів команди попереднього голови райдержадміністрації Ростислава ЯРЕМИ?

– Занадто молодий, аби на сьогодні говорити, що мене хтось узяв у ту чи іншу команду. Певним чином хочеться тягнутися до людей, які користуються повагою та авторитетом. Прагну бути в команді з тими, хто працює на перспективу. Хто ж працює лише на сьогодні, той приречений. Якщо говорити про екс-голову адміністрації ЯРЕМУ, то відчував, що робота проводиться не на сьогодні-завтра, а на один, п’ять, десять років наперед (готувалася стратегія розвитку району на десять років). Якщо ж говорити про політику, то вона мене не дуже цікавить. Хочу знаходитися в команді, яка працює ефективно, а не бути в команді заради команди.

– Ви працювали у відділі освіти, коли відбувалися знакові події. З одного боку, це приємні речі – відновлення роботи дитячих садків у районі. З іншого, – оптимізація шкільної мережі, або ж закриття малокомплектних шкіл…

– Коли мене призначили директором Боришковецької ЗОШ, то я самотужки взявся за відкриття у цьому селі дитсадка. Ні в кого не просив допомоги: сам працював, працювали вчителі, батьки, залучив також своїх родичів. Вважаю, що школа – це сходинка, на яку необхідно стати, пройшовши іншу сходинку – дитячий садок. Тому тут лише можна подякувати керівникам територіальних громад, які пішли на цей крок, знайшли бажання, кошти і вміння для відновлення роботи дитячих садків. Відгукнулися на ініціативу колишнього голови райдержадміністрації.

Що ж стосується оптимізації шкільної мережі, то за два роки було закрито 11 шкіл. Картину, де навчається 3, 5, 6 учнів у школі, можна порівняти з фільмом жахів. Тому як батько, як службовець вважав і вважаю, що ми зробили правильно. Дітям дали можливість навчатися у просторих за-кладах, де стіни не поросли мохом. Зрештою, дитина розвивається набагато швидше, коли спілкується з однолітками, вже не говорячи про сам навчально-виховний процес. Плюс їдальня з гарячим харчуванням, спортивний зал, комп’ютерні класи. Люди цей крок оцінювали по-різному. Але, на моє переконання, це рішення було правильним. Насамперед воно було прийнято заради дітей.

Не слід приховувати й інше: ці заклади не лише, м’яко кажучи, не відповідали будь-яким нормам навчально-виховного процесу, а й неефективно використовували кошти. Зрештою, сьогоднішня влада теж говорить про необхідність оптимізації сільської освіти, то, може, ми робили не все так погано?! Але до першопрохідців ставляться по-різному.

– Але ж будемо відвертими. Проблема з неефективною роботою малокомплектних шкіл виникла не рік, не два і не три тому. Ця ситуація формувалася протягом десятів років. Чому ця оптимізація не відбувалася раніше?

– Гадаю, що це не робилося через бажання загравати з електоратом. Влада хотіла бути доброю, а такі речі ніколи не додадуть популярності. Не відкидаю, що все це не відбувалося і через небажання щось робити. Оскільки у нас якщо щось робиш, то тебе за це і б’ють.

– Олександре Iвановичу, Ви заявили, що готові бути в команді, яка працює на пер-спективу. Ви гадаєте, сьогодні ця команда у районі створена?

– Оцінювати потрібно, коли видно результат. Нині, на моє переконання, давати якісь оцінки передчасно. Взагалі, не хочу, аби склалося враження, що я пішов, і після мене ніхто не буде нічого робити. Є люди, які вміють і можуть працювати краще за мене. Для того і є голова адміністрації, на якого покладено обов’язок управляти всім цим організмом. Яких же результатів буде досягнуто – час покаже. Ніколи не стояв на позиції, що якщо мене звідти забрали, то щоб там було якомога гірше. Потрібно розуміти, що за плечима у начальника відділу освіти – півторатисячний колектив.

Також лунала критика, що у відділ набрали молодь, мовляв, він слабший, ніж у минулі роки. Можливо, це так. Але чому цю молодь, не готували тоді?! Нині так сталося, що спеціалісти, які працювали, пішли. Особисто Володимира ПЕРЕБЕНДЮКА та Леоніда АТАМАНА вважаю своїми вчителями. Але де таких готових висококласних спеціалістів узяти?! На 700 гривень іти працювати не хоче ніхто. 

Роботи у відділі набагато більше, якщо порівнювати її навіть із роботою директора школи. Сюди немає черги на праце-влаштування. Навпаки, доводиться вмовляти, щоб людина погодилася прийти на роботу у відділ освіти. I на вільні місця не прийдуть готові фахівці. Їх, знову ж таки, доведеться навчати.

Це ж саме стосується і директорів шкіл. Не потрібно рубати все під корінь, треба бачити хороше і погане. I хороше нарощувати. Потрібно працювати на перспективу.

– Стосовно директорів шкіл, яких нещодавно було звільнено. Тут є якісь підводні течії, чи їх звільнення можна вважати повністю виправданими?

– Iз цих питань зі мною ніхто не радився. На кожну дію має бути певна мотивація. Мені ці мотиви не відомі.

– Голова райдержадміністрації Михайло ЖЕЛIЗНИК на одній із прес-конференцій заявив, що раніше існувала своєрідна традиція: щомісяця з директорів шкіл збирати по  п’ятдесят гривень. Куди йшли ці кошти?

– Це нонсенс. Якщо порахувати, то ця сума мала би складати понад 4 тисячі гривень. У нас працює Асоціація директорів шкіл. Вони збираються, їздять на екскурсії під час відпусток, канікул. Можливо, вони і збирали кошти на одну з таких поїздок, але не таку суму. В усякому разі відділ освіти тут ні до чого.

– Олександре Iвановичу, як Ви себе почували у день звільнення?

– Як не крути, коли тебе звільняють з роботи, то цей день – не з приємних. Для мене ж він видався чи не найкращим у моєму житті. Подякував присутнім за роботу і, коли наприкінці виступу поглянув у зал, – значна частина директорів, завучів плакала. Коли ж покидав залу, то всі вони аплодували. Думаю, варто було звільнитися, щоби дізнатися, як тебе сприймають люди, з якими ти працював, ділив успіхи та невдачі. Повірте, такі речі не вимірюються фінансами, матеріальними благами. Вони коштують значно дорожче.

Так, сьогодні переді мною постало багато запитань. У мене двоє дітей, яких потрібно годувати. Дружина працює на місці декретниці, то її можуть попросити. Працюючи керівником відділу освіти чи на іншій посаді, я не настарався для себе, не придбав квартир, земельних ділянок, не пролобіював бізнес для родини. Тому і відчуваю себе морально та духовно багатим.