«ПОДОЛЯНИН» ДЛЯ ПОДОЛЯНИНА

Серед нас живе стільки незвичайних людей, життя яких аж ніяк не можна назвати сірим і буденним. Вони не просто існують – їхній життєвий шлях яскравий, їхня праця сумлінна та на користь іншим, а їхня совість – найвищий суддя всіх їхніх вчинків і дій. А коли потрібно, вони готові покласти своє життя на захист того, що складає для них найбільшу цінність, – Вітчизна, рідні. Такі звичайні та, разом з тим, незвичайні люди, живуть у будь-яку епоху, але, на жаль, лише невелика частина їх стає відомою широкому загалу, а дарма, адже саме завдяки цим людям «планета крутиться», а життя триває…

Подібну помилку вирішили виправити рідні Арсенія МАКОГОНЮКА – сільського вчителя та музиканта, ветерана Великої Вітчизняної війни. До 90-річчя Арсенія Миколайовича вони підготували саморобний випуск газети, в якому помістили розповідь про його життя та підбірку фотографій. Назвали газету «ПОДОЛЯНИН» і присвятили її ювіляру.

– Син Арсенія Миколайовича – Михайло КАЛУГІН і зять Михайло АНДРУХОВСЬКИЙ, які мешкають у Києві, вирішили створити для батька таку газету, – розповідає родич Арсенія Миколайовича, викладач Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну Федір МОКОГОНЮК. – Випитували у батька деталі його життя, таємно вилучили із сімейного альбому фотографії. А під час святкування ювілею, на яке зібралося понад 40 наших родичів, урочисто вручили усім по примірнику газети. Чому назвали «ПОДОЛЯНИН»? Тому що батько живе в подільському краї, отже – подолянин.

Пропонуємо Вашій увазі передрук із сімейної газети МАКОГОНЮКІВ (з деякими скороченнями).

«…Рівно через рік після Жовтневої революції, 6 листопада 1918 року, в селі Тарасівка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області в родині героя Першої світової війни Миколи МАКОГОНЮКА та його дружини Софії народився первісток – Арсеній. Родина була не дуже заможною, але багатою дітьми – їх було семеро. Арсеній – старший. 

Події у житті країни відбилися на дитинстві дітей МАКОГОНЮКІВ – Арсенія, Ганни, Зінаїди, Петра, Івана, Василя та Панаса. Але музика постійно звучала в будинку, і Арсеній уже тоді грав на багатьох духових інструментах, як і його батько.

…1938 рік, скоро в армію. Молодий Арсеній випадково на ринку зустрічається із провісником і вирішує довідатися про своє майбутнє. «Планетник», як його називає сам Арсеній Миколайович, передбачив йому: якщо переживе війну та зустріне дівчину Катю, буде довгожителем. Сьогодні це пророкування збувається!

…1942 рік. Сталінград. Ті, хто знає історію, розуміють, які події тоді відбувалися, який страшний час був! Які страшні стояли морози! Скільки життів було перервано завчасно! Але Червона Армія оточила озброєну до зубів величезну армію фашистських загарбників, і фельдмаршал Паулюс здався в полон. А наш Арсеній у цей час був там, під Сталінградом, служив автомеханіком у складі 20-го танкового полку іноземних машин, у роті канадських бронетранспортерів. Музика й у ті лихі часи була необхідна – Арсеній піднімав бойовий дух бійців, граючи у військовому оркестрі.

…Яких тільки випадків не траплялося під час війни! Арсеній у складі наряду їхав на «полуторці» за хлібом для частини. І раптом налетіли німецькі літаки. Почався обстріл. Арсеній встиг вискочити з машини та вижив. А інші, на жаль, загинули. «Провісник не помилився»,  – подумав тоді Арсеній.

Іншим разом «планетник» нагадав про себе уже в Полтавській області, під час наступу наших військ. Арсеній у складі команди їхав за поповненням техніки. І знову їх обстріляли німецькі літаки. І знову пощастило: Арсеній із товаришами сховався під стіною будинку, і його єдиного кулі не зачепили. 

Ще два роки до кінця війни! Тепер Арсеній служить в окремому 20-му моторизованому полку. За ці роки багато чого довелося пережити! Форсування Дніпра під Києвом, відбиття німецьких атак під Броварами Київської області та багато чого іншого.

Та нарешті Перемога!!! Але Арсеній залишається на надстрокову службу в місті Муромі. Ну як не побувати там, де народився знаменитий богатир Ілля Муромець? Напевно, й Арсеній, побувавши там, набрався богатирської сили та це одна з причин, з якої ми сьогодні святкуємо його 90-ліття.

Але батьківщина завжди кличе своїх синів додому. На рідну Хмельниччину Арсеній потрапив після демобілізації 1947 року і відразу очолив сільську раду в рідному селі Тарасівка. Незважаючи на труднощі керівництва неспокійним господарством, він, звичайно, не забував про музику. Завдяки їй познайомився з медсестрою Катею, з якою згодом одружився. До 1952 року в родині Арсенія та Катерини було вже троє дітей: Міша, Сашко та Оленка. 

Коли в родині стільки дітей, саме час зайнятися педагогічною діяльністю. Починав своє вчителювання Арсеній Миколайович фізруком у школі. Спочатку в селі Баговиця, а потім – у Калачківцях. Однак непереборне бажання знову зануритися у світ музики змусило повернутися до армії (1953-1956 роки). Тепер він служить у військових оркестрах Прикордонної школи вищого офіцерського складу Кам’янця- Подольського та авіашколи Ярмолинців.

Та все-таки педагогіка перемагає! Вся велика родина мешкає в Кам’янці-Подільському, а Арсеній Миколайович на велосипеді добирається на роботу в сільські школи (Баговиця, Калачківці, Тарасівка, Велика Слобідка, Кульчіївці). І так понад 40 років! По суті, він на все життя залишився Сільським і Народним Учителем з великої літери.

Але була в його житті не лише робота в школі – було величезне бажання грати. Його оркестри звучали на весіллях та інших урочистих заходах. Не одна сотня молодят з легкої руки Арсенія Миколайовича починала своє сімейне життя.

…Роки беруть своє, велосипедні подорожі стали заважкими для Арсенія Миколайовича, з’явилося бажання бути ближче до рідного дому. Але робота завжди знайде талановитих людей і не дасть сидіти вдома, склавши руки. Пропозиція директора Кам’янець-Подільської ЗОШ №4 перевернула всі плани. Знову уроки музики, уроки праці, репетиції зі шкільним оркестром. Необхідно відзначити, що Арсеній Миколайович завжди до навчання дітей музиці ставився дуже відповідально та завжди, беручи участь у конкурсах оркестрів, ставив перед собою лише найвищу планку. У його активі – сотні перемог у районних, обласних і республіканських конкурсах та оглядах. 

У ЗОШ №4 Арсеній Миколайович працював понад 10 років і у віці майже 80 років закінчив свою педагогічну діяльність. Сьогодні учні-музиканти Арсенія Микола-йовича роз’їхалися по всій Україні, а дехто і за її межі. У Кам’янці-Подільському мешкає і творить композитор, заслужений діяч культури України, учень Арсенія Миколайовича – Микола МЕЛЬНИК.

Ми всі так любимо повторювати, що людина за своє життя повинна посадити дерево. Арсеній Миколайович посадив їх не один десяток. Також кажуть, що людина прожила своє життя не марно, якщо має дитину. В Арсенія Миколайовича троє дітей. Ну а будинок МАКОГОНЮКІВ, де хазяйнує вірна супутниця Арсенія Микола-йовича Катерина Георгіївна, відомий, певно, на весь Кам’янець-Подільський своєю гостинністю. 

Найбільше наш ювіляр може пишатися своєю родиною. От уже 60 років завжди поруч із ним його чудова дружина Катерина Георгіїв-на – берегиня будинку, помічниця та друг. Його діти виросли, отримали освіту, спеціальність, і кожний зайняв гідне місце в житті. Він має трьох дітей, шістьох онуків, чоти-рьох правнуків, і це ще не межа. У його родині є: академік, дипломат, підполковник, економіст, програміст, педагог, юрист, будівельник, електрик, медсестра та ще багато представників інших професій.

За всі свої військові та трудові досягнення Арсеній Миколайович нагороджений 16-ма урядовими нагородами (орденами та медалями).

Сьогодні в нього є ще порох у порохівницях, і ми всі бажаємо нашому ювілярові так тримати. Щирі побажання здоров’я, благополуччя, удачі, щастя шлють усі рідні та близькі, які зібралися за святковим столом!

Але не за горами і 100-річчя!».