НЕВИПРАВНА ОПТИМІСТКА
Саме цей епітет найяскравіше характеризує першого заступника начальника управління соціального захисту і праці міської ради Віру ЧЕХОВСЬКУ. Все її життя було сповнене постійних випробувань. І якщо багато кого труднощі ламають, змушують відступити, то Вірі Семенівні вони лише додавали снаги боротися за своє місце під сонцем. І ця боротьба не зробила її похму-рішою, злішою, навпаки, Віра Семенівна – це джерело позитивних емоцій, якими вона заряджає всіх навколо.
Віра ЧЕХОВСЬКА народилася 27 жовтня 1960 року в смт Гнідичів Жидачівського району Львівської області в родині робітників. Мама Катерина Семенівна працювала на цегельному заводі, а батько Семен Васильович – у районному підприємстві «Сільгосптехніка» токарем VI розряду.
– Прекрасне сімейне життя з мамою і татом тривало 10 років. Коли мені виповнилося 11, мама захворіла. Вона боролася з недугою понад чотири роки, весь цей час усю хатню роботу мені доводилося виконувати самій. 1975 року мама померла. Я дуже тужила за нею, два роки носила траурний одяг, щодня зі школи йшла на цвинтар… Тепер мені важко уявити, як я, 15-річна дівчинка, з усім справлялася без мами.
Після 8-го класу Віра намагається вступити до технікуму радіоелектроніки, та, незважаючи на гарне навчання у школі, не добирає одного бала. Зовсім не засмутившись, тому що нічого в радіоелектроніці не розуміє, дівчина продовжує навчання у школі.
Закінчивши школу з двома четвірками, Віра задумалася, куди йти далі. Куди вступати, було все одно, головне, щоб там була хімія. Тож вступає до Львівського політехнічного інституту на спеціальність «Хімічна технологія в’яжучих речовин».
– Складаючи іспити, я все ще була не впевнена, що мені це потрібно. Та тільки-но склала, зрозуміла, що дуже хочу вчитися. В інституті я включилася в активну роботу: була заступником комсорга, вела в гуртожитку клуб «Ровесниця», співала в інститутській хоровій капелі під керівництвом викладачів консерваторії.
Закінчивши інститут з гарними оцінками, я отримала можливість вибрати собі направлення на роботу. Обрала Кам’янець, де з 1983 року працювала на цементному заводі змінним майстром сировинного цеху. Спочатку було цікаво, а через рік я вже падала від втоми. Особливо важко було звикнути до позмінної роботи. Лише тепер розумію, наскільки досвід важкої праці необхідний кожній молодій людині.
Активна дівчина швидко привернула до себе увагу начальства. 1984 р. їй за-пропонували стати завідувачем сектору комітету комсомолу заводу. Через рік затвердили секретарем комітету. А потім звільнилася посада другого секретаря міськкому комсомолу і зайняти її запропонували Вірі ЧЕХОВСЬКІЙ.
– Другим секретарем я працювала три роки. Ця робота мене збагатила, постійно потрібно було розвиватися, вміти організуватися, вчитися спілкуванню з молоддю та керівниками.
Сьогодні про комсомол говорять різне, та на той час ми вважали, що по-іншому бути не може. Звісно, кожен період життя країни має свої позитивні та негативні боки. Величезним позитивом того часу була турбота про молодь. Тоді всі мали роботу та змогу навчатися. Якщо хтось оступався, на допомогу приходив комсомол. А головне – молодь у той час впевнено дивилася у майбутнє!
Коли 1988 року помер мій батько, я зрозуміла, що назавжди залишуся в Кам’янці. А оскільки мені потрібне було житло, я повернулася на цементний завод, де отримала посаду інженера центральної лабораторії. А згодом – і квартиру. Крім того, на загальних зборах колективу мене обрали заступником голови профкому заводу на громадських засадах. Це теж була серйозна школа, яка багато мене навчила.
Тривалий час Віра ЧЕХОВСЬКА не мала можливості створити сім’ю. Робота у комсомольській організації відбирала увесь її вільний час.
– Якби у мене була сім’я, я б не змогла так багато досягти у свої молоді роки. Та й не було такої людини, яка б запала мені у серце, при зустрічі з якою я б зрозуміла, що це на все життя.
Така людина з’явилася 1990 р. Віра тоді стояла на сцені під час репетиції вокально-інструментального ансамблю, в якому співала, а до зали увійшов молодий чоловік – новий басист колективу.
– У мені тоді щось увірвалося. Аж самій смішно стало: мені ж майже 30, а я так
реагую на чоловіка. Незабаром Валерій зробив мені перший комплімент: «З тобою цікаво спілкуватися». А я таки любила поговорити на різні теми, і, в першу чергу, на політичні (сміється).
У листопаді 1992 р. Віра з Валерієм одружилися. 1994 р. в них народилася донечка, яку на честь матері Віри назвали Катрусею. Сьогодні Катя – десятикласниця ЗОШ №15.
…Через два роки, коли Віра Семенівна вийшла з декретної відпустки, вона побачила зовсім інший завод, який тоді перетворювався на акціонерне товариство. Робітники по 7-8 місяців не отримували заробітної плати. Разом, з чоловіком Віра Семенівна вирішила, що хтось має піти із заводу. Пішла вона, тому що отримала пропозицію працювати головним спеціалістом із роботи з політичними партіями, громадськими організаціями та ЗМІ організаційно-контрольного відділу в міськвиконкомі та одночасно прес-секретарем міського голови Анатолія КУЧЕРА.
– Цей проміжок часу теж збагатив мене новими знаннями. ЗМІ тоді отримали велику свободу слова. А в мої посадові обов’язки входило так організувати співпрацю зі ЗМІ, щоб оприлюднювалася лише та інформація, яку можна було оприлюднювати. Я була немов між двома вогнями, тому знову вчилася, як правильно чинити в тій чи іншій ситуації.
Якось Анатолій КУЧЕР мене запитав: «Як мене сприймають завідувачі відділів виконкому?». Я знала, що завідувачі отримують лише оклад без надбавок і премій, дуже мізерну суму, тож як вони могли його сприймати? Відповіла відверто: «Ніяк не сприймають, тому що Ви людям не платите повної зарплати». Із серпня працівники виконкому почали отримувати і надбавку, і премію.
Мабуть, цей випадок зіграв одну з вирішальних ролей, коли у жовтні 1997 р. на загальних зборах працівники виконкому Віру ЧЕХОВСЬКУ обрали головою профкому. Цього року її переобрали вже вчетверте. А також вдруге обрали членом Центрального комітету працівників профспілки державних установ України.
– Хтось може запитати: а що ж там робить профспілка у виконкомі? Наше основне завдання тепер – щоб хоча би була збережена зарплата працівників виконкому, тому що сьогодні в нас головні спеціалісти отримують мінімальну платню, а це більше тисячі гривень на місяць, з 2008 року нам ще жодного разу її не підвищували. 10 років підряд у нас не змінюється виплата за ранг. Це невеликі кошти, але вони хоч якось спонукали наших працівників підніматися щаблями професійного росту. Ми неодноразово порушували це питання, і вже сьогодні є надія, що незабаром воно буде вирішене.
Згодом Віра Семенівна стала заступником завідувача організаційно-контрольного відділу. 2000 р. начальник міськуправління праці та соціального захисту Надія ПІДСКОЦЬКА, з якою Віра Семенівна була знайома ще за комсомольською роботою, запропонувала їй стати її заступником. З 2008 р. Віра ЧЕХОВСЬКА – перший заступник начальника управління.
– Робота у нас надзвичайно відповідальна. 2004 р. в нас було 40 напрямків роботи, а тепер – 80, а кількість працівників та сама – 48. Ми працюємо з такою категорією людей, до яких потрібно ставитися виважено, вміти заспокоїти. Наше управління вважається найкращим в області. По-перше, завдяки тому, що Надія ПІДСКОЦЬКА – професіонал, повна кипучої енергії, тож ми теж постійно вируємо. Я вдячна долі, яка привела мене, врешті-решт, в управління.
…У моєму житті білі смуги завжди чергувалися з чорними, але без негативу не було би й позитиву. Якби я не була оптимісткою, то не змогла би впоратися з тими проблемами, котрі поставали в моєму житті. Я вважаю, що прожила своє життя гідно, викладалася наповну, де б не працювала. Дякую долі за те, що поруч зі мною йдуть хороші люди, справжні друзі, котрі розуміють мене.
…На ювілей до Віри Семенівни приїде вся її велика родина, прийдуть колеги по роботі. Ми приєднуємося до всіх побажань, які пролунають на адресу ювілярки.